Задание 4 « Имя в истории» ( назовите имя исследователя) ( )

2Андроновцы были очень носаты, а алица их почти без скул, с широко открытыми
глазами, возможно, напоминали лица кавказцев, писал
3. Неоценимый вклад в исследование памятников эпохи бронзы в Центральном Казахстане внес академик . В результате 20 многолетних исследований
ученый ввел в научный обиход термин Бегазы-Дандыбаевская культура

І́нки (однина — інка) — панівний рід народу кечуа («Сини Сонця»), що мешкав на території сучасного Перу та деяких інших країн і створив велику централізовану імперію зі столицею у місті Куско в Андах. Історично інками називали лише чоловічу частину роду правителів (жінок з роду називали пальями чи н'юстами, а палью-правительку — койя). Однак на сьогодні в побуті словом «інки» називають усіх підданих Синів Сонця. Імперія інків існувала досить короткий час — з 1438 до 1533 року. У 1533 році останнього правителя інків Атуальпу задушили іспанські загарбники.

Археологічні дослідження показують, що велику кількість цивілізаційних здобутків інки успадкували від попередніх цивілізацій, а також від підкорених ними сусідніх народів. До появи на історичній арені інків у Південній Америці існував ряд цивілізацій: Моче (або культура Мочика, відома своєю кольоровою керамікою та іригаційними системами), Уарі (або Варі, їхня держава була прообразом імперії інків), Чан-Чан (центр — місто Чимор, характерна кераміка та архітектура), Наска (відомі тим, що створили так звані лінії Наска, а також своїми системами підземних водопроводів, керамікою), Тіауанако (цивілізація міста Тіауанако з населенням близько 40 000, що розташовувалося на східному березі озера Тітікака), Чачапоя (Воїни Хмар, відомі своєю грізною фортецею Куелап, яку ще називають «Мачу-Пікчу півночі»).

Імперія інків (кеч. Tawantin Suyu Тавантінсу́ю — «Четвірка земель») простягалась довгою смугою у Південній Америці з півночі на південь і включала частини територій сучасних Колумбії, Чилі, Перу, Болівії, Еквадору, Аргентини, а з Куско у чотири сторони виходили чотири дороги і кожну з них іменували згідно з назвою тієї частини імперії, в яку вона вела.

У Абулхаир-хана была яркая юность. В 1698 году он находился у башкир, у которых скрывался от межплеменных распрей. Участвовал в башкирском восстании 1704—1711 годах. Был учеником Алдар-тархана, участвовал в сражении у Юрак-тау.

В 1709 году, по возвращению в Казахское ханство, был избран правителем казахов Младшего Жуза. У него, как и у любого другого казахского султана, имелся свой улус. Каждый из султанов опирался на родоплеменную группу среди казахов. Так, например, во второй четверти XVIII века опорой власти хана Абулхаир-султана являлось союз племён Алшын