Четвертий хрестовий похід (1202—1204) — четвертий за рахунком похід хрестоносців. На початку був запланований як військова експедиція проти турків з метою визволення Єгипту, проте його результатом стала узурпація влади імператора у Константинополі та заснування Латинської імперії.
Хрестоносці послали посланців до Венеції, Генуї та інших міст, щоб домовитися про експедицію. Одним із посланців був історик Джеффрі де Віллардюін. Нарешті він досяг угоди з Венецією в квітні 1201 року, Дож Енріко Дандоло — голова Венеціанської республіки — погодився перевезти хрестоносців за велику суму — 85 тис. марок сріблом. У червні 1202 p., коли кораблі були вже готові, на острові Лідо зібралася тільки третина хрестоносців. Керівники походу змогли зібрати лише частину необхідної суми. Тоді дож запропонував відкласти плату за умови, що хрестоносці до йому знищити торгового суперника — місто Задар на східному узбережжі Адріатичного моря. Незважаючи на заборону папи воювати проти християн, керівники походу згодилися. 15 листопада 1202 р. вони захопили і пограбували Задар. Папа Інокентій III відлучив Венецію і хрестоносців від церкви, але, бажаючи знищити мусульман, пообіцяв зняти відлучення, якщо похід відбудеться. Пізніше він пом'якшав і простив хрестоносців, та затримав відлучення тільки для венеціанців.
Проте Енріко Дандало намовив хрестоносців на похід проти ще одного свого суперника—християнського Константинополя. Приводом до війни стало бажання Олексія IV Ангела, сина імператора Ісаака II Ангела, відібрати у дядька Олексія престол, який він захопив, осліпивши брата. Імператорський син пообіцяв за це щедру винагороду, вкрай необхідну хрестоносцям, — 200 тис. марок сріблом, які б покрили усі їхні борги Венеції. Ісаак також пообіцяв хрестоносцям після повернення собі трону Візантії дати ще 10 тисяч вояків для походу до Єрусалиму через Єгипет. Хоча деякі хрестоносці були проти цього, мотивуючи тим, що вони пішли у похід задля боротьби з мусульманами, більшість пристала на пропозицію венеціанців. 24 червня 1203 року хрестоносне військо, перевезено венеційськими кораблями, висадилося поблизу Константинополя.
Реформы Петра I — преобразования в государственной и общественной жизни, осуществлённые в период правления в России Петра I.
Всю реформаторскую деятельность Петра I условно можно разделить на два периода (этапа): 1696—1715 годы и 1715—1725.
Особенностями первого этапа были спешка и не всегда продуманный характер, что объяснялось ведением Северной войны. Реформы были нацелены, прежде всего, на сбор средств для ведения войны, сборы проводились насильственным методом и часто не приводили к желаемому результату. Кроме государственных реформ, на первом этапе проводились обширные реформы с целью модернизации уклада жизни. Во втором периоде реформы были более планомерными.
Ряд историков, например, В. О. Ключевский, указывал, что петровские реформы являлись лишь естественным продолжением изменений, протекавших в ходе XVII века. Другие историки (например, Сергей Соловьёв), напротив, подчёркивали революционный характер преобразований Петра.
Историки, проводившие анализ петровских реформ, придерживаются разных взглядов на его личное в них участие. Одна группа полагает, что как в составлении программы реформ, так и в процессе их осуществления Пётр не играл главной роли (которая была ему приписана как царю). Другая группа историков, наоборот, пишет о большой личной роли Петра I в проведении тех или иных реформ.
Содержание
1 Реформы государственного управления
2 Областная реформа
3 Контроль над деятельностью государственных служащих
Четвертий хрестовий похід (1202—1204) — четвертий за рахунком похід хрестоносців. На початку був запланований як військова експедиція проти турків з метою визволення Єгипту, проте його результатом стала узурпація влади імператора у Константинополі та заснування Латинської імперії.
Хрестоносці послали посланців до Венеції, Генуї та інших міст, щоб домовитися про експедицію. Одним із посланців був історик Джеффрі де Віллардюін. Нарешті він досяг угоди з Венецією в квітні 1201 року, Дож Енріко Дандоло — голова Венеціанської республіки — погодився перевезти хрестоносців за велику суму — 85 тис. марок сріблом. У червні 1202 p., коли кораблі були вже готові, на острові Лідо зібралася тільки третина хрестоносців. Керівники походу змогли зібрати лише частину необхідної суми. Тоді дож запропонував відкласти плату за умови, що хрестоносці до йому знищити торгового суперника — місто Задар на східному узбережжі Адріатичного моря. Незважаючи на заборону папи воювати проти християн, керівники походу згодилися. 15 листопада 1202 р. вони захопили і пограбували Задар. Папа Інокентій III відлучив Венецію і хрестоносців від церкви, але, бажаючи знищити мусульман, пообіцяв зняти відлучення, якщо похід відбудеться. Пізніше він пом'якшав і простив хрестоносців, та затримав відлучення тільки для венеціанців.
Проте Енріко Дандало намовив хрестоносців на похід проти ще одного свого суперника—християнського Константинополя. Приводом до війни стало бажання Олексія IV Ангела, сина імператора Ісаака II Ангела, відібрати у дядька Олексія престол, який він захопив, осліпивши брата. Імператорський син пообіцяв за це щедру винагороду, вкрай необхідну хрестоносцям, — 200 тис. марок сріблом, які б покрили усі їхні борги Венеції. Ісаак також пообіцяв хрестоносцям після повернення собі трону Візантії дати ще 10 тисяч вояків для походу до Єрусалиму через Єгипет. Хоча деякі хрестоносці були проти цього, мотивуючи тим, що вони пішли у похід задля боротьби з мусульманами, більшість пристала на пропозицію венеціанців. 24 червня 1203 року хрестоносне військо, перевезено венеційськими кораблями, висадилося поблизу Константинополя.
Объяснение:
Реформы Петра I — преобразования в государственной и общественной жизни, осуществлённые в период правления в России Петра I.
Всю реформаторскую деятельность Петра I условно можно разделить на два периода (этапа): 1696—1715 годы и 1715—1725.
Особенностями первого этапа были спешка и не всегда продуманный характер, что объяснялось ведением Северной войны. Реформы были нацелены, прежде всего, на сбор средств для ведения войны, сборы проводились насильственным методом и часто не приводили к желаемому результату. Кроме государственных реформ, на первом этапе проводились обширные реформы с целью модернизации уклада жизни. Во втором периоде реформы были более планомерными.
Ряд историков, например, В. О. Ключевский, указывал, что петровские реформы являлись лишь естественным продолжением изменений, протекавших в ходе XVII века. Другие историки (например, Сергей Соловьёв), напротив, подчёркивали революционный характер преобразований Петра.
Историки, проводившие анализ петровских реформ, придерживаются разных взглядов на его личное в них участие. Одна группа полагает, что как в составлении программы реформ, так и в процессе их осуществления Пётр не играл главной роли (которая была ему приписана как царю). Другая группа историков, наоборот, пишет о большой личной роли Петра I в проведении тех или иных реформ.
Содержание
1 Реформы государственного управления
2 Областная реформа
3 Контроль над деятельностью государственных служащих
4 Военная реформа
5 Церковная реформа
6 Вероисповедная политика
7 Денежная реформа
Объяснение: