Задание ещё есть на фото Каким событиям отечественной истории посвящены эти произведения: 1) «Новый Летописец» 3) рассказывалось о жизни старообрядцев 2) «Повесть об Азовском сидении донских казаков» – 4) была представлена жалоба монахами на архимандрита - олните схему Приведите примеры произведений.
1)Кризис Римской империи III века — период истории Римской империи, хронологические рамки которого обычно определяют в годы между гибелью Александра Севера в 235 году и провозглашением императором Диоклетиана в 284 году. Этот период характеризуется рядом кризисных явлений в экономике, ремесле, торговле, а также нестабильностью государственной власти, внутренними и внешними военными столкновениями и временной потерей контроля Рима над рядом областей. В различных исторических школах взгляды на причины возникновения кризисных явлений различаются, в том числе существует мнение об отсутствии необходимости выделять III век в качестве отдельного периода римской истории.
2)Римській імперії вдалося на певний час вийти зі стану кризи. Імператорська влада знову зміцнилася. З 284 р. н. е. в Римі встановлюється домінат (від латин, dominus – пан). Це уже відверто монархічний лад типу східної деспотії. Рештки старих республіканських установ були ліквідовані, Сенат перетворився на міську раду Риму. Влада домінуса стала вищою від законів і була оголошена божественною. Управління здійснювалося на суворо централізованій основі під патронатом чиновників. Підготовка законопроектів і обговорення питань зовнішньої і внутрішньої політики виконувалося тепер державною Радою, що діяла при імператорі і за його дорученням.
Домінує спирався на постійну армію, служба в якій вважалася почесною професією. Чиновники отримали форму одягу, привілеї, пенсії. Крім військового відомства, важливе місце в державі належало відомству фінансовому.
Реформи розпочав імператор Діоклетіан (284-305), син вільновідпущеника, проголошений військом імператором. Він провів податкову реформу. Колишні непрямі податки були замінені уніфікованим подушно-поземельним податком, який збирався натурою і був вищим. Було також здійснено монетну реформу, в обіг випущена повноцінна золота монета, поруч зі срібною і бронзовою. Едикт про тверді ціни на товари і послуги (301 р.) став першою спробою державного регулювання цін як на предмети першої необхідності, так і на оплату праці. Наприклад, гонорар адвоката був вищим за одноденну плату мідника у 15 разів.
Враховуючи сепаратистські тенденції ряду провінцій, Діоклетіан розукрупнив Імперію на 101 провінцію (пізніше до 120), об'єднаних у 12 т. зв. діоцезів. Це призвело до зменшення сили і, відповідно, можливості самостійних дій управителів провінцій.
Діоклетіан розділив імперію на чотири частини ("тетрархія") і призначив собі співправителів. Два августы – по одному для західної і східної частин Імперії – самі добирали собі двох співправителів цезарів. Відтепер чотири співправителі спільно придушували спроби самозваних претендентів на престол. Кожний з них був наділений найвищими повноваженнями на своїй території, але намагання стати одноосібним правителем відразу ж наштовхувалося на опір решти трьох співправителів. Цей механізм на якийсь час зупинив калейдоскопічну зміну імператорів, внутрішньо зміцнив державу, дозволив організувати відсіч варварам на кордонах імперії. Сама армія зросла приблизно на третину і була розділена на дві частини. Перша стояла на кордонах держави, друга посилалася на підкріплення туди, де виникала у цьому потреба.
Захватнический поход европейских феодалов против полабско-прибалтийских славян. Происходил с целью обращения в христианство язычников-славян одновременно со вторым крестовым походом в Палестину. Инициаторами похода были саксонские феодалы и духовенство, стремившиеся снова захватить славянские земли за рекой Эльба (Лаба), утраченные ими после восстаний славян в 983 и 1002 годах. Войско саксонского герцога Генриха Льва попыталось захватить земли бодричей, но под руководством князя Никлота бодричи предприняли активные действия против крестоносцев, вынудив их к миру. Другое феодальное войско, руководимое Альбрехтом Медведем, действовавшее против лютичей и также не добилось успеха. Однако в 50—60-х годах XII века германские феодалы возобновили свой натиск и захватили земли лютичей и бодричей.
Альбигойский крестовый поход (1209—1229) Править
Основная статья: Альбигойский крестовый поход
В середине 1209 года около 10 000 вооружённых крестоносцев собрались в Лионе[8]. В июне Раймунд VI Тулузский из опасений перед ними обещал католическому духовенству начать военные действия против катаров, и спустя некоторое время его отлучение от церкви было снято[9]. Тем временем крестоносцы подошли к Монпелье. Земли Раймунда-Рожера Транкавеля вокруг Альби и Каркассона, на которых жили общины катаров, оказались под угрозой разорения. Как и Раймунд Тулузский, Раймунд-Рожер попытался договориться с вождями крестоносцев, но ему отказали во встрече, и он поспешил назад к Каркассону, чтобы подготовить город к обороне[10]. В июле крестоносцы захватили маленькую деревушку Севье и подступили к Безье[11]. Они потребовали, чтобы все катары вышли из города. Те отказались, и после взятия Безье всё его население было вырезано. Современные источники оценивают число погибших в диапазоне между семью и двадцатью тысячами. Последнее число, вероятно сильно завышенное, появляется в отчёте папского легата Арнольда Амальрика[12].
Следующей мишенью стал Каркассон, к которому крестоносцы подошли 2 августа 1209 года.
Крестовые походы пастушков Править
Основная статья: Крестовые походы пастушков
Первый поход пастушков (1251) Править
После неудачи Седьмого крестового похода в Северной Франции возникло крестьянское движение, которое возглавил «Мастер Венгрии». Целью было заявлено освобождение попавшего в плен короля Людовика IX Святого. Он набрал армию, которая насчитывала до 60000 человек. Веной
1)Кризис Римской империи III века — период истории Римской империи, хронологические рамки которого обычно определяют в годы между гибелью Александра Севера в 235 году и провозглашением императором Диоклетиана в 284 году. Этот период характеризуется рядом кризисных явлений в экономике, ремесле, торговле, а также нестабильностью государственной власти, внутренними и внешними военными столкновениями и временной потерей контроля Рима над рядом областей. В различных исторических школах взгляды на причины возникновения кризисных явлений различаются, в том числе существует мнение об отсутствии необходимости выделять III век в качестве отдельного периода римской истории.
2)Римській імперії вдалося на певний час вийти зі стану кризи. Імператорська влада знову зміцнилася. З 284 р. н. е. в Римі встановлюється домінат (від латин, dominus – пан). Це уже відверто монархічний лад типу східної деспотії. Рештки старих республіканських установ були ліквідовані, Сенат перетворився на міську раду Риму. Влада домінуса стала вищою від законів і була оголошена божественною. Управління здійснювалося на суворо централізованій основі під патронатом чиновників. Підготовка законопроектів і обговорення питань зовнішньої і внутрішньої політики виконувалося тепер державною Радою, що діяла при імператорі і за його дорученням.
Домінує спирався на постійну армію, служба в якій вважалася почесною професією. Чиновники отримали форму одягу, привілеї, пенсії. Крім військового відомства, важливе місце в державі належало відомству фінансовому.
Реформи розпочав імператор Діоклетіан (284-305), син вільновідпущеника, проголошений військом імператором. Він провів податкову реформу. Колишні непрямі податки були замінені уніфікованим подушно-поземельним податком, який збирався натурою і був вищим. Було також здійснено монетну реформу, в обіг випущена повноцінна золота монета, поруч зі срібною і бронзовою. Едикт про тверді ціни на товари і послуги (301 р.) став першою спробою державного регулювання цін як на предмети першої необхідності, так і на оплату праці. Наприклад, гонорар адвоката був вищим за одноденну плату мідника у 15 разів.
Враховуючи сепаратистські тенденції ряду провінцій, Діоклетіан розукрупнив Імперію на 101 провінцію (пізніше до 120), об'єднаних у 12 т. зв. діоцезів. Це призвело до зменшення сили і, відповідно, можливості самостійних дій управителів провінцій.
Діоклетіан розділив імперію на чотири частини ("тетрархія") і призначив собі співправителів. Два августы – по одному для західної і східної частин Імперії – самі добирали собі двох співправителів цезарів. Відтепер чотири співправителі спільно придушували спроби самозваних претендентів на престол. Кожний з них був наділений найвищими повноваженнями на своїй території, але намагання стати одноосібним правителем відразу ж наштовхувалося на опір решти трьох співправителів. Цей механізм на якийсь час зупинив калейдоскопічну зміну імператорів, внутрішньо зміцнив державу, дозволив організувати відсіч варварам на кордонах імперії. Сама армія зросла приблизно на третину і була розділена на дві частини. Перша стояла на кордонах держави, друга посилалася на підкріплення туди, де виникала у цьому потреба.
Объяснение:
Захватнический поход европейских феодалов против полабско-прибалтийских славян. Происходил с целью обращения в христианство язычников-славян одновременно со вторым крестовым походом в Палестину. Инициаторами похода были саксонские феодалы и духовенство, стремившиеся снова захватить славянские земли за рекой Эльба (Лаба), утраченные ими после восстаний славян в 983 и 1002 годах. Войско саксонского герцога Генриха Льва попыталось захватить земли бодричей, но под руководством князя Никлота бодричи предприняли активные действия против крестоносцев, вынудив их к миру. Другое феодальное войско, руководимое Альбрехтом Медведем, действовавшее против лютичей и также не добилось успеха. Однако в 50—60-х годах XII века германские феодалы возобновили свой натиск и захватили земли лютичей и бодричей.
Альбигойский крестовый поход (1209—1229) Править
Основная статья: Альбигойский крестовый поход
В середине 1209 года около 10 000 вооружённых крестоносцев собрались в Лионе[8]. В июне Раймунд VI Тулузский из опасений перед ними обещал католическому духовенству начать военные действия против катаров, и спустя некоторое время его отлучение от церкви было снято[9]. Тем временем крестоносцы подошли к Монпелье. Земли Раймунда-Рожера Транкавеля вокруг Альби и Каркассона, на которых жили общины катаров, оказались под угрозой разорения. Как и Раймунд Тулузский, Раймунд-Рожер попытался договориться с вождями крестоносцев, но ему отказали во встрече, и он поспешил назад к Каркассону, чтобы подготовить город к обороне[10]. В июле крестоносцы захватили маленькую деревушку Севье и подступили к Безье[11]. Они потребовали, чтобы все катары вышли из города. Те отказались, и после взятия Безье всё его население было вырезано. Современные источники оценивают число погибших в диапазоне между семью и двадцатью тысячами. Последнее число, вероятно сильно завышенное, появляется в отчёте папского легата Арнольда Амальрика[12].
Следующей мишенью стал Каркассон, к которому крестоносцы подошли 2 августа 1209 года.
Крестовые походы пастушков Править
Основная статья: Крестовые походы пастушков
Первый поход пастушков (1251) Править
После неудачи Седьмого крестового похода в Северной Франции возникло крестьянское движение, которое возглавил «Мастер Венгрии». Целью было заявлено освобождение попавшего в плен короля Людовика IX Святого. Он набрал армию, которая насчитывала до 60000 человек. Веной
Объяснение: