Якщо Петро 1 намагався знищити Гетьманство на Україні і вживав для цього всіх заході, після його смерті доля України залежала від змін на Російському престолі.
Залежно від політичних симпатій уряду гетьманство в Україні відновлювали чи ліквідовували. Зокрема, під час правління Петра II Малоросійська колегія була скасована і 1 жовтня 1727 р. у Глухові відбулися вибори, де гетьманом було обрано миргородського полковника Данила Апостола (1727 - 1734).
Його гетьманування було перейняте духом оборони автономних прав України. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана, хоча не всі його заходи щодо піднесення економічного добробуту краю й полегшення становища населення були доведені до кінця.
При вступі на престол цариці Анни Леопольдівни (1730) роль гетьмана принижувалась, а в 1737 р. була замінена на відому вже Малоросійську колегію, яка складалася з шести осіб - князів Шаховського, Барятинського, полковника Гутьєва, а також генерального судді М. Забіли, генерал-осавула Ф. Лисенка, та генерал-підскарбія А. Маркевича. Фактичними правителями були представники великодержавного престолу, які втручалися в усі сфери місцевого життя населення.
У 1740 р. престол займає цариця Єлизавета, яка ще перед тим увійшла у велику приязнь з українцем Олексієм Розумовським, і з яким пізніше взяла шлюб. Під його впливом при дворі було вирішено відновити гетьманство. Також з України були виведені російські полки, було дозволено вільно продавати збіжжя й відновлено Київську митрополію. У лютому 1750 р. об¬рано гетьманом молодшого брата Олексія - Кирила Розумовського. Ця си¬туація оживила надії старшини на те, що тепер їй вдасться закріпити за собою не тільки економічні, але й політичні права.
Однак, з приходом до влади на російський престол Катерини II у 1764 р., був виданий царський маніфест, у якому сповіщалося, що гетьман К. Розумовський "добровільно" зрікається гетьманства і влада знову переходить до Малоросійської колегії на чолі з генерал-губернатором, тобто Україна розглядається як одна із провінцій Ро-сійської імперії. Генерал-губернатором стає Петро Румянцев. У Колегії мали засідати четверо українців і четверо росіян. Протягом 1765-1767 рр. Колегія зробила перепис усього населення України, що дало можливість підвищити оподаткування і збільшити потік багатств, які йшли в російську скарбницю з України.
Слід зазначити, що уряд Катерини II став нищити козацький лад на Гетьманщині не відзразу. Спочатку російська влада задовольнилася підготов¬чими заходами і розпочала свою діяльність з української периферії на сході, скасувавши в 1765 р. козацький лад на Слобожанщині. Слобожанщина, як відомо, до складу української держави офіційно не входила, а була однією з московських провінцій, що мала статус автономії. Ця акція Катерини II була спрямована і проти Гетьманщини.
Ліквідацію давнього ладу на Гетьманщині прискорили лише після знищення Запорізької Січі. Зокрема, 1781 р. була скасована Малоросійська колегія, яка бодай формально засвідчувала окремий лад на українських землях. Натомість запроваджено губернаторське правління. Так припинила своє існування друга автономна область України - Гетьманщина. На її місці виникли три губернії, або намісництва: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, які разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. По губерніях були введені загальноросійські адміністративні й судові установи, тобто колишня Гетьманщина була цілком прилаштована до адміністративної системи Російської імперії. У 1783 р. наказом Катерини II сільське населення Гетьманщини назавжди закріплювалося за тією землею, на якій воно проживало, і за тими власниками, яким вона належала, тобто українські селя¬ни потрапили у страшну кріпацьку неволю аж до 1861 р. Населення Гетьманщини було обкладено великим подушним податком, який проіснував майже до кінця XIX ст. Тоді ж, у 1783 р. був скасований і козацький полково-сотенний військовий лад. Козацькі полки перетворювалися у т. зв. пікінерні полки регулярного російського війська. Увесь козацький стан прирівнювався до стану вільного селянства, хоча назва "козак" офіційно залишалася за ними. Саме з них провадили набір до імперської армії - три новобранці від кожних 500 козаків. Козацьку старшину розформовано і запропоновано всту¬пати до війська на правах російських офіцерів.
Висновки:
Заходи російського уряду протягом 1708—1722 рр. свідчили про підготовку до широкомасштабного наступу на українську державність. Проте зовнішні обставини змусили пригальмувати процес ліквідації Козацької держави і на короткий термін було відновлено владу гетьмана (1727—1734).
— Загальний напрям російської політики щодо України залишався незмінним: перетворити її на звичайну провінцію Російської імперії. У таких умовах українська козацька еліта докладала зусиль для збереження давніх автономних прав. Проте у своїх діях вона уникала радикальних заходів і не спиралася на народну підтримку.
Объяснение:
Якщо Петро 1 намагався знищити Гетьманство на Україні і вживав для цього всіх заході, після його смерті доля України залежала від змін на Російському престолі.
Залежно від політичних симпатій уряду гетьманство в Україні відновлювали чи ліквідовували. Зокрема, під час правління Петра II Малоросійська колегія була скасована і 1 жовтня 1727 р. у Глухові відбулися вибори, де гетьманом було обрано миргородського полковника Данила Апостола (1727 - 1734).
Його гетьманування було перейняте духом оборони автономних прав України. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана, хоча не всі його заходи щодо піднесення економічного добробуту краю й полегшення становища населення були доведені до кінця.
При вступі на престол цариці Анни Леопольдівни (1730) роль гетьмана принижувалась, а в 1737 р. була замінена на відому вже Малоросійську колегію, яка складалася з шести осіб - князів Шаховського, Барятинського, полковника Гутьєва, а також генерального судді М. Забіли, генерал-осавула Ф. Лисенка, та генерал-підскарбія А. Маркевича. Фактичними правителями були представники великодержавного престолу, які втручалися в усі сфери місцевого життя населення.
У 1740 р. престол займає цариця Єлизавета, яка ще перед тим увійшла у велику приязнь з українцем Олексієм Розумовським, і з яким пізніше взяла шлюб. Під його впливом при дворі було вирішено відновити гетьманство. Також з України були виведені російські полки, було дозволено вільно продавати збіжжя й відновлено Київську митрополію. У лютому 1750 р. об¬рано гетьманом молодшого брата Олексія - Кирила Розумовського. Ця си¬туація оживила надії старшини на те, що тепер їй вдасться закріпити за собою не тільки економічні, але й політичні права.
Однак, з приходом до влади на російський престол Катерини II у 1764 р., був виданий царський маніфест, у якому сповіщалося, що гетьман К. Розумовський "добровільно" зрікається гетьманства і влада знову переходить до Малоросійської колегії на чолі з генерал-губернатором, тобто Україна розглядається як одна із провінцій Ро-сійської імперії. Генерал-губернатором стає Петро Румянцев. У Колегії мали засідати четверо українців і четверо росіян. Протягом 1765-1767 рр. Колегія зробила перепис усього населення України, що дало можливість підвищити оподаткування і збільшити потік багатств, які йшли в російську скарбницю з України.
Слід зазначити, що уряд Катерини II став нищити козацький лад на Гетьманщині не відзразу. Спочатку російська влада задовольнилася підготов¬чими заходами і розпочала свою діяльність з української периферії на сході, скасувавши в 1765 р. козацький лад на Слобожанщині. Слобожанщина, як відомо, до складу української держави офіційно не входила, а була однією з московських провінцій, що мала статус автономії. Ця акція Катерини II була спрямована і проти Гетьманщини.
Ліквідацію давнього ладу на Гетьманщині прискорили лише після знищення Запорізької Січі. Зокрема, 1781 р. була скасована Малоросійська колегія, яка бодай формально засвідчувала окремий лад на українських землях. Натомість запроваджено губернаторське правління. Так припинила своє існування друга автономна область України - Гетьманщина. На її місці виникли три губернії, або намісництва: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, які разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. По губерніях були введені загальноросійські адміністративні й судові установи, тобто колишня Гетьманщина була цілком прилаштована до адміністративної системи Російської імперії. У 1783 р. наказом Катерини II сільське населення Гетьманщини назавжди закріплювалося за тією землею, на якій воно проживало, і за тими власниками, яким вона належала, тобто українські селя¬ни потрапили у страшну кріпацьку неволю аж до 1861 р. Населення Гетьманщини було обкладено великим подушним податком, який проіснував майже до кінця XIX ст. Тоді ж, у 1783 р. був скасований і козацький полково-сотенний військовий лад. Козацькі полки перетворювалися у т. зв. пікінерні полки регулярного російського війська. Увесь козацький стан прирівнювався до стану вільного селянства, хоча назва "козак" офіційно залишалася за ними. Саме з них провадили набір до імперської армії - три новобранці від кожних 500 козаків. Козацьку старшину розформовано і запропоновано всту¬пати до війська на правах російських офіцерів.
Висновки:
Заходи російського уряду протягом 1708—1722 рр. свідчили про підготовку до широкомасштабного наступу на українську державність. Проте зовнішні обставини змусили пригальмувати процес ліквідації Козацької держави і на короткий термін було відновлено владу гетьмана (1727—1734).
— Загальний напрям російської політики щодо України залишався незмінним: перетворити її на звичайну провінцію Російської імперії. У таких умовах українська козацька еліта докладала зусиль для збереження давніх автономних прав. Проте у своїх діях вона уникала радикальних заходів і не спиралася на народну підтримку.