Золота доба римської літератури або її класичний період — етап у розвитку латиномовної літератури, котрий розпочався зі смерті Луція Корнелія Сулли або з початком літературної діяльності Цицерона у 78 році до н. е. і закінчився умовно смертю Октавіана Августа у 18 році н. е.
Вважається епохою максимального розвитку літератури Римської держави, періодом, коли були утворені літературні течії неотериків, а то й узагалі — найвищим розвитком лірики; саме тоді виділилися такі імена, як Горацій, Катул, Катон, Салюстій тощо. Багатство тематики було переосмислене із грецької поезії, що вже занепадала, у той час як римська неотерика набирала дедалі більшого розголосу.
Епоха європейського середньовіччя охоплює часовий період V-поч. XVI ст. Християнська церква стала головною ідеологічною силою, яка визначала весь розвиток культури і освіти в цю епоху.
Церква категорично заперечувала майже всю спадщину античної культури, крім латинської мови. Латинська мова стала мовою тогочасної європейської освіченості. Цією мовою велося богослужіння в католицькій церкві, вона ж була i мовою науки. Нею були написані основні твори церковної літератури, зокрема богослужбові книги.
В епоху, що розглядається, у Західній Європі склалися такі основні типи виховання й освіти: церковне, рицарське, бюргерське та стихійне. Окремим було виховання жінок.
Церковне виховання – основний тип середньовічного виховання. Воно здійснювалося у християнських родинах i головним чином в церковних школах, які тоді були найпоширенішими.
У церковних школах практикувалися суворі покарання, оскільки вони, як стверджувалося, сприяють нню душі, виганяють диявольське начало з людини, полегшуючи цим шлях до спокутування гріхів.
Церковні школи, які призначались тільки для хлопчиків, ділилися на кілька різновидів: монастирські, соборні (або кафедральні) та парафіяльні.
Золота доба римської літератури або її класичний період — етап у розвитку латиномовної літератури, котрий розпочався зі смерті Луція Корнелія Сулли або з початком літературної діяльності Цицерона у 78 році до н. е. і закінчився умовно смертю Октавіана Августа у 18 році н. е.
Вважається епохою максимального розвитку літератури Римської держави, періодом, коли були утворені літературні течії неотериків, а то й узагалі — найвищим розвитком лірики; саме тоді виділилися такі імена, як Горацій, Катул, Катон, Салюстій тощо. Багатство тематики було переосмислене із грецької поезії, що вже занепадала, у той час як римська неотерика набирала дедалі більшого розголосу.
Епоха європейського середньовіччя охоплює часовий період V-поч. XVI ст. Християнська церква стала головною ідеологічною силою, яка визначала весь розвиток культури і освіти в цю епоху.
Церква категорично заперечувала майже всю спадщину античної культури, крім латинської мови. Латинська мова стала мовою тогочасної європейської освіченості. Цією мовою велося богослужіння в католицькій церкві, вона ж була i мовою науки. Нею були написані основні твори церковної літератури, зокрема богослужбові книги.
В епоху, що розглядається, у Західній Європі склалися такі основні типи виховання й освіти: церковне, рицарське, бюргерське та стихійне. Окремим було виховання жінок.
Церковне виховання – основний тип середньовічного виховання. Воно здійснювалося у християнських родинах i головним чином в церковних школах, які тоді були найпоширенішими.
У церковних школах практикувалися суворі покарання, оскільки вони, як стверджувалося, сприяють нню душі, виганяють диявольське начало з людини, полегшуючи цим шлях до спокутування гріхів.
Церковні школи, які призначались тільки для хлопчиків, ділилися на кілька різновидів: монастирські, соборні (або кафедральні) та парафіяльні.