Великий обсяг цієї праці з її складною термінологією, розлогими коментарями та примітками, не дозволяє нам опублікувати текст у оригінальному вигляді. Натомість подаємо виклад, адаптований і скорочений нами для сприйняття читача-непрофесіонала.
Енциклопедії й узагальнюючі праці ХІХ - ХХ сторіч по-різному витлумачують цей етнонім:
1. Печерні або антські люди (Брокгауз і Ефрон, 1890).
2. Сарматське плем'я між Доном і Дністром (Большая Энциклопедия Т-ва Треба зазначить, що греки називали сарматами та скіфами півтора десятка народів, у тому числі антів, венедів, слов'ян і т. д. У свою чергу, антами називали аланів.
3. Одна з двох головних громад слов'янських племен півдня України IV-VII ст. (Українська загальна енциклопедія, Львів, 1930-і рр.).
4. Об'єднання східнослов'янських племен між Дніпром і Дністром IV-VI ст. (БСЭ, 1950).
5. Велика група ранньоісторичних українських племен VI ст. (Енциклопедія українознавства, 1955).
6. Сильний південно-західний союз східнослов'янських племен IV-VII ст. (УРЕ, 1959).
7. Східні слов'яни IV-VI ст. (Словник слов'янських старожитностей, Вроцлав, 1961).
8. Візантійська (IV-VII ст.) назва східнослов'янських племен IV-VII ст. (Брайчевський у СИЭ, 1961 і в БСЭ, 1970).
9. Старожитнє ім'я східнослов'янського племінного союзу межиріччя Дніпра й Дністра IV-VII ст. н. е. (Вольф Й. Абетка народів, Прага, 1984).
М. Брайчевський писав, що попередник етноніма ант - "Антас" - вперше занотовано в одному з керченських написів ІІІ ст. н. е. Вдруге - в назвах територій "Антія", а також "Антаїб" готських легенд. Анти часто згадуються у візантійських джерелах. Так у творі Йордана "Про походження й діяння гетів" (550-і рр.) зазначено: "Дакію укріплено [... ] вінце-подібними крутими Альпами. Біля їхнього лівого боку, схиленого на північ, від джерела... Вістули на величезних живе численне плем'я венетів. Хоч тепер їхні назви міняються залежно від... родів і місць проживання, вони переважно звуться слов'янами й антами...
Слов'яни живуть від міста Новієтуна та озера, яке іменується Мурсіанським, аж до Данастра й на півночі - до Віскли... Анти ж наймогутніші з них... де Понтійське море робить дугу, ширяться від Данастра аж до Данапра... [Гот Амал Вінітарій] рушив військо в межі антів... і короля їхнього по імені Боз [варіанти Бож, Вож] із синами його й 70 достойниками розіп'яв" (тут і далі О. Стрижак цитує за "Сводом древнейших письменных известий о славянах". - М., 1994).
В історика VІ ст. Прокопія Кесарійського анти вперше йдуть після гуннів і слов'ян, котрі мешкають лівобіч Дунаю, близько берега, а потім - у тій же групі, але пересунуті на одне місце вперед: "варвари, гуни, анти й слов'яни... жили над Істром, часто переходячи (ріку. - О. С.), завдавали римлянам непоправної шкоди... Через деякий час анти й слов'яни розлаялися (можливо, "розспорилися"? Пор. "етнонім" спори. - О. С.) між собою й почали війну". Й "антів було переможено".
В 1920 — 30-х годах практика создания национальных районов и сельсоветов в связи с политикой коренизации была широко рас данные территориальные образования официально входили в иерархию АТД. Для получения статуса национального район должен был отвечать определённым критериям по численности жителей. Например, в Украинской ССР в 1924—1925 годах было установлено, что национальный район должен иметь не менее 10 тыс. жителей, а национальный сельсовет — не менее 500 жителей[1]. При этом внутри национального района могли действовать инонациональные сельсоветы (например, внутри польского национального района могли существовать немецкие сельсоветы). Такая политика приводила к значительной пестроте. Например, на 1930 год в Украинской ССР было 26 национальных районов и 1121 национальный сельсовет[1]. На территории РСФСР к 1 декабря 1933 года было 117 национальных районов (в том числе 50 украинских) и более 3 тыс. сельсоветов[2].
17 декабря 1937 года Политбюро ЦК ВКП(б) утвердило Постановление «О ликвидации национальных районов и сельсоветов», в существование национальных районов и сельсоветов «не оправдывается национальным составом их населения», кроме того, специальная проверка выяснила, что «многие из этих районов были созданы врагами народа с вредительскими целями». Поэтому ЦК ВКП(б) признало «нецелесообразным дальнейшее существование как особых национальных районов, так и сельсоветов» и обязывало «ЦК КП(б)Украины, Дальневосточный, Алтайский, и Краснодарский крайкомы, ЦК КП(б)Казахстана, Крымский, Оренбургский, Ленинградский, Архангельский обкомы, на территории которых находятся национальные районы и сельсоветы, к 1 января 1938 г. представить в ЦК ВКП(б) предложения о ликвидации этих районов путём реорганизации в обычные районы и сельсоветы»[3]. Уже 16 февраля 1938 года Политбюро ЦК КП(б)У приняло решение о ликвидации всех национальных районов и национальных сельсоветов на территории Украинской ССР путём их реорганизации в обычные районы и сельсоветы
Великий обсяг цієї праці з її складною термінологією, розлогими коментарями та примітками, не дозволяє нам опублікувати текст у оригінальному вигляді. Натомість подаємо виклад, адаптований і скорочений нами для сприйняття читача-непрофесіонала.
Енциклопедії й узагальнюючі праці ХІХ - ХХ сторіч по-різному витлумачують цей етнонім:
1. Печерні або антські люди (Брокгауз і Ефрон, 1890).
2. Сарматське плем'я між Доном і Дністром (Большая Энциклопедия Т-ва Треба зазначить, що греки називали сарматами та скіфами півтора десятка народів, у тому числі антів, венедів, слов'ян і т. д. У свою чергу, антами називали аланів.
3. Одна з двох головних громад слов'янських племен півдня України IV-VII ст. (Українська загальна енциклопедія, Львів, 1930-і рр.).
4. Об'єднання східнослов'янських племен між Дніпром і Дністром IV-VI ст. (БСЭ, 1950).
5. Велика група ранньоісторичних українських племен VI ст. (Енциклопедія українознавства, 1955).
6. Сильний південно-західний союз східнослов'янських племен IV-VII ст. (УРЕ, 1959).
7. Східні слов'яни IV-VI ст. (Словник слов'янських старожитностей, Вроцлав, 1961).
8. Візантійська (IV-VII ст.) назва східнослов'янських племен IV-VII ст. (Брайчевський у СИЭ, 1961 і в БСЭ, 1970).
9. Старожитнє ім'я східнослов'янського племінного союзу межиріччя Дніпра й Дністра IV-VII ст. н. е. (Вольф Й. Абетка народів, Прага, 1984).
М. Брайчевський писав, що попередник етноніма ант - "Антас" - вперше занотовано в одному з керченських написів ІІІ ст. н. е. Вдруге - в назвах територій "Антія", а також "Антаїб" готських легенд. Анти часто згадуються у візантійських джерелах. Так у творі Йордана "Про походження й діяння гетів" (550-і рр.) зазначено: "Дакію укріплено [... ] вінце-подібними крутими Альпами. Біля їхнього лівого боку, схиленого на північ, від джерела... Вістули на величезних живе численне плем'я венетів. Хоч тепер їхні назви міняються залежно від... родів і місць проживання, вони переважно звуться слов'янами й антами...
Слов'яни живуть від міста Новієтуна та озера, яке іменується Мурсіанським, аж до Данастра й на півночі - до Віскли... Анти ж наймогутніші з них... де Понтійське море робить дугу, ширяться від Данастра аж до Данапра... [Гот Амал Вінітарій] рушив військо в межі антів... і короля їхнього по імені Боз [варіанти Бож, Вож] із синами його й 70 достойниками розіп'яв" (тут і далі О. Стрижак цитує за "Сводом древнейших письменных известий о славянах". - М., 1994).
В історика VІ ст. Прокопія Кесарійського анти вперше йдуть після гуннів і слов'ян, котрі мешкають лівобіч Дунаю, близько берега, а потім - у тій же групі, але пересунуті на одне місце вперед: "варвари, гуни, анти й слов'яни... жили над Істром, часто переходячи (ріку. - О. С.), завдавали римлянам непоправної шкоди... Через деякий час анти й слов'яни розлаялися (можливо, "розспорилися"? Пор. "етнонім" спори. - О. С.) між собою й почали війну". Й "антів було переможено".
Відповідь:
В 1920 — 30-х годах практика создания национальных районов и сельсоветов в связи с политикой коренизации была широко рас данные территориальные образования официально входили в иерархию АТД. Для получения статуса национального район должен был отвечать определённым критериям по численности жителей. Например, в Украинской ССР в 1924—1925 годах было установлено, что национальный район должен иметь не менее 10 тыс. жителей, а национальный сельсовет — не менее 500 жителей[1]. При этом внутри национального района могли действовать инонациональные сельсоветы (например, внутри польского национального района могли существовать немецкие сельсоветы). Такая политика приводила к значительной пестроте. Например, на 1930 год в Украинской ССР было 26 национальных районов и 1121 национальный сельсовет[1]. На территории РСФСР к 1 декабря 1933 года было 117 национальных районов (в том числе 50 украинских) и более 3 тыс. сельсоветов[2].
17 декабря 1937 года Политбюро ЦК ВКП(б) утвердило Постановление «О ликвидации национальных районов и сельсоветов», в существование национальных районов и сельсоветов «не оправдывается национальным составом их населения», кроме того, специальная проверка выяснила, что «многие из этих районов были созданы врагами народа с вредительскими целями». Поэтому ЦК ВКП(б) признало «нецелесообразным дальнейшее существование как особых национальных районов, так и сельсоветов» и обязывало «ЦК КП(б)Украины, Дальневосточный, Алтайский, и Краснодарский крайкомы, ЦК КП(б)Казахстана, Крымский, Оренбургский, Ленинградский, Архангельский обкомы, на территории которых находятся национальные районы и сельсоветы, к 1 января 1938 г. представить в ЦК ВКП(б) предложения о ликвидации этих районов путём реорганизации в обычные районы и сельсоветы»[3]. Уже 16 февраля 1938 года Политбюро ЦК КП(б)У приняло решение о ликвидации всех национальных районов и национальных сельсоветов на территории Украинской ССР путём их реорганизации в обычные районы и сельсоветы
Пояснення: