Справою Бейліса називають суд над київським євреєм Менахемом Менделем Бейлісом. Вихідним пунктом стало вбивство дванадцятирічного хлопчика Андрія Ющинського 12 березня 1911 року. Цей процес викликав обурення в Європі через політичну інструменталізацію процесу (антисемітизм).
Під враженням Жовтневого маніфесту та реформ Столипіна, політична дискусія в Російській імперії все частіше мала місце; зокрема, почали виступати за скасування антиєврейських законів. Міністр юстиції Іван Щегловітов став її захисником і зміг отримати значний після вбивства Столипіна в 1911 році.
20 березня 1911 року в печері під Києвом було знайдено тіло Андрія Ющинського, який зник за вісім днів раніше. Тіло його було частково роздягнене і мало майже 50 колото-різаних поранень. На його похороні були розповсюджені листівки, які зображували вбивство хлопця як ритуальне вбивство, яке здійснили євреї.
Попри докази того, що вбивцею була Віра Чеберяк, київські консерватори та ультраправі чорносотенці вимагали звинувачення саме у ритуальному вбивстві. За підтримки МВС їм вдалося звільнити інспектора міліції. На підставі свідчень службовця, єврея Менделя Бейліса було заарештовано та звинувачено у викраденні та вбивстві Ющинського.
Навіть через два роки після його арешту обвинувачення все ще не мало доказів проти Бейліса. Однак процес розпочався в 1913 році. Попри успіх захисту, який підтверджував невинність Бейліса, обвинувачення стверджувало, що вбивство Ющинського насправді було ритуальним вбивством невідомих єврейських злочинців.
ЗМІ повідомляли про справу Бейліса по всій Європі. Очевидна причетність вищих державних службовців до помилкових звинувачень викликала велике обурення за кордоном. Після Лютневої революції 1917 року численні слідчі справи Бейліса були заарештовані. Веру Чеберяк та членів її банди судили в 1919 році через вбивство Ющинського.
«Закончив войну, он отпраздновал пять триумфов: каждый со своей особенной роскошью и отделкой.
Своим старым легионерам он выдал из добычи по двадцать четыре тысячи сестерциев, не считая двух тысяч, выплаченных еще в начале междоусобной войны. Он наделил их землей, но не сплошной полосой, чтобы не сгонять бывших владельцев. Народу он раздал по десять мер зерна и по столько же фунтов оливкового масла, деньгами же - по триста сестерциев, обещанных раньше, и еще по сотне за то, что пришлось ожидать. Дополнительно он устроил пир, а также раздавал мясо, а после испанского триумфа - еще два обеда.
Зрелища он устраивал самые разнообразные: и битвы гладиаторов, и театральные представления по всем кварталам города и на всех языках, и гонки в цирке, и соревнование атлетов, и морские битвы...
Потом он сосредоточился на упорядочении государственных дел. Он обновил сенат, к старым патрициям, прибавив новых. Выборы он разделил с народом: за исключением тех, кто хотел стать консулом, половину кандидатов избирали по желанию народа, половину - по назначению Цезаря.
Число дармовых хлебоедов сократилось с трехсот двадцати тысяч до сто пятьдесяти тысяч. Кроме того, восемьдесят тысяч граждан он расселил по заморским колониям.
Он ввел более суровые наказания преступников... Суд он вершил чрезвычайно тщательным образом и строго. Тех, кто был осужден за вымогательство, он даже выгонял из сенаторского сословия.
Он принимал почести сверх всякой меры: бессменное консульство, пожизненную диктатуру, заботу об обычаях, наименование отца отчизны, статую среди царских статуй, место на возвышенности в театре, - он даже позволил в свою честь указы, которые превосходят человеческий предел: золотое кресло в сенате и суде, священную колесницу и ноши во время цирковых процессий, храмы, жертвенники, статуи рядом с богами, почетное место жреца для чествования богов, название месяца в честь его имени; и все эти почести он получал и раздавал по собственной воле.
Но наибольшую, смертельную ненависть навлек он на себя вот каким поступком. Сенаторов, появившихся в полном составе, чтобы льстить ему невиданными привилегиями и почетом, он принял перед храмом Венеры-Прародительницы, сидя» (Светоний).
Справою Бейліса називають суд над київським євреєм Менахемом Менделем Бейлісом. Вихідним пунктом стало вбивство дванадцятирічного хлопчика Андрія Ющинського 12 березня 1911 року. Цей процес викликав обурення в Європі через політичну інструменталізацію процесу (антисемітизм).
Під враженням Жовтневого маніфесту та реформ Столипіна, політична дискусія в Російській імперії все частіше мала місце; зокрема, почали виступати за скасування антиєврейських законів. Міністр юстиції Іван Щегловітов став її захисником і зміг отримати значний після вбивства Столипіна в 1911 році.
20 березня 1911 року в печері під Києвом було знайдено тіло Андрія Ющинського, який зник за вісім днів раніше. Тіло його було частково роздягнене і мало майже 50 колото-різаних поранень. На його похороні були розповсюджені листівки, які зображували вбивство хлопця як ритуальне вбивство, яке здійснили євреї.
Попри докази того, що вбивцею була Віра Чеберяк, київські консерватори та ультраправі чорносотенці вимагали звинувачення саме у ритуальному вбивстві. За підтримки МВС їм вдалося звільнити інспектора міліції. На підставі свідчень службовця, єврея Менделя Бейліса було заарештовано та звинувачено у викраденні та вбивстві Ющинського.
Навіть через два роки після його арешту обвинувачення все ще не мало доказів проти Бейліса. Однак процес розпочався в 1913 році. Попри успіх захисту, який підтверджував невинність Бейліса, обвинувачення стверджувало, що вбивство Ющинського насправді було ритуальним вбивством невідомих єврейських злочинців.
ЗМІ повідомляли про справу Бейліса по всій Європі. Очевидна причетність вищих державних службовців до помилкових звинувачень викликала велике обурення за кордоном. Після Лютневої революції 1917 року численні слідчі справи Бейліса були заарештовані. Веру Чеберяк та членів її банди судили в 1919 році через вбивство Ющинського.
«Закончив войну, он отпраздновал пять триумфов: каждый со своей особенной роскошью и отделкой.
Своим старым легионерам он выдал из добычи по двадцать четыре тысячи сестерциев, не считая двух тысяч, выплаченных еще в начале междоусобной войны. Он наделил их землей, но не сплошной полосой, чтобы не сгонять бывших владельцев. Народу он раздал по десять мер зерна и по столько же фунтов оливкового масла, деньгами же - по триста сестерциев, обещанных раньше, и еще по сотне за то, что пришлось ожидать. Дополнительно он устроил пир, а также раздавал мясо, а после испанского триумфа - еще два обеда.
Зрелища он устраивал самые разнообразные: и битвы гладиаторов, и театральные представления по всем кварталам города и на всех языках, и гонки в цирке, и соревнование атлетов, и морские битвы...
Потом он сосредоточился на упорядочении государственных дел. Он обновил сенат, к старым патрициям, прибавив новых. Выборы он разделил с народом: за исключением тех, кто хотел стать консулом, половину кандидатов избирали по желанию народа, половину - по назначению Цезаря.
Число дармовых хлебоедов сократилось с трехсот двадцати тысяч до сто пятьдесяти тысяч. Кроме того, восемьдесят тысяч граждан он расселил по заморским колониям.
Он ввел более суровые наказания преступников... Суд он вершил чрезвычайно тщательным образом и строго. Тех, кто был осужден за вымогательство, он даже выгонял из сенаторского сословия.
Он принимал почести сверх всякой меры: бессменное консульство, пожизненную диктатуру, заботу об обычаях, наименование отца отчизны, статую среди царских статуй, место на возвышенности в театре, - он даже позволил в свою честь указы, которые превосходят человеческий предел: золотое кресло в сенате и суде, священную колесницу и ноши во время цирковых процессий, храмы, жертвенники, статуи рядом с богами, почетное место жреца для чествования богов, название месяца в честь его имени; и все эти почести он получал и раздавал по собственной воле.
Но наибольшую, смертельную ненависть навлек он на себя вот каким поступком. Сенаторов, появившихся в полном составе, чтобы льстить ему невиданными привилегиями и почетом, он принял перед храмом Венеры-Прародительницы, сидя» (Светоний).