Задание 1.Используя приведенный фрагмент исторического источника, а также имеющиеся у вас знания, ответьте на вопрос. Последствия мирового экономического кризиса 1929-1933 гг. преодолевались в Японии за счет милитаризации экономики, т.е. развития военного производства, что привело к усилению роли военных кругов в политике. К середине 30-х гг. в Японии сложились военно-фашистские группировки, которые добивались ликвидации парламентского строя и установления военной диктатуры и расширения внешнеполитической экспансии. Основу идеологии японского фашизма составила концепция ниппонизма (японизма), которая определяла особую «божественную» миссию Японии по установлению социальной «гармонии», единой «семьи-государства» во главе с императором и идею о лидерстве «высшей расы Ямато» в Азии.
Особенность идеологии японских фашистов заключалась в том, что в ней сочетались национальная религия синто (синтоизм) и идеи самурайского кодекса бусидо. В 1940 г. политические партии Японии были распущены. В стране установился военно-фашистский режим.
    Какие изменения произошли в социальной жизни общества с установлением в    Японии военно-фашистского режима? (приведите не менее четырех примеров)
1    
2
3.      
4
​

Основным положением реформы Столыпина стало разрушение общины. Для этого была сделана ставка на развитие в деревне личной крестьянской собственности путем предоставления крестьянам права выходить из общины и создавать хутора, отруба.

Крестьяне восприняли идеи реформы неоднозначно. С одной стороны, они принимали идею частной собственности на землю. А с другой стороны, они понимали, что такая реформа не деревню от малоземелья и безземелья, не поднимет уровня крестьянской агрокультуры.

Община крестьянам осваивать культуру земледелия (введение трехполья, многопольного севооборота) .

Поэтому я бы не хотела выходить из общины в это время.

Упродовж XIV–XV ст. у господарському житті населення українських земель відбувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку в цей час стало зростання великого феодального землеволодіння. Переважна більшість земель належала великим магнатам: Острозьким, Чарторийським, Радзивілам (Волинь), Ружинським, Заславським, Немиричам (Київщина, Поділля), Замойським, Потоцьким, Язловецьким (Брацлавщина та Поділля). Зростання великого феодального землеволодіння обумовлювало якісні зміни у формах організації праці. У XIV–XV ст. відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки – багатогалузеві господарські комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян й були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча й зберігали чимало рис натурального господарства. Міста, залежно від того, на чиїй землі вони розташовувались (державній чи приватній), поділялися на королівські (великокнязівські) й приватні. Як і в інших європейських країнах, міщани прагнули позбутися залежності від своїх власників або державних урядовців і здобути самоврядування. Із XIV ст. українські міста починають отримувати так зване "магдебурзьке право", на зразок того, яке існувало в містах Німеччини. Першим магдебурзьке право отримало від галицько-волинського князя Юрія II місто Володимир-Волинський (1324 р.). У 1356 р. польський король Казимир III надав це право Львову. У 1499 р. магдебурське право отримав Київ.

Міста, які здобули магдебурзьке право, звільнялися від управління й суду воєвод та старост або королівських (великокнязівських) намісників і запроваджували виборне самоврядування.