Среди историко-литературных памятников XVIII века особое место занимают всевозможные следственные материалы. В одном из таких документов отмечается, что крестьянин Семён Филиппов находился в Яицке с целью покупки хлеба и встретился там с раскольником Емельяном Ивановым, который «подговаривал казаков бежать на реку Лобу, к турецкому султану». Это был не кто иной, как будущий предводитель крестьянской войны Емельян Пугачёв. В «Записке о жизни и службе АИ. Бибикова» приводится распоряжение, из которого мы узнаём о дальнейшем развитии событий; «Оному Пугачеву... за говорение возмутительных и вредных слов, касающихся до побега всех яицких казаков в Турецкую область, учинить наказание плетьми...» А из разъяснений Трофима Фомина, бывшего в 1771 году атаманом Зимовейской станицы, следует, что Пугачёв и до этого склонял казаков к бегству на Кубань
Моммзен вважав Марія бездарним політиком з комплексами вискочки, «морально і політично нестійким людиною»[255]. На думку історика, в 88 році до н.е. Публій Сульпіцій спробував використовувати Марія для того, щоб відняти командування у Сулли, який міг перешкодити проведенню реформ. В результаті не з власної ініціативи на авансцену знову вийшов «настільки ж політично бездарний, як мстивий і честолюбний старий». Подальші події могли бути викликані і тим, що Сулла боявся «всякого роду насильств і сумасбродств», на які міг піти Марій. В описі маріанського терору в Римі Моммзен обмежується відтворенням даних просулланских источниковсо словами: «За кожен булавочный укол він міг відплатити ударом кинджала». С. В. Ковальов вважав, що в суперечці між Марием і Суллою вирішувалося, хто буде розпоряджатися на Сході — оптиматы або популярні. Особливе місце в оцінці діяльності Марія займають судження про його військову реформу. Негативними її наслідками вважають занепад дисципліни, а також те, що тепер професійна армія, що складалася з незаможних воїнів, служила не стільки «сенату і римського народу», скільки полководцю, стаючи знаряддям у боротьбі за владу. Але першим, хто скористався армією як політичним інструментом, виявився не Марій, а Сулла.
Среди историко-литературных памятников XVIII века особое место занимают всевозможные следственные материалы. В одном из таких документов отмечается, что крестьянин Семён Филиппов находился в Яицке с целью покупки хлеба и встретился там с раскольником Емельяном Ивановым, который «подговаривал казаков бежать на реку Лобу, к турецкому султану». Это был не кто иной, как будущий предводитель крестьянской войны Емельян Пугачёв. В «Записке о жизни и службе АИ. Бибикова» приводится распоряжение, из которого мы узнаём о дальнейшем развитии событий; «Оному Пугачеву... за говорение возмутительных и вредных слов, касающихся до побега всех яицких казаков в Турецкую область, учинить наказание плетьми...» А из разъяснений Трофима Фомина, бывшего в 1771 году атаманом Зимовейской станицы, следует, что Пугачёв и до этого склонял казаков к бегству на Кубань
Объяснение:
С. В. Ковальов вважав, що в суперечці між Марием і Суллою вирішувалося, хто буде розпоряджатися на Сході — оптиматы або популярні.
Особливе місце в оцінці діяльності Марія займають судження про його військову реформу. Негативними її наслідками вважають занепад дисципліни, а також те, що тепер професійна армія, що складалася з незаможних воїнів, служила не стільки «сенату і римського народу», скільки полководцю, стаючи знаряддям у боротьбі за владу. Але першим, хто скористався армією як політичним інструментом, виявився не Марій, а Сулла.