Революція 1905—1907 в Україні — перша загальнонародна демократична революція, котру традиційно називають першою російською революцією; найбільш активними її учасниками на території українських земель стали проросійськи налаштовані політичні сили. Політичними факторами стали:
архаїчність державного управління у формі самодержавства;
недоліки державної «бюрократичної машини»;
поглиблення «кризи еліт»;
відсутність політичних свобод для підданих імперії.
Економічними чинниками революції були:
наявність залишків кріпосництва на селі;
необхідність зміни форм селянського землекористування;
економічна криза 1900–03 та ін.
Причинами соціально-психологічного характеру стали:
посилення протистояння між працею і капіталом;
селянськими товарними і технологічно застарілими поміщицькими господарствами;
протиріччя між центром та окраїнами, державним централізмом та місцевим патріотизмом;
зростання національної самосвідомості окраїн і національних рухів, революційний романтизм, психологічне піднесення.
Важливим зовнішньополітичним чинником стала поразка імперії Романових в російсько-японській війні 1904—1905.
У середині XIV ст., після того, як припинила існування Галицько-Волинська держава, Україна потрапила в політичну орбіту Литви та Польщі. У цей період набули нового змісту політичні процеси, що розпочались на попередніх стадіях історичного розвитку — посилення ролі окремих станів, поява нових державних інституцій. Розвивалися правові засади суспільного життя внаслідок внутрішніх змін і запозичення західноєвропейських правових норм. На історичній арені постали козацтво, православні церковні братства, греко-католицька (уніатська) церква.
В історичній науці сформувались два напрями розгляду політичної історії України в XIV—XVII ст. Згідно з першим, представленим переважно у працях російських істориків, в публікаціях радянської доби, українські та білоруські землі (Південно-Західна Русь) були загарбані Литвою та Польщею; протягом тривалого часу місцеве населення, спираючись на до Московського князівства, вело боротьбу за звільнення, об’єднання в єдину державу. Другий напрям представлений працями польських, литовських, багатьох українських та деяких російських дослідників. Вони розглядають Велике Литовське і Московське князівства як дві рівноправні держави, дві Русі, що розвивались осібно.
Революція 1905—1907 в Україні — перша загальнонародна демократична революція, котру традиційно називають першою російською революцією; найбільш активними її учасниками на території українських земель стали проросійськи налаштовані політичні сили. Політичними факторами стали:
архаїчність державного управління у формі самодержавства;
недоліки державної «бюрократичної машини»;
поглиблення «кризи еліт»;
відсутність політичних свобод для підданих імперії.
Економічними чинниками революції були:
наявність залишків кріпосництва на селі;
необхідність зміни форм селянського землекористування;
економічна криза 1900–03 та ін.
Причинами соціально-психологічного характеру стали:
посилення протистояння між працею і капіталом;
селянськими товарними і технологічно застарілими поміщицькими господарствами;
протиріччя між центром та окраїнами, державним централізмом та місцевим патріотизмом;
зростання національної самосвідомості окраїн і національних рухів, революційний романтизм, психологічне піднесення.
Важливим зовнішньополітичним чинником стала поразка імперії Романових в російсько-японській війні 1904—1905.
Объяснение:
У середині XIV ст., після того, як припинила існування Галицько-Волинська держава, Україна потрапила в політичну орбіту Литви та Польщі. У цей період набули нового змісту політичні процеси, що розпочались на попередніх стадіях історичного розвитку — посилення ролі окремих станів, поява нових державних інституцій. Розвивалися правові засади суспільного життя внаслідок внутрішніх змін і запозичення західноєвропейських правових норм. На історичній арені постали козацтво, православні церковні братства, греко-католицька (уніатська) церква.
В історичній науці сформувались два напрями розгляду політичної історії України в XIV—XVII ст. Згідно з першим, представленим переважно у працях російських істориків, в публікаціях радянської доби, українські та білоруські землі (Південно-Західна Русь) були загарбані Литвою та Польщею; протягом тривалого часу місцеве населення, спираючись на до Московського князівства, вело боротьбу за звільнення, об’єднання в єдину державу. Другий напрям представлений працями польських, литовських, багатьох українських та деяких російських дослідників. Вони розглядають Велике Литовське і Московське князівства як дві рівноправні держави, дві Русі, що розвивались осібно.