Античные страны, как и древневосточные, традиционно называют рабовладельческими, однако типы производства в этих государствах значительно различались. На Древнем Востоке существовал так называемый азиатский производства, основанный на патриархальном рабстве (от слова патриарх — глава семьи) — сравнительно мягком типе рабства, возникающем на первых этапах развития древних государств. В древневосточных странах рабы не являлись основными производителями материальных благ, эта роль принадлежала преимущественно различным категориям крестьян-общинников, находившихся в той или иной степени зависимости от государства, которому принадлежала большая часть земельного фонда.Своего полного, наивысшего развития рабовладельческий производства достиг в так называемом античном мире — в Древней Греции и Древнем Риме, существовавших позже, чем древневосточные государства. В античных государствах рабство приняло наиболее законченные, классические формы
Не втаємничуючи нікого зі старшини, за винятком генерального писаря П.Орлика, Мазепа, всупереч вимогам Петра І, затримав Волинь та Київщину і з ініціативи короля Станіслава Лещинського розпочав 1704 року переговори з ним. На початку 1708 року переговори Мазепи з Лещинським завершилися формальною угодою, за якою Україна, як велике князівство, входила б до складу Речі Посполитої за гарантією шведського короля. Але договір з Польщею залишався тільки дипломатичним інструментом, вигідним для Мазепи. Головна увага гетьмана була скерована на союз із Швецією. Справа ускладнювалась і тим, що Мазепа повинен був зберегти таємницю не лише від старшини, але також і від Польщі, яка б не погодилась на незалежність України. Зносини Мазепи зі шведами пожвавилися в 1706 році. Очевидно, тоді й була укладена угода між Швецією і Україною. П.Орлик у "Виводі прав України", написаному у 1712 році, подав такий зміст цієї угоди: Україна має бути вільною державою, Українським князівством, Мазепа – довічним князем, або гетьманом. Після його смерті стани мають обрати наступника; король шведський має захищати Україну від ворогів. Ці переговори велися у глибокій таємниці, тому ширші кола українського суспільства аж до 1708 року вважали гетьмана московським посіпакою, і коли той перейшов на бік Карла ХІІ, просто не повірили йому. Власне українська старшина змусила Мазепу до рішучих кроків 1708 року, коли гетьман опинився у безвиході після наказу Петра І йти на до російській армії, в той час, як уся Україна була окупована царськими військами. Гетьман волів дочекатися наслідків вирішальної сутички між Петром І і Карлом ХІІ, але обставини не дозволили цього. І Мазепа виступив проти Петра І, не встигши ні підготувати до цього українське суспільство, ні стягнути в Україну більшість збройних сил.
