В данном реферате мы рассмотрим тему "Судьба Петровских реформ в эпоху дворцовых переворотов". По мнению большинства историков, причинами дворцовых переворотов являются следующие: - отойдя от национальной политической традиции, согласно которой престол переходил лишь к прямым наследникам царя, Петр сам подготовил кризис власти (не осуществив указ о 1722 г. о наследовании престола, не назначив себе наследника); - на Российский престол после смерти Петра претендовало большое количество прямых и косвенных наследников; - во всей своей полноте проявились существовавшие корпоративные интересы дворянства и родовой знати. Говоря об эпохе дворцовых переворотов, следует подчеркнуть что они не являлись государственными, т.е. преследовали цели радикальных изменений политической власти и государственного устройства(исключением явились события 1730 г.) При анализе эпохи дворцовых переворотов важно обратить внимание на следующие моменты. Во-первых, инициаторами переворотов выступали различные дворцовые группировки, стремившиеся возвести на престол своего ставленника. Во-вторых, важнейшим следствием переворотов явилось усиление экономических и политических позиций дворянства. В-третьих, движущей силой переворотов была гвардия Действительно именно гвардия в рассматриваемый период решила вопрос о том , кому быть на престоле. Можно говорить об особой политической роли гвардии в истории России, которую она играла вплоть до событий декабря 1825 г. на Сенатской площади. В целом, наиболее правильно было бы оценивать время дворцовых переворотов как период развития дворянской империи от петровских образований до новой крупной модернизации страны при Екатерине 2. Во второй четверти - середине 18 века не было крупных реформ (более того, по мнению некоторых ученых, период до правления Елизаветы Петровны оценивается как период контрреформ). 2. Правление Екатерины 1 (1725-1727) В Российской истории были периоды, когда при отсутствии прямых наследников вопрос о том, кому занять престол, решался Земскими со
Ім’я Богдана Хмельницького назавжди лишилося в пам’яті народній. Видатний воїн, мудрий, далекоглядний політик, проклятий ворогами за безмежну любов До вітчизни і друзями — за страшну помилку, якої припустився мимоволі, рятуючи Україну від польської навали, він перед смертю гірко скаже: «Бог знає, братове, чиє це нещастя, що не дав мені Господь закінчити війну так, як хотілося…».
А хотілося йому об’єднати Україну і зробити з неї велику державу, самостійну і горду. Та не вдалося. По смерті його настала страшна Руїна, горе велике усім землям і народу українському, але винен у цьому був до деякої міри і сам Богдан.
І все ж народ цінує і любить свого героя. Безліч пісень присвячено Богданові Хмельницькому. Але в жодній не знайдемо осуду чи гіркого докору на його адресу.
Цей образ зобража козацького героя, Подібний грекам тим, до кого впала Троя, Помпею й Цезарю, що славнії у Римі, Хмельницький рівний став ділами в нас своїми. Незборений в боях дістав був добрий кінець, – Вітчизні сином був, достойний став отець, – так зображував Хмельницького невідомий автор XVII століття.
Пісня «Чи не той то хміль», була створена після битви під Жовтими водами. У ній позитивно оцінюється визвольна війна Хмельницького і засуджується загарбницька політика польської шляхти.
В думі «Хмельницький і Барабаш» художній прийом протиставлення яскраво вимальовує протилежність ставлення Хмельницького і Барабаша до рідної землі. Зрадник Барабаш дбає лише про себе, а Хмельницький — навпаки, жертвуючи собою, дбає про добробут рідного народу. У пісні «Ой Богдане, Богданочку» висловлюється прохання буковинців визволити їх з-під ярма польської шляхти. А в думі «Перемога під Корсунем» говориться про велику радість козацтва, викликану перемогою та полоненням пана Потоцького.
Звичайно, образ гетьмана в народній творчості подавався ідеалізовано. Він — «отець вольності», «батько Хміль», захисник найширших народних мас. Народ належно поцінував наміри гетьмана, а вони були національно оборонними, державотворчими, тож і змалювання образу гетьмана не могло бути іншим.
Історія відкрила очі і на помилки Богданові і на його досягнення. Але те, що в народі він заслужив таке трепетне відношення, говорить про велику повагу до цього історичного діяча і до всього, що він зробив
В данном реферате мы рассмотрим тему "Судьба Петровских реформ в эпоху дворцовых переворотов". По мнению большинства историков, причинами дворцовых переворотов являются следующие: - отойдя от национальной политической традиции, согласно которой престол переходил лишь к прямым наследникам царя, Петр сам подготовил кризис власти (не осуществив указ о 1722 г. о наследовании престола, не назначив себе наследника); - на Российский престол после смерти Петра претендовало большое количество прямых и косвенных наследников; - во всей своей полноте проявились существовавшие корпоративные интересы дворянства и родовой знати. Говоря об эпохе дворцовых переворотов, следует подчеркнуть что они не являлись государственными, т.е. преследовали цели радикальных изменений политической власти и государственного устройства(исключением явились события 1730 г.) При анализе эпохи дворцовых переворотов важно обратить внимание на следующие моменты. Во-первых, инициаторами переворотов выступали различные дворцовые группировки, стремившиеся возвести на престол своего ставленника. Во-вторых, важнейшим следствием переворотов явилось усиление экономических и политических позиций дворянства. В-третьих, движущей силой переворотов была гвардия Действительно именно гвардия в рассматриваемый период решила вопрос о том , кому быть на престоле. Можно говорить об особой политической роли гвардии в истории России, которую она играла вплоть до событий декабря 1825 г. на Сенатской площади. В целом, наиболее правильно было бы оценивать время дворцовых переворотов как период развития дворянской империи от петровских образований до новой крупной модернизации страны при Екатерине 2. Во второй четверти - середине 18 века не было крупных реформ (более того, по мнению некоторых ученых, период до правления Елизаветы Петровны оценивается как период контрреформ). 2. Правление Екатерины 1 (1725-1727) В Российской истории были периоды, когда при отсутствии прямых наследников вопрос о том, кому занять престол, решался Земскими со
Ім’я Богдана Хмельницького назавжди лишилося в пам’яті народній. Видатний воїн, мудрий, далекоглядний політик, проклятий ворогами за безмежну любов До вітчизни і друзями — за страшну помилку, якої припустився мимоволі, рятуючи Україну від польської навали, він перед смертю гірко скаже: «Бог знає, братове, чиє це нещастя, що не дав мені Господь закінчити війну так, як хотілося…».
А хотілося йому об’єднати Україну і зробити з неї велику державу, самостійну і горду. Та не вдалося. По смерті його настала страшна Руїна, горе велике усім землям і народу українському, але винен у цьому був до деякої міри і сам Богдан.
І все ж народ цінує і любить свого героя. Безліч пісень присвячено Богданові Хмельницькому. Але в жодній не знайдемо осуду чи гіркого докору на його адресу.
Цей образ зобража козацького героя, Подібний грекам тим, до кого впала Троя, Помпею й Цезарю, що славнії у Римі, Хмельницький рівний став ділами в нас своїми. Незборений в боях дістав був добрий кінець, – Вітчизні сином був, достойний став отець, – так зображував Хмельницького невідомий автор XVII століття.
Пісня «Чи не той то хміль», була створена після битви під Жовтими водами. У ній позитивно оцінюється визвольна війна Хмельницького і засуджується загарбницька політика польської шляхти.
В думі «Хмельницький і Барабаш» художній прийом протиставлення яскраво вимальовує протилежність ставлення Хмельницького і Барабаша до рідної землі. Зрадник Барабаш дбає лише про себе, а Хмельницький — навпаки, жертвуючи собою, дбає про добробут рідного народу. У пісні «Ой Богдане, Богданочку» висловлюється прохання буковинців визволити їх з-під ярма польської шляхти. А в думі «Перемога під Корсунем» говориться про велику радість козацтва, викликану перемогою та полоненням пана Потоцького.
Звичайно, образ гетьмана в народній творчості подавався ідеалізовано. Він — «отець вольності», «батько Хміль», захисник найширших народних мас. Народ належно поцінував наміри гетьмана, а вони були національно оборонними, державотворчими, тож і змалювання образу гетьмана не могло бути іншим.
Історія відкрила очі і на помилки Богданові і на його досягнення. Але те, що в народі він заслужив таке трепетне відношення, говорить про велику повагу до цього історичного діяча і до всього, що він зробив