Німецька колоніальна імперія — держава, яка складалася з метрополії (Німецька імперія) та територій, що перебували в колоніальній залежно від неї. У різні історичні періоди колоніями Німеччині були території в Африці, Азії, Південній Америці та Океанії.
На відміну від інших європейських держав, які почали політику колонізації ще в XVI столітті, з німецьких держав лише Бранденбург наприкінці XVII століття володів невеликими колоніальними володіннями.
Німеччина почала активну політику колонізації лише наприкінці XIX століття.
Німецька колоніальна імперія була утворена в 1880-1890-х та проіснувала до кінця Першої світової війни, коли колонії були розділені між союзниками згідно з Версальським мирним договором 1919.
это временной промежуток в политической жизни России XVIII столетия, когда переход высшей государственной власти происходил путём совершения гвардейцами или придворными дворцовых переворотов.
Нестабильность верховной власти в XVIII веке в России стала последствием решения Петра I, который в 1722 году издал «Указ о престолонаследии». Своим указом Пётр предельно расширил круг возможных претендентов на престол. Фактически монарх мог назначить своим наследником кого угодно. Если он по каким-то причинам не успевал этого сделать, вопрос о законном наследнике оказывался открытым.
Уже накануне смерти Петра I, 25—26 января 1725 года, среди высших чинов империи возник раскол.
1725 — возведение партией Меншикова на престол Екатерины I
Май 1727 — Верховный тайный совет передаёт престол Петру II в обход иных претендентов
Сентябрь 1727 — свержение Меншикова
1730 — престол передан Анне Иоанновне при условии подписания кондиций, ограничивающих её самодержавие
1740 — свержение Бирона группировкой Миниха
1741 — возведение на престол Елизаветы Петровны, свержение с престола Ивана VI и его регента Анны Леопольдовны
1762 — возведение на престол Екатерины II и убийство Петра III
За вычетом перехода власти от Анны Иоанновны к Анне Леопольдовне в 1740 году, от Елизаветы Петровны к Петру III в 1761 году и от Екатерины II к её сыну Павлу I в 1796 году, во всех прочих случаях в течение первого века существования Российской империи власть передавалась путём применения угрозы или силы.
Німецька колоніальна імперія — держава, яка складалася з метрополії (Німецька імперія) та територій, що перебували в колоніальній залежно від неї. У різні історичні періоди колоніями Німеччині були території в Африці, Азії, Південній Америці та Океанії.
На відміну від інших європейських держав, які почали політику колонізації ще в XVI столітті, з німецьких держав лише Бранденбург наприкінці XVII століття володів невеликими колоніальними володіннями.
Німеччина почала активну політику колонізації лише наприкінці XIX століття.
Німецька колоніальна імперія була утворена в 1880-1890-х та проіснувала до кінця Першої світової війни, коли колонії були розділені між союзниками згідно з Версальським мирним договором 1919.
Объяснение:
это временной промежуток в политической жизни России XVIII столетия, когда переход высшей государственной власти происходил путём совершения гвардейцами или придворными дворцовых переворотов.
Нестабильность верховной власти в XVIII веке в России стала последствием решения Петра I, который в 1722 году издал «Указ о престолонаследии». Своим указом Пётр предельно расширил круг возможных претендентов на престол. Фактически монарх мог назначить своим наследником кого угодно. Если он по каким-то причинам не успевал этого сделать, вопрос о законном наследнике оказывался открытым.
Уже накануне смерти Петра I, 25—26 января 1725 года, среди высших чинов империи возник раскол.
1725 — возведение партией Меншикова на престол Екатерины I
Май 1727 — Верховный тайный совет передаёт престол Петру II в обход иных претендентов
Сентябрь 1727 — свержение Меншикова
1730 — престол передан Анне Иоанновне при условии подписания кондиций, ограничивающих её самодержавие
1740 — свержение Бирона группировкой Миниха
1741 — возведение на престол Елизаветы Петровны, свержение с престола Ивана VI и его регента Анны Леопольдовны
1762 — возведение на престол Екатерины II и убийство Петра III
За вычетом перехода власти от Анны Иоанновны к Анне Леопольдовне в 1740 году, от Елизаветы Петровны к Петру III в 1761 году и от Екатерины II к её сыну Павлу I в 1796 году, во всех прочих случаях в течение первого века существования Российской империи власть передавалась путём применения угрозы или силы.