Ще не вмерла України і слава, і воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, Запануємо ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажемо, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, всі за волю, від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому. Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, Ще у нашій Україні доленька наспіє!
Душу й тіло ми положим за нашу свободу І покажемо, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже, Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже. За Карпати відіб'ється, згомонить степами, України слава стане поміж народами.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу І покажемо, що ми, браття, козацького роду.
К концу XVI в. стал очевидным разлад между гуманистическими идеалами Возрождения и суровой действительностью. Писатели, художники и мыслители приходили к пониманию того, что человек не властен над собой и над своей судьбой, что он сам находится под властью времени и обстоятельств, что он постоянно пребывает в движении и изменении. Многие из них сохраняли верность прежним идеалам красоты, добра и справедливости, однако теперь их мировоззрение все более окрашивалось в трагические тона.
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануємо ми, браття, у своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажемо, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, всі за волю, від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому.
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє!
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажемо, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже.
За Карпати відіб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.
Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажемо, що ми, браття, козацького роду.
Трагический гуманизм Сервантеса и Шекспира
К концу XVI в. стал очевидным разлад между гуманистическими идеалами Возрождения и суровой действительностью. Писатели, художники и мыслители приходили к пониманию того, что человек не властен над собой и над своей судьбой, что он сам находится под властью времени и обстоятельств, что он постоянно пребывает в движении и изменении. Многие из них сохраняли верность прежним идеалам красоты, добра и справедливости, однако теперь их мировоззрение все более окрашивалось в трагические тона.
Объяснение:
:/