XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації - відродження римських міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), посилення їх господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, руйнування натурально-господарських форм виробництва. Вотчинне ремесло вичерпало себе, феодальний маєток не міг розвивати своїх промислових проблем. Успіхи сільського господарства зробили можливим існування населення, яке могло не займатися сільським господарством. Вотчинні ремісники переводились на оброк. Вони йшли з маєтків і селилися на перехрестях доріг, у торгових містечках, біля стін замків і монастирів. Поступово ці поселення перетворювались в міста.
Крім старих римських центрів, середньовічні торгово-промислові міста перебували під владою феодалів, які були зацікавлені в їх виникненні на своїх землях, оскільки міста і податки з них приносили немалі прибутки. Система феодальної земельної власності міцно прив'язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста певною мірою повторювали структуру феодального маєтку. Значну частину території
міста займав замок з господарськими і громадськими будівлями. Феодал постійно жив у місті. При ньому перебувала значна кількість воїнів і слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта землі, як правило, належала церкві. Феодал ставився до міських жителів як до сільських ремісників, котрі переселилися в місто. Тому вони відбували всі феодальні повинності. В дещо кращому становищі були купці, хоч також виконували повинності.
На феодалові лежали нові обов'язки. Він повинен був захищати місто, його жителів від зазіхань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У X ст. це було нелегко. Набіги норманів, арабів, угорців спустошували землі Європи. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам. У XI ст. зовнішня небезпека майже повністю зникає і феодали втрачають своє значення захисників міст. Таке становище надзвичайно загострило суперечності між міщанами і феодалами. У країнах Заходу вони вирішувалися протягом XI - XIIIст. у ході так званих комунальних революцій. В Італії великі торговельні міста добилися повного визволення вже в XI ст. Дещо пізніше на шлях боротьби за визволення стали міста Північної Франції і Німеччини. В XII - XIII ст. у багатьох містах Західної Європи утворилося чимало міст-комун або міських республік, що цілком звільнилися від сеньйорів і отримали повне самоврядування. До відання міст переходили управління й суд, збирання податків, військова повинність, догляд за міською торгівлею тощо. Серед таких республік особливо виділялися італійські міста, насамперед Венеція, Генуя і Флоренція, які захопили багато земель і стали великими купецькими державами.
Там, де феодали зберігали свою могутність, боротьба міст набувала надзвичайної гостроти й тривала іноді впродовж десятиріч. Далеко не всім містам Західної Європи вдалося звільнитися з-під руки феодалів. Більшість міст певною мірою залишалася їм підвладною і в кращому разі діставала грамоту, що визначала розмір виплат сеньйору і гарантувала громадянам особисту свободу. Такі міста називалися "вільними містами". Вони ніколи не досягали прав міста-комуни; управління й суд там залишалися в руках сеньйора, проте права та обов'язки їхніх представників — так зване "прево"- точно визначалися, щоб уберегти міське населення від зловживань.
У XIII ст. сформувалося феодальне міське "магдебурзьке право", яке встановлювало порядок виборів і функції органів
міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, успадкування тощо.
Економічно розвинуті міста Англії, Франції та Німеччини в XI - XII ст. досягли значного розвитку. Зросло міське населення, розвиваються ремесла і торгівля. Панівне місце посідає виробництво вовняних тканин, збут яких забезпечував піднесення ремесла і торгівлі. Збагачуються купці, посилюється їх вплив.
У XII — XIII ст. у містах сформувалися ремісничі об'єднання — цехи. Середньовічний цех співзвучний із сучасним тільки за назвою. У ті часи він створювався за професійними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелірний та ін.). Цехи складалися з майстерень певного профілю. Кожний цех мав свій статут — цей документ узаконював і регламентував не тільки виробничий і духовний, а й моральний іб життя ремісничого колективу. В них було записано, зокрема, таке: у майстернях
15) неповиновение власти, вооружённые восстания, декларирования новой государственности в Европейских странах
Италия, Франция, Германия, Дания, Шлезвиг, Швейцария, Швеция, Великая Польша, Румынское княжество, Российская империя.
16) Наполеон: Французский император, гениальный полководец. Родился в семье мелкопоместного дворянина. В 1785 г. в чине поручика окончил Парижскую военную школу, служил в полку в Южной Франции. Был произведен в капитаны и направлен в войска, осаждавшие Тулон, захваченный англичанами. Благодаря плану, разработанному Наполеоном, англичанам пришлось покинуть город. Тулон пал, а сам Наполеон, которому было всего 24 года, был сразу же произведен в бригадные генералы. В 1795 г. решительно подавил монархистский мятеж в Париже, после чего был назначен главнокомандующим армией в Италии, где проявил свое мастерство, разгромив австрийские и итальянские войска. В 1799 г. по пути в Италию произвел военный переворот в Париже, став одним из трех консулов Франции. В 1804 г. стал императором Франции.
Королева Виктория: Alexandrina Victoria; 24 мая 1819, Кенсингтон — 22 января 1901, Осборн-хаус, Юго-Восточная Англия) — королева Соединённого королевства Великобритании и Ирландии с 20 июня 1837 года и до смерти. Императрица Индии с 1 мая 1876 года (провозглашение в Индии — 1 января 1877 года).
Луи Филипп: Louis-Philippe Ier; 6 октября 1773, Париж — 26 августа 1850, Клермонт, графство Суррей, близ Виндзора) — лейтенант-генерал королевства с 31 июля по 9 августа 1830 года, король французов с 9 августа 1830 по 24 февраля 1848 года, получил прозвища «король-гражданин» («le Roi-Citoyen») и «король-буржуа» («le Roi Bourgeois»
XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації - відродження римських міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), посилення їх господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, руйнування натурально-господарських форм виробництва. Вотчинне ремесло вичерпало себе, феодальний маєток не міг розвивати своїх промислових проблем. Успіхи сільського господарства зробили можливим існування населення, яке могло не займатися сільським господарством. Вотчинні ремісники переводились на оброк. Вони йшли з маєтків і селилися на перехрестях доріг, у торгових містечках, біля стін замків і монастирів. Поступово ці поселення перетворювались в міста.
Крім старих римських центрів, середньовічні торгово-промислові міста перебували під владою феодалів, які були зацікавлені в їх виникненні на своїх землях, оскільки міста і податки з них приносили немалі прибутки. Система феодальної земельної власності міцно прив'язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста певною мірою повторювали структуру феодального маєтку. Значну частину території
міста займав замок з господарськими і громадськими будівлями. Феодал постійно жив у місті. При ньому перебувала значна кількість воїнів і слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта землі, як правило, належала церкві. Феодал ставився до міських жителів як до сільських ремісників, котрі переселилися в місто. Тому вони відбували всі феодальні повинності. В дещо кращому становищі були купці, хоч також виконували повинності.
На феодалові лежали нові обов'язки. Він повинен був захищати місто, його жителів від зазіхань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У X ст. це було нелегко. Набіги норманів, арабів, угорців спустошували землі Європи. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам. У XI ст. зовнішня небезпека майже повністю зникає і феодали втрачають своє значення захисників міст. Таке становище надзвичайно загострило суперечності між міщанами і феодалами. У країнах Заходу вони вирішувалися протягом XI - XIIIст. у ході так званих комунальних революцій. В Італії великі торговельні міста добилися повного визволення вже в XI ст. Дещо пізніше на шлях боротьби за визволення стали міста Північної Франції і Німеччини. В XII - XIII ст. у багатьох містах Західної Європи утворилося чимало міст-комун або міських республік, що цілком звільнилися від сеньйорів і отримали повне самоврядування. До відання міст переходили управління й суд, збирання податків, військова повинність, догляд за міською торгівлею тощо. Серед таких республік особливо виділялися італійські міста, насамперед Венеція, Генуя і Флоренція, які захопили багато земель і стали великими купецькими державами.
Там, де феодали зберігали свою могутність, боротьба міст набувала надзвичайної гостроти й тривала іноді впродовж десятиріч. Далеко не всім містам Західної Європи вдалося звільнитися з-під руки феодалів. Більшість міст певною мірою залишалася їм підвладною і в кращому разі діставала грамоту, що визначала розмір виплат сеньйору і гарантувала громадянам особисту свободу. Такі міста називалися "вільними містами". Вони ніколи не досягали прав міста-комуни; управління й суд там залишалися в руках сеньйора, проте права та обов'язки їхніх представників — так зване "прево"- точно визначалися, щоб уберегти міське населення від зловживань.
У XIII ст. сформувалося феодальне міське "магдебурзьке право", яке встановлювало порядок виборів і функції органів
міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, успадкування тощо.
Економічно розвинуті міста Англії, Франції та Німеччини в XI - XII ст. досягли значного розвитку. Зросло міське населення, розвиваються ремесла і торгівля. Панівне місце посідає виробництво вовняних тканин, збут яких забезпечував піднесення ремесла і торгівлі. Збагачуються купці, посилюється їх вплив.
У XII — XIII ст. у містах сформувалися ремісничі об'єднання — цехи. Середньовічний цех співзвучний із сучасним тільки за назвою. У ті часи він створювався за професійними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелірний та ін.). Цехи складалися з майстерень певного профілю. Кожний цех мав свій статут — цей документ узаконював і регламентував не тільки виробничий і духовний, а й моральний іб життя ремісничого колективу. В них було записано, зокрема, таке: у майстернях
1) г
2) г
3) б
4) в
5) б
6) в
7) в
8) б
9) в
10) б
11) в
12) б
13) б
14) в
15) неповиновение власти, вооружённые восстания, декларирования новой государственности в Европейских странах
Италия, Франция, Германия, Дания, Шлезвиг, Швейцария, Швеция, Великая Польша, Румынское княжество, Российская империя.
16) Наполеон: Французский император, гениальный полководец. Родился в семье мелкопоместного дворянина. В 1785 г. в чине поручика окончил Парижскую военную школу, служил в полку в Южной Франции. Был произведен в капитаны и направлен в войска, осаждавшие Тулон, захваченный англичанами. Благодаря плану, разработанному Наполеоном, англичанам пришлось покинуть город. Тулон пал, а сам Наполеон, которому было всего 24 года, был сразу же произведен в бригадные генералы. В 1795 г. решительно подавил монархистский мятеж в Париже, после чего был назначен главнокомандующим армией в Италии, где проявил свое мастерство, разгромив австрийские и итальянские войска. В 1799 г. по пути в Италию произвел военный переворот в Париже, став одним из трех консулов Франции. В 1804 г. стал императором Франции.
Королева Виктория: Alexandrina Victoria; 24 мая 1819, Кенсингтон — 22 января 1901, Осборн-хаус, Юго-Восточная Англия) — королева Соединённого королевства Великобритании и Ирландии с 20 июня 1837 года и до смерти. Императрица Индии с 1 мая 1876 года (провозглашение в Индии — 1 января 1877 года).
Луи Филипп: Louis-Philippe Ier; 6 октября 1773, Париж — 26 августа 1850, Клермонт, графство Суррей, близ Виндзора) — лейтенант-генерал королевства с 31 июля по 9 августа 1830 года, король французов с 9 августа 1830 по 24 февраля 1848 года, получил прозвища «король-гражданин» («le Roi-Citoyen») и «король-буржуа» («le Roi Bourgeois»