Одежда (ифуку) в Японии подразделяется на две категории : вафуку (одежда японского стиля) и ёфуку (одежда западного стиля). Слово «кимоно» является современным обозначением традиционной японской одежды типа халата, который носят перепоясанным в талии, но в минувшие эпохи этот тип именовался «косодэ» («кимоно» может также обозначать традиционную японскую одежду в целом). Одежда в Японии (краткая история японской одежды) Одежда (ифуку) в Японии подразделяется на две категории : вафуку (одежда японского стиля) и ёфуку (одежда западного стиля). Слово «кимоно» является современным обозначением традиционной японской одежды типа халата, который носят перепоясанным в талии, но в минувшие эпохи этот тип именовался «косодэ» («кимоно» может также обозначать традиционную японскую одежду в целом).
Одежда в Японии (краткая история японской одежды)
История японской одежды в значительной своей части является историей эволюции косодэ и японизации зарубежных видов. Что касается древней эпохи Дзёмон (от 10 тыс. до 300 лет до н.э.), то предполагается использование людьми мехов и коры для прикрытия наготы. В эпоху Яёи (от 300 лет до н.э. до 300 лет н.э.) в Японии появились шелководство и технология ткачества. Судя по китайским летописям, японцы той эпохи кутались в льняные или шелковые простыни.
Как свидетельствуют глиняные фигурки ханива из могил IV — V вв., мужчины одевались в кину (длинные перепоясанные верхние одежды с прямыми рукавами и перевязанные у кистей и локтей). На ногах красовались хакама — широкие брюки с перевязями ниже коленей. Женщины одевались в кину, мало отличавшиеся от мужских, и в юбки (мо). Туалеты для обоих полов изготавливались из растительных волокон, например, лубяных, хотя знать временами позволяла себе и шелковые ткани. Внедрение буддизма и китайской системы правления привели к установлению правил для одеяний аристократов и придворных чиновников, а все туалеты были разделены на церемониальные, придворные и рабочие. В эпоху Хэйан одежды стали более простыми по покрою, но зато на редкость многослойными. Одеяние аристократа для самых формальных случаев (сокутай) состояло из широких брюк, под которыми находились так называемые разделенные юбки (огути), а верхняя часть туловища декорировалась в многочисленные слои длинных и широких одежд (хо). В менее формальных случаях мужчины носили хо поверх сасинуки (панталоны до щиколоток со шнуровкой), а под ними находились огути. В повседневном туалете хо уступали место коротким накидкам носи. На охоту аристократы выезжали в накидках из лубяных волокон (каригину), которые впоследствии сделались формальной одеждой для военных лидеров. Формальный костюм фрейлины эпохи Хэйан — карагинумо (с XVI в. он известен как 12 — слойная одежда — дзюнихитоэ). Его важнейшим элементом были утики — 5, 10 или более слоев платьев на подкладке, причем каждый последующий слой был длиннее предыдущего, что создавало впечатляющий эффект, учитывая ко всему прочему продуманную комбинацию цветов каждого слоя. Одежда в Японии (краткая история японской одежды) Одежда (ифуку) в Японии подразделяется на две категории : вафуку (одежда японского стиля) и ёфуку (одежда западного стиля). Слово «кимоно» является современным обозначением традиционной японской одежды типа халата, который носят перепоясанным в талии, но в минувшие эпохи этот тип именовался «косодэ» («кимоно» может также обозначать традиционную японскую одежду в целом). Ныне японская одежда представляет собой смесь самых различных стилей и покроев. Материалы тоже самые разные. В магазинах есть все. Искусственная и натуральная трикотажная одежда совершенно европеизированного повседневного типа Casual и слишком авангардные вещи из «космических» материалов от современных дизайнеров. От педантичной строгости классических европейских костюмов и традиционных японских кимоно до безумной эклектики — все можно увидеть на улицах японских мегаполисов.
Пояснення:Французький абсолютизм — абсолютна монархія, що утвердилась у Франції в останні два століття існування Старого порядку. Абсолютизм прийшов на заміну періоду станової монархії і був ліквідований Великою Французькою революцією.
Спроба генеральних штатів в період релігійних війн обмежити королівську владу не вдалась. Цьому завадили прагнення знаті повернутися до феодального роздроблення і бажання міст відновити свою колишню незалежність, тоді як генеральні штати могли бути всього лиш центральною владою, при цьому не надаючи більш широких прав містам та місцевій знаті.
З іншого боку, вищі стани і міщани ворогували між собою. Народ був невдоволений свавіллям дворян і міжусобицями, та був готовий підтримати владу, яка рятувала його від анархії. Генріх IV взагалі не скликав генеральних штатів; після цього вони скликалися лише одного разу. Головним завданням його уряду було покращення економічного добробуту країни і державних фінансів. Йому допомагав міністр Сюллі — суворий і чесний гугенот. Вони піклувалися про розвиток сільськогосподарського сектору (землеробства) і промисловості, про полегшення податкового навантаження, про внесення порядку в фінансову систему, однак для втілення задумів їм забракло часу.
У період раннього дитинства Людовіка XIII, в 1614 році, для припинення заворушень в управлінні були скликані генеральні штати. Третій стан виступив з цільовою програмою перетворень:
1) скликати державних чиновників на певні терміни;
2) привілеї духовенства і дворянства мали бути відмінені, а податки розповсюджувалися б більш рівномірно;
3) уряд припиняв купувати покірність вельмож грошовими роздачами, для того щоби припинити довільні арешти.
Вище духівництво і дворянство були вкрай незадоволені такими заявами і протестували проти слів оратора третього стану, який зрівняв три стани з трьома синами одного батька. Привілейовані стани не хотіли бачити братами людей, яких вони швидше вважали своїми слугами. Скликання штатів не змінило ситуацію, і після цього вони не скликалися протягом 175 років.
Початок встановлення режиму абсолютизму у Франції поклала ще династія Валуа в кінці XV ст. (Людовік XII, Генріх II). Велике значення мало остаточне завершення політичного об'єднання країни за Людовіка XI (1461-1483), а його наступники намагалися скористатися наданими можливостями для встановлення повного контролю над усіма провінціями та для ліквідації автономії міст. До середини XVI ст. майже уся територія країни перебувала під владою короля. Нова династія Бурбонів (з другої пол. XVI ст.) мала уже необмежену владу. Утвердження абсолютизму супроводилося війнами між католиками і гугенотами, монархія зуміла використати і цю обставину для свого зміцнення.
Остаточно сформувався абсолютизм за кардинала Рішельє, який служив у слабовольного Людовіка XIII. Рішельє суворо придушував виступи народних низів, розправлявся з релігійними дисидентами-гугенотами, рішуче карав непокірних магнатів. «Інтереси держави,-стверджував Рішельє,- є найвище благо... Моя перша ціль - велич короля, друга - могутність королівства».
Для управління провінціями замість колишніх герцогів і графів та їх наступників - прево і бальї були поставлені нові королівські чиновники - «інтенданти поліції, юстиції і фінансів». В їхню компетенцію входило керівництво місцевою поліцією та збройними силами, а також збір податків. Інтендантів призначали з осіб немісцевого походження, як правило, незнатних. Ця посада не продавалася з торгів, як майже усі інші.
Одежда в Японии (краткая история японской одежды)
Одежда (ифуку) в Японии подразделяется на две категории : вафуку (одежда японского стиля) и ёфуку (одежда западного стиля). Слово «кимоно» является современным обозначением традиционной японской одежды типа халата, который носят перепоясанным в талии, но в минувшие эпохи этот тип именовался «косодэ» («кимоно» может также обозначать традиционную японскую одежду в целом).
Одежда в Японии (краткая история японской одежды)
История японской одежды в значительной своей части является историей эволюции косодэ и японизации зарубежных видов. Что касается древней эпохи Дзёмон (от 10 тыс. до 300 лет до н.э.), то предполагается использование людьми мехов и коры для прикрытия наготы. В эпоху Яёи (от 300 лет до н.э. до 300 лет н.э.) в Японии появились шелководство и технология ткачества. Судя по китайским летописям, японцы той эпохи кутались в льняные или шелковые простыни.
Как свидетельствуют глиняные фигурки ханива из могил IV — V вв., мужчины одевались в кину (длинные перепоясанные верхние одежды с прямыми рукавами и перевязанные у кистей и локтей). На ногах красовались хакама — широкие брюки с перевязями ниже коленей. Женщины одевались в кину, мало отличавшиеся от мужских, и в юбки (мо). Туалеты для обоих полов изготавливались из растительных волокон, например, лубяных, хотя знать временами позволяла себе и шелковые ткани.
Внедрение буддизма и китайской системы правления привели к установлению правил для одеяний аристократов и придворных чиновников, а все туалеты были разделены на церемониальные, придворные и рабочие. В эпоху Хэйан одежды стали более простыми по покрою, но зато на редкость многослойными. Одеяние аристократа для самых формальных случаев (сокутай) состояло из широких брюк, под которыми находились так называемые разделенные юбки (огути), а верхняя часть туловища декорировалась в многочисленные слои длинных и широких одежд (хо).
В менее формальных случаях мужчины носили хо поверх сасинуки (панталоны до щиколоток со шнуровкой), а под ними находились огути. В повседневном туалете хо уступали место коротким накидкам носи. На охоту аристократы выезжали в накидках из лубяных волокон (каригину), которые впоследствии сделались формальной одеждой для военных лидеров. Формальный костюм фрейлины эпохи Хэйан — карагинумо (с XVI в. он известен как 12 — слойная одежда — дзюнихитоэ). Его важнейшим элементом были утики — 5, 10 или более слоев платьев на подкладке, причем каждый последующий слой был длиннее предыдущего, что создавало впечатляющий эффект, учитывая ко всему прочему продуманную комбинацию цветов каждого слоя.
Одежда в Японии (краткая история японской одежды)
Одежда (ифуку) в Японии подразделяется на две категории : вафуку (одежда японского стиля) и ёфуку (одежда западного стиля). Слово «кимоно» является современным обозначением традиционной японской одежды типа халата, который носят перепоясанным в талии, но в минувшие эпохи этот тип именовался «косодэ» («кимоно» может также обозначать традиционную японскую одежду в целом).
Ныне японская одежда представляет собой смесь самых различных стилей и покроев. Материалы тоже самые разные. В магазинах есть все. Искусственная и натуральная трикотажная одежда совершенно европеизированного повседневного типа Casual и слишком авангардные вещи из «космических» материалов от современных дизайнеров. От педантичной строгости классических европейских костюмов и традиционных японских кимоно до безумной эклектики — все можно увидеть на улицах японских мегаполисов.
Відповідь:
Пояснення:Французький абсолютизм — абсолютна монархія, що утвердилась у Франції в останні два століття існування Старого порядку. Абсолютизм прийшов на заміну періоду станової монархії і був ліквідований Великою Французькою революцією.
Спроба генеральних штатів в період релігійних війн обмежити королівську владу не вдалась. Цьому завадили прагнення знаті повернутися до феодального роздроблення і бажання міст відновити свою колишню незалежність, тоді як генеральні штати могли бути всього лиш центральною владою, при цьому не надаючи більш широких прав містам та місцевій знаті.
З іншого боку, вищі стани і міщани ворогували між собою. Народ був невдоволений свавіллям дворян і міжусобицями, та був готовий підтримати владу, яка рятувала його від анархії. Генріх IV взагалі не скликав генеральних штатів; після цього вони скликалися лише одного разу. Головним завданням його уряду було покращення економічного добробуту країни і державних фінансів. Йому допомагав міністр Сюллі — суворий і чесний гугенот. Вони піклувалися про розвиток сільськогосподарського сектору (землеробства) і промисловості, про полегшення податкового навантаження, про внесення порядку в фінансову систему, однак для втілення задумів їм забракло часу.
У період раннього дитинства Людовіка XIII, в 1614 році, для припинення заворушень в управлінні були скликані генеральні штати. Третій стан виступив з цільовою програмою перетворень:
1) скликати державних чиновників на певні терміни;
2) привілеї духовенства і дворянства мали бути відмінені, а податки розповсюджувалися б більш рівномірно;
3) уряд припиняв купувати покірність вельмож грошовими роздачами, для того щоби припинити довільні арешти.
Вище духівництво і дворянство були вкрай незадоволені такими заявами і протестували проти слів оратора третього стану, який зрівняв три стани з трьома синами одного батька. Привілейовані стани не хотіли бачити братами людей, яких вони швидше вважали своїми слугами. Скликання штатів не змінило ситуацію, і після цього вони не скликалися протягом 175 років.
Початок встановлення режиму абсолютизму у Франції поклала ще династія Валуа в кінці XV ст. (Людовік XII, Генріх II). Велике значення мало остаточне завершення політичного об'єднання країни за Людовіка XI (1461-1483), а його наступники намагалися скористатися наданими можливостями для встановлення повного контролю над усіма провінціями та для ліквідації автономії міст. До середини XVI ст. майже уся територія країни перебувала під владою короля. Нова династія Бурбонів (з другої пол. XVI ст.) мала уже необмежену владу. Утвердження абсолютизму супроводилося війнами між католиками і гугенотами, монархія зуміла використати і цю обставину для свого зміцнення.
Остаточно сформувався абсолютизм за кардинала Рішельє, який служив у слабовольного Людовіка XIII. Рішельє суворо придушував виступи народних низів, розправлявся з релігійними дисидентами-гугенотами, рішуче карав непокірних магнатів. «Інтереси держави,-стверджував Рішельє,- є найвище благо... Моя перша ціль - велич короля, друга - могутність королівства».
Для управління провінціями замість колишніх герцогів і графів та їх наступників - прево і бальї були поставлені нові королівські чиновники - «інтенданти поліції, юстиції і фінансів». В їхню компетенцію входило керівництво місцевою поліцією та збройними силами, а також збір податків. Інтендантів призначали з осіб немісцевого походження, як правило, незнатних. Ця посада не продавалася з торгів, як майже усі інші.