Яка оцінка Гетьманату П. Скоропадського, на вашу думку, найбільше відповідає дійсності: 1) "Гетьманат П. Скоропадського - це витвір найконструктивніших верств українського суспільства, справжнє творення української державності"; 2) «Гетьманат П. Скоропадського - переворот, здійснений німцями, "реставрована монархія", диктатура русофільського забарвлення»? Свою відповідь обґрунтуйте
Один из первых очагов гражданской войны в Казахстане возник в конце ноября 1917 г. в Оренбурге –административном центре Тургайской области, где атаман Оренбургского казачьего войска Дутов сверг советскую власть и арестовал революционный комитет во главе с делегатом II Всеросийского съезда Советов С.Цвиллингом. вооруженный центр борьбы с советской властью был и в Семиречье. 1(14) ноября 1917 г. войсковой совет Семиреченского казачьего войска образовал так называемое войсковое правительство. В Верный (ныне Алматы) стекались белогвардейские офицеры и юнкера для борьбы с советской властью.
В ноябре 1917 г. образовался очаг контрреволюции в Уральске. Созданное здесь областное войсковое правительство вскоре разогнало местный Совет и захватило власть. Эти войсковые правительства были главными силами белогвардейского контрреволюционного движения в казахстане. Они опирались на белогвардейское офицерство, кулацкие элементы казачьих станиц и переселенческих сел и поддерживались местными кадетами, эсерами, меньшевиками, лидерами партии “Алаш”; “Шуро-и-исламии” и некоторых других партий и политических движений.
К лету 1918 г. гражданская война приняла широкие масштабы в связи с активацией империалистических государств, которые с целью свержения советской власти объединились с белогвардейцами внутри страны. Их главной ударной силой стал Чехословацкий корпус, созданный до революции из числа чехов и словаков – военнопленных солдат Австро-Венгрии. Части корпуса вместе с внутренней контрреволюцией захватили города Акмолинск, Петропавловск, Атбасар, Кустанай, 11 июля 1917 г. советская власть была свергнута в Семипалатинске.
Объяснение:
Скоріше за все генуезькі біженці змогли недалеко поширити чуму — весною 1347 р. вона була зафіксована в Константинополі, а звідти поширилася на Балкани і узбережжя Анатолії. Візантійський історик Никифор Григорій[en] у 16-му томі своєї праці «Історія Візантії» так виклав ці події: «Близько цього часу опанувала людей тяжка чумоподібна хвороба, яка, рухаючись від Скіфії і від гирл Дунаю, панувала ще у першу весну. Вона залишалася весь цей рік, проходячи тільки по берегах, і спустошувала як міста, так і села, і наші, і все, які послідовно простягаються до Гада[21] і Стовпів Геркулесових. Наступного року вона відправилася і до островів Егейського моря; потім вразила Родос, також Кіпр і жителів інших островів» Візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин також вказував на те, що чума почалася навесні 1347 р. у «країні гіперборейських скіфів» (Таврія) і поширилася на Понт, Фракію, Македонію, Грецію, Італію, острови Середземного моря, Єгипет, Лівію, Юдею, Сирію.
Влітку 1347 р. хвороба дісталася до Єгипту, Сирії і Месопотамії, восени — до Італії (Венеція, П'яченца, Сардинія). Є думки, що саме тоді зрештою допливли до батьківщини генуезці,[22] хоча це викликає значні сумніви. Жителі Генуї (згідно зі свідченями Г. де Мюссе) не пустили корабель зі своїми хворими земляками. Він, начебто, був змушений пристати до Марселя. Дванадцять галер прибило до узбережжя Сицилії. І моровиця поширилася по Європі…
1 листопада 1347 р. спалах чуми відмічений у Марселі. Є легенда, що генуезці цілком не винні, вони по дорозі мовляв усі загинули, а якраз марсельські моряки занесли чуму після того, як в Середземному морі побачили корабель, над яким кружляла величезна кількість птахів. Французи наблизилися до нього і побачили, що весь екіпаж мертвий, а птахи клюють трупи людей, по палубі шастають чорні пацюки. Було також багато дохлих пацюків. Поки моряки допливли до Марселя, багато з них вже захворіли…
У січні 1348 р. «Чорна смерть» дійшла до Авіньйона[23], потім почалося поширення її по теренах Франції. В Авіньйоні смертність була так велика, що не було ніякої можливості ховати небіжчиків у землі. Тоді папа Климент VI освятив річку і урочисто благословив кидати в неї тіла померлих від чуми людей.
До початку 1348 р. чума вже поширилась по Іспанії, де загинули королева Арагону і король Кастилії. До кінця січня чумою були охоплені всі великі порти південної Європи, у Середземному морі плавали кораблі, повні трупів.