Экономическая реформа. Главной особенностью социально-экономического развития России в 1990-е годы была экономическая реформа. Она обеспечила переход от плановой экономики к рыночной, от социализма к капитализму. Переход совершался форсированно, болезненно, трагически. Были разрушены государство (СССР), единый народнохозяйственный комплекс (ЕНХК), военно-промышленный комплекс (ВПК), советское общество, вера народа в «светлое будущее».
Реформа решила несколько задач и три этапа. На первом этапе (1991–1992 гг.) были определены курс, задачи, проведены либерализация цен, малая приватизация, введена свобода торговли. На втором (октябрь 1992 г. – июнь 1994 г.) проведена чековая (ваучерная, большая) приватизация. На третьем (с июня 1994 г.) – денежная приватизация.
Стрижнем тогочасної економіки було сільське господарство, тенденції розвитку якого накладали помітний відбиток на перебіг всіх суспільних процесів. У цей період земельна власність служить для правлячих верств економічною основою їхнього панування, виступає гарантом незалежності, умовою надання привілеїв. Тож не дивно, що, втрачаючи політичну автономію, лівобережна старшина та шляхта намагалися зберегти бодай економічну незалежність шляхом концетрації у своїх руках значних земельних володінь. Тогочасне старшинське володіння землею існувало у двох формах: приватно-спадковій та тимчасово-умовній. Характерною рисою спадкового («вічного», «спокійного») володіння була його незалежність від службового становища. Як правило, воно виникало в процесі купівлі-продажу, обміну, дарування, застави, при торгових операціях, що фіксувалися у відповідних юридичних документах.
+Іншою була природа та іб формування тимчасово-умовного («рангового») володіння. Землі видавалися за службу на певний строк або ж «до смерті». Формально рангові землі вважалися власністю Війська Запорозького і перебували у володінні Генеральної військової канцелярії. Розширення меж приватного старшинського землеволодіння здійснювалося різними : займанщина вільних земель; захоплення громадських земель та угідь; загарбання козацьких та селянських земель на основі боргового закабалення їхніх власників; гетьманські надання та царського уряду «за службу великому государю» з фонду вільних військових маєтностей; перетворення рангових земельних володінь на спадкові.
Экономическая реформа. Главной особенностью социально-экономического развития России в 1990-е годы была экономическая реформа. Она обеспечила переход от плановой экономики к рыночной, от социализма к капитализму. Переход совершался форсированно, болезненно, трагически. Были разрушены государство (СССР), единый народнохозяйственный комплекс (ЕНХК), военно-промышленный комплекс (ВПК), советское общество, вера народа в «светлое будущее».
Реформа решила несколько задач и три этапа. На первом этапе (1991–1992 гг.) были определены курс, задачи, проведены либерализация цен, малая приватизация, введена свобода торговли. На втором (октябрь 1992 г. – июнь 1994 г.) проведена чековая (ваучерная, большая) приватизация. На третьем (с июня 1994 г.) – денежная приватизация.
Стрижнем тогочасної економіки було сільське господарство, тенденції розвитку якого накладали помітний відбиток на перебіг всіх суспільних процесів. У цей період земельна власність служить для правлячих верств економічною основою їхнього панування, виступає гарантом незалежності, умовою надання привілеїв. Тож не дивно, що, втрачаючи політичну автономію, лівобережна старшина та шляхта намагалися зберегти бодай економічну незалежність шляхом концетрації у своїх руках значних земельних володінь. Тогочасне старшинське володіння землею існувало у двох формах: приватно-спадковій та тимчасово-умовній. Характерною рисою спадкового («вічного», «спокійного») володіння була його незалежність від службового становища. Як правило, воно виникало в процесі купівлі-продажу, обміну, дарування, застави, при торгових операціях, що фіксувалися у відповідних юридичних документах.
+Іншою була природа та іб формування тимчасово-умовного («рангового») володіння. Землі видавалися за службу на певний строк або ж «до смерті». Формально рангові землі вважалися власністю Війська Запорозького і перебували у володінні Генеральної військової канцелярії. Розширення меж приватного старшинського землеволодіння здійснювалося різними : займанщина вільних земель; захоплення громадських земель та угідь; загарбання козацьких та селянських земель на основі боргового закабалення їхніх власників; гетьманські надання та царського уряду «за службу великому государю» з фонду вільних військових маєтностей; перетворення рангових земельних володінь на спадкові.