Зміст історичної пам'яті визначається не тільки здатністю людини і спільноти людей запам'ятовувати або забувати певні події минулого. Процес запам'ятовування не є механічним: зберігається в пам'яті і передається нащадкам та інформація, яку вважають важливою і достовірною, а, як показує вивчення історичних творів, критерії достовірності були різними в різних суспільствах. Уявлення про те, що важливо знати про минуле, також змінювалося в залежності від завдань та інтересів соціальних груп. Відомості, що представляли інтерес для спільноти одного типу, могли сприйматися не заслуговують уваги тими, хто володів інший колективної ідентичністю.
Середньовічні хроністи поміщали в свої твори розповіді про війнах і збройних вторгненнях, діях правителів і могутніх людей світського і духовного статусів. Також вони включали в свої оповіді відомості про природні явища, крім дійсно великих пригод (землетруси, посухи та ін.), Фіксуючи і малозначні, з точки зору сучасних уявлень про історію, факти. Європейські історики XIX ст. мало чим відрізнялися від античних і середньовічних попередників, вважаючи гідними згадки в своїх працях діяння політичного характеру. Війни, повстання, політичні перетворення, взаємини державних діячів - саме це становило, на їх погляд, основний предмет історії. Їх не цікавила господарське життя, повсякденність, відносини простих людей. Тип історії, створюваний ними, може бути визначений як розповідь про діяння.
В даний час одним з найбільш популярних напрямків є історія повсякденності, де предметом досліджень істориків стали приватне життя, відносини між родичами, друзями, щоденні умови праці та існування, уявлення про світ і емоційне життя людей. Повсякденне життя не є відкриттям сучасних учених: в багатьох суспільствах з розвиненою письмовій традицією існувала практика ведення приватних хронік, що оповідали про життя окремих сімей, церковних і світських спільнот. Людям було важливо зберігати пам'ять про своїх предків: їх славних і ганебних діяннях, місцях їх поховання, участю в тих чи інших значних подіях. Звичайно, велика частина пригод, зафіксованих в історіях окремих спільнот, не потрапляла в офіційні хроніки та історичні твори. Історія як іб збереження пам'яті про минуле і його пізнання спочатку існувала лише у вигляді єдності різноманітних "історій": масштаб кожної з них визначався інтересами спільноти, претензіями авторів, підходом до самого поняття історії.
Значний вплив на склад історичної пам'яті надає система уявлень про істинність та достовірності подій минулого. Історичні твори, що виникали в різних суспільствах, включали розповіді про фантастичних і нечуваних події, в істинності яких люди не сумнівалися і вважали за потрібне передавати їх з покоління в покоління. Історії багатьох народів і могутніх династій відкривалися розповідями про богів і героїв, що сприймалися як первопредков і зачинателів всіх майбутніх подій. У середньовічній Європі одним з обов'язкових елементів історичних оповідань були історії про чудесні явища, які розглядалися як найважливіші з пригод. Що змушувало людей вірити в ці неймовірні події? Чи були вони всього лише легковірні, недостатньо освічені та інтелектуально розвинені? Чому в найрозвинутіших країнах світу настільки живуча віра в національні міфи, а окремі події і персонажі минулого набувають у масовій сприйнятті риси, які зближують їх з героями і надприродними персонажами архаїчного минулого?
Відповідь:
Зміст історичної пам'яті визначається не тільки здатністю людини і спільноти людей запам'ятовувати або забувати певні події минулого. Процес запам'ятовування не є механічним: зберігається в пам'яті і передається нащадкам та інформація, яку вважають важливою і достовірною, а, як показує вивчення історичних творів, критерії достовірності були різними в різних суспільствах. Уявлення про те, що важливо знати про минуле, також змінювалося в залежності від завдань та інтересів соціальних груп. Відомості, що представляли інтерес для спільноти одного типу, могли сприйматися не заслуговують уваги тими, хто володів інший колективної ідентичністю.
Середньовічні хроністи поміщали в свої твори розповіді про війнах і збройних вторгненнях, діях правителів і могутніх людей світського і духовного статусів. Також вони включали в свої оповіді відомості про природні явища, крім дійсно великих пригод (землетруси, посухи та ін.), Фіксуючи і малозначні, з точки зору сучасних уявлень про історію, факти. Європейські історики XIX ст. мало чим відрізнялися від античних і середньовічних попередників, вважаючи гідними згадки в своїх працях діяння політичного характеру. Війни, повстання, політичні перетворення, взаємини державних діячів - саме це становило, на їх погляд, основний предмет історії. Їх не цікавила господарське життя, повсякденність, відносини простих людей. Тип історії, створюваний ними, може бути визначений як розповідь про діяння.
В даний час одним з найбільш популярних напрямків є історія повсякденності, де предметом досліджень істориків стали приватне життя, відносини між родичами, друзями, щоденні умови праці та існування, уявлення про світ і емоційне життя людей. Повсякденне життя не є відкриттям сучасних учених: в багатьох суспільствах з розвиненою письмовій традицією існувала практика ведення приватних хронік, що оповідали про життя окремих сімей, церковних і світських спільнот. Людям було важливо зберігати пам'ять про своїх предків: їх славних і ганебних діяннях, місцях їх поховання, участю в тих чи інших значних подіях. Звичайно, велика частина пригод, зафіксованих в історіях окремих спільнот, не потрапляла в офіційні хроніки та історичні твори. Історія як іб збереження пам'яті про минуле і його пізнання спочатку існувала лише у вигляді єдності різноманітних "історій": масштаб кожної з них визначався інтересами спільноти, претензіями авторів, підходом до самого поняття історії.
Значний вплив на склад історичної пам'яті надає система уявлень про істинність та достовірності подій минулого. Історичні твори, що виникали в різних суспільствах, включали розповіді про фантастичних і нечуваних події, в істинності яких люди не сумнівалися і вважали за потрібне передавати їх з покоління в покоління. Історії багатьох народів і могутніх династій відкривалися розповідями про богів і героїв, що сприймалися як первопредков і зачинателів всіх майбутніх подій. У середньовічній Європі одним з обов'язкових елементів історичних оповідань були історії про чудесні явища, які розглядалися як найважливіші з пригод. Що змушувало людей вірити в ці неймовірні події? Чи були вони всього лише легковірні, недостатньо освічені та інтелектуально розвинені? Чому в найрозвинутіших країнах світу настільки живуча віра в національні міфи, а окремі події і персонажі минулого набувають у масовій сприйнятті риси, які зближують їх з героями і надприродними персонажами архаїчного минулого?