Писистрат – наиболее талантливый и амбициозный политический лидер того времени. Представитель древнего аристократического рода и дальний родственник Солона, он завоевал большую популярность у демоса, особенно после того, как проявил незаурядные полководческие в войне с Мегарами. Используя популистские лозунги, Писистрат преуспел в борьбе с соперниками и в конце концов получил от народного собрания разрешение обзавестись отрядом телохранителей, вооруженных дубинами. С этим отрядом он захватил в 560 г. до н. э. афинский Акрополь и объявил себя правителем государства. Правда, вскоре после этого аристократы, объединив свои силы, свергли Писистрата. Однако через несколько лет, вступив в соглашение с Алкмеонидами, он сумел вернуться к власти, но и на этот раз ненадолго: был свергнут и изгнан из Аттики. Лишь в 546 г. до н. э. Писистрат во главе сильного войска вторгся на территорию афинского полиса и окончательно утвердился в качестве тирана. Он правил до своей смерти, а умирая, передал власть сыновьям Гиппию и Гиппарху, основав, таким образом, династию Писистратидов.
Колоніальна політика провідних європейських держав в Азії та Африці мала як негативні, так і позитивні наслідки. Після завоювання колоній європейці почали інтенсивно освоювати їх. Метрополії (держави та приватні компанії) вкладали в ці території значний капітал. Так, великі інвестиції спрямовували в добувну промисловість Південної Африки для розробки її родовищ золота й алмазів. У колоніях будували залізниці. Особливо інтенсивне залізничне будівництво велося в Індії, Західній Африці, Південній Африці. Потреба в кваліфікованих кадрах для промислового виробництва й колоніальної адміністрації сприяли створенню національної системи освіти. Наприкінці XIX ст. були закладені основи спеціалізації сільського господарства у виробництві експортних культур. Панування європейських країн в Африці стримувало зростання злочинності та розвиток міжнаціональних і міждержавних конфліктів на етнічному й релігійному ґрунті. З іншого боку, залучення колоній до світового ринку, створення основ промислового виробництва супроводжувалося хижацькою експлуатацією населення колоній і їхніх природних ресурсів. Панування колонізаторів, феодальні пережитки зумовили зростаюче аграрне перенаселення. Ґрунти виснажувалися, неухильно знижувалася врожайність. Мільйони людей гинули від голоду та епідемій.
Писистрат – наиболее талантливый и амбициозный политический лидер того времени. Представитель древнего аристократического рода и дальний родственник Солона, он завоевал большую популярность у демоса, особенно после того, как проявил незаурядные полководческие в войне с Мегарами. Используя популистские лозунги, Писистрат преуспел в борьбе с соперниками и в конце концов получил от народного собрания разрешение обзавестись отрядом телохранителей, вооруженных дубинами. С этим отрядом он захватил в 560 г. до н. э. афинский Акрополь и объявил себя правителем государства. Правда, вскоре после этого аристократы, объединив свои силы, свергли Писистрата. Однако через несколько лет, вступив в соглашение с Алкмеонидами, он сумел вернуться к власти, но и на этот раз ненадолго: был свергнут и изгнан из Аттики. Лишь в 546 г. до н. э. Писистрат во главе сильного войска вторгся на территорию афинского полиса и окончательно утвердился в качестве тирана. Он правил до своей смерти, а умирая, передал власть сыновьям Гиппию и Гиппарху, основав, таким образом, династию Писистратидов.
Колоніальна політика провідних європейських держав в Азії та Африці мала як негативні, так і позитивні наслідки. Після завоювання колоній європейці почали інтенсивно освоювати їх. Метрополії (держави та приватні компанії) вкладали в ці території значний капітал. Так, великі інвестиції спрямовували в добувну промисловість Південної Африки для розробки її родовищ золота й алмазів. У колоніях будували залізниці. Особливо інтенсивне залізничне будівництво велося в Індії, Західній Африці, Південній Африці. Потреба в кваліфікованих кадрах для промислового виробництва й колоніальної адміністрації сприяли створенню національної системи освіти. Наприкінці XIX ст. були закладені основи спеціалізації сільського господарства у виробництві експортних культур. Панування європейських країн в Африці стримувало зростання злочинності та розвиток міжнаціональних і міждержавних конфліктів на етнічному й релігійному ґрунті. З іншого боку, залучення колоній до світового ринку, створення основ промислового виробництва супроводжувалося хижацькою експлуатацією населення колоній і їхніх природних ресурсів. Панування колонізаторів, феодальні пережитки зумовили зростаюче аграрне перенаселення. Ґрунти виснажувалися, неухильно знижувалася врожайність. Мільйони людей гинули від голоду та епідемій.
Объяснение: