До середини 1970-х років українська економіка повністю вичерпала потенціал екстенсивного розвитку, що ґрунтувався на ширшому використанні природних і трудових ресурсів. Оскільки ці ресурси в Україні були обмеженими, то подальший розвиток господарства могли забезпечити лише інтенсивні методи господарювання.
Союзне керівництво вбачало принципово іншою ситуацію щодо шляхів розвитку економіки Радянського Союзу загалом. Його економіка ще зберігала можливості для екстенсивного розвитку. У такій суперечливій ситуації українська економіка перетворювалася на заручницю економічної стратегії союзного центру. Радянське керівництво пов’язувало економічний розвиток СРСР з освоєнням Сибіру та Далекого Сходу. У зв’язку з цим від України й надалі вимагали розширеного видобутку вугілля, металічних руд, виробництва металів і важкого машинобудування, електричної енергії та хімічної продукції.
Унаслідок цього структура промисловості (спотворена ще за часів індустріалізації останньої третини XIX ст., а потім закріплена соціалістичною індустріалізацією в 1930-х роках та відбудовою післявоєнного часу) не покращувалася, а погіршувалася й характеризувалася згубною диспропорційністю. Так, частка товарів групи «А» в загальному обсязі валової продукції промисловості України становила в 1970 р. 71 %, у 1985 р. — 72 %, а частка товарів групи «Б», що задовольняла безпосередні споживчі потреби людей, відповідно — 29 % і 28 %. Для порівняння потрібно зазначити, що в розвинутих країнах цей показник досягав 50-60 % і більше.
До середини 1970-х років українська економіка повністю вичерпала потенціал екстенсивного розвитку, що ґрунтувався на ширшому використанні природних і трудових ресурсів. Оскільки ці ресурси в Україні були обмеженими, то подальший розвиток господарства могли забезпечити лише інтенсивні методи господарювання.
Союзне керівництво вбачало принципово іншою ситуацію щодо шляхів розвитку економіки Радянського Союзу загалом. Його економіка ще зберігала можливості для екстенсивного розвитку. У такій суперечливій ситуації українська економіка перетворювалася на заручницю економічної стратегії союзного центру. Радянське керівництво пов’язувало економічний розвиток СРСР з освоєнням Сибіру та Далекого Сходу. У зв’язку з цим від України й надалі вимагали розширеного видобутку вугілля, металічних руд, виробництва металів і важкого машинобудування, електричної енергії та хімічної продукції.
Унаслідок цього структура промисловості (спотворена ще за часів індустріалізації останньої третини XIX ст., а потім закріплена соціалістичною індустріалізацією в 1930-х роках та відбудовою післявоєнного часу) не покращувалася, а погіршувалася й характеризувалася згубною диспропорційністю. Так, частка товарів групи «А» в загальному обсязі валової продукції промисловості України становила в 1970 р. 71 %, у 1985 р. — 72 %, а частка товарів групи «Б», що задовольняла безпосередні споживчі потреби людей, відповідно — 29 % і 28 %. Для порівняння потрібно зазначити, що в розвинутих країнах цей показник досягав 50-60 % і більше.