В самом начале XIX в. Россия придерживалась нейтралитета в европейских делах. Однако агрессивные планы Наполеона, с 1804 г. французского императора, заставили Александра I выступить против него. В 1805 г. сложилась 3-я коалиция против Франции: Россия, Австрия и Англия. Начавшаяся война оказалась крайне неудачной для союзников. В ноябре 1805 г. их войска потерпели поражение под Аустерлицем. Австрия вышла из войны, коалиция развалилась.
Россия, продолжая бороться в одиночку, пыталась создать против Франции новый союз. В 1806 г. образовалась 4-я коалиция: Россия, Пруссия, Англия и Швеция. Однако французская армия в течение всего нескольких недель вынудила Пруссию капитулировать. Вновь Россия оказалась одинокой перед грозным и сильным противником. В июне 1807 г. она проиграла сражение под Фридпяндом (территория Восточной Пруссии, ныне Калининградская область России). Это заставило Александра I вступить с Наполеоном в переговоры о мире.
Летом 1807 г. в Тильзите Россия и Франция подписали мирный, а потом и союзный договор. По его условиям из отторгнутых от Пруссии польских земель создавалось Герцогство Варшавское под протекторатом Наполеона. Эта территория в будущем стала плацдармом для нападения на Россию. Тильзитский договор обязал Россию примкнуть к континентальной блокаде Великобритании и разорвать с ней политические отношения. Разрыв традиционных торговых связей с Англией наносил значительный ущерб экономике России, подрывая ее финансы. Дворяне, материальное благополучие которых во многом зависело от продажи в Англию русской сельскохозяйственной продукции, проявляли особое недовольство этим условием и лично Александром I. Тильзитский мир был невыгоден для России. Вместе с тем он дал ей временную передышку в Европе, позволив активизировать политику на восточном и северо-западном направлениях.
Київська Русь — середньовічна східноєвропейська монархічна держава зі столицею в Києві, що існувала впродовж IX—XIII століть. Об'єднувала під владою князів із династії Рюриковичів східнослов'янські, балтські та фіно-угорські племена. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході.
Традиційно першим правителем Київської Русі вважається князь Олег із родини легендарного Рюрика, який 882 року заволодів Києвом[8]. Його наступник, Ігор, воював із Візантією і загинув від рук деревлян. Дружина Ігоря, княгиня Ольга стабілізувала державу та прийняла християнство. Правління її сина Святослава ознаменувалося воєнною експансією на схід та південь. Його син Володимир Великий, що посів трон після братовбивчої війни, розширив терени держави, розбудував Київ і охрестив Русь (988). Після його смерті спалахнула усобиця, внаслідок якої київським князем став Ярослав Мудрий. За його правління була збудована Софія Київська (1037), відбулась перша кодифікація юридичних норм, були укладені династичні союзи з низкою європейських держав. Згодом влада перейшла до тріумвірату Ярославичів, нащадки яких розділили Русь на окремі князівства, давши початок процесу феодальної роздробленості. Винятком слугують правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава, які на певний час спромоглися консолідувати владу.
1240 року більшість князівств унаслідок монгольського вторгнення потрапили в політичну залежність від Золотої орди. Київська державність була продовжена західними князівствами Галичини та Волині, проте в XIV столітті ці землі були поглинуті Польським королівством та долучені до Литовсько-Руської держави відповідно.
ВНЕШНЯЯ ПОЛИТИКА В НАЧАЛЕ XIX в.
Борьба против наполеоновской Франции.
На верхВ самом начале XIX в. Россия придерживалась нейтралитета в европейских делах. Однако агрессивные планы Наполеона, с 1804 г. французского императора, заставили Александра I выступить против него. В 1805 г. сложилась 3-я коалиция против Франции: Россия, Австрия и Англия. Начавшаяся война оказалась крайне неудачной для союзников. В ноябре 1805 г. их войска потерпели поражение под Аустерлицем. Австрия вышла из войны, коалиция развалилась.
Россия, продолжая бороться в одиночку, пыталась создать против Франции новый союз. В 1806 г. образовалась 4-я коалиция: Россия, Пруссия, Англия и Швеция. Однако французская армия в течение всего нескольких недель вынудила Пруссию капитулировать. Вновь Россия оказалась одинокой перед грозным и сильным противником. В июне 1807 г. она проиграла сражение под Фридпяндом (территория Восточной Пруссии, ныне Калининградская область России). Это заставило Александра I вступить с Наполеоном в переговоры о мире.
Летом 1807 г. в Тильзите Россия и Франция подписали мирный, а потом и союзный договор. По его условиям из отторгнутых от Пруссии польских земель создавалось Герцогство Варшавское под протекторатом Наполеона. Эта территория в будущем стала плацдармом для нападения на Россию. Тильзитский договор обязал Россию примкнуть к континентальной блокаде Великобритании и разорвать с ней политические отношения. Разрыв традиционных торговых связей с Англией наносил значительный ущерб экономике России, подрывая ее финансы. Дворяне, материальное благополучие которых во многом зависело от продажи в Англию русской сельскохозяйственной продукции, проявляли особое недовольство этим условием и лично Александром I. Тильзитский мир был невыгоден для России. Вместе с тем он дал ей временную передышку в Европе, позволив активизировать политику на восточном и северо-западном направлениях.
Київська Русь — середньовічна східноєвропейська монархічна держава зі столицею в Києві, що існувала впродовж IX—XIII століть. Об'єднувала під владою князів із династії Рюриковичів східнослов'янські, балтські та фіно-угорські племена. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході.
Традиційно першим правителем Київської Русі вважається князь Олег із родини легендарного Рюрика, який 882 року заволодів Києвом[8]. Його наступник, Ігор, воював із Візантією і загинув від рук деревлян. Дружина Ігоря, княгиня Ольга стабілізувала державу та прийняла християнство. Правління її сина Святослава ознаменувалося воєнною експансією на схід та південь. Його син Володимир Великий, що посів трон після братовбивчої війни, розширив терени держави, розбудував Київ і охрестив Русь (988). Після його смерті спалахнула усобиця, внаслідок якої київським князем став Ярослав Мудрий. За його правління була збудована Софія Київська (1037), відбулась перша кодифікація юридичних норм, були укладені династичні союзи з низкою європейських держав. Згодом влада перейшла до тріумвірату Ярославичів, нащадки яких розділили Русь на окремі князівства, давши початок процесу феодальної роздробленості. Винятком слугують правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава, які на певний час спромоглися консолідувати владу.
1240 року більшість князівств унаслідок монгольського вторгнення потрапили в політичну залежність від Золотої орди. Київська державність була продовжена західними князівствами Галичини та Волині, проте в XIV столітті ці землі були поглинуті Польським королівством та долучені до Литовсько-Руської держави відповідно.