Президентские выборы. 2 марта 2008 г. в связи с истечением срока полномочий Президента РФ В.В. Путина состоялись выборы нового главы государства. Им стал Д.А. Медведев. Ранее он исполнял обязанности первого заместителя председателя правительства. Его Программа обосновывала необходимость продолжения курса реформ последних лет. Свои задачи новый президент видел во всесторонней модернизации российской экономики; в совершенствовании правовой системы, борьбе с коррупцией; в развитии демократии и гражданского общества. Председателем правительства стал В.В. Путин. В мае этого года он возглавил партию «Единая Россия». Последовавшие преобразования в административной сфере позволили более четко разграничить круг деятельности первых лиц государства и федеральных органов власти.
Поправки в Конституцию РФ. В конце 2008 г. Президент России Д. Медведев подписал закон о поправках к Конституции РФ. Они касались увеличения сроков полномочий президента (до шести лет) и Государственной думы (до пяти лет). Кроме того, был принят закон о контрольных полномочиях Госдумы в отношении правительства. Теперь депутатам предоставлялось право рассматривать ежегодные отчеты правительства о результатах его деятельности.
Борьба с коррупцией. Принимались меры по лишению возможности использовать должностными лицами своих властных полномочий и прав для личной выгоды. В целях предотвращения коррупции и других злоупотреблений в сфере закупок товаров, работ, услуг для обеспечения государственных и муниципальных нужд принимались соответствующие Законы в 2005 и 2013 гг. В конце 2008 г. вступил в силу закон «О противодействии коррупции», заложивший правовую основу в борьбе с этим злом.
Реформа МВД. В 2009 г. по инициативе Президента России началась реформа Министерства внутренних дел. Ее главной целью являлось повышение эффективности правоохранительной системы России, борьбы с коррупцией и улучшение имиджа правоохранительных органов. В феврале 2011 г. был издан закон «О полиции», тем самым милиция в Российской Федерации официально прекратила своё существование.
Госдума VI созыва. 4 декабря 2011 г выборы депутатов Госдумы VI созыва. Впервые они избирались на пять лет. В парламент те же четыре партии, что были в Думе предыдущего созыва. Но соотношение сил в парламенте изменилось. «Единая Россия» лишилась конституционного большинства (теперь для принятия конституционных законопроектов ей нужно было вступать в коалицию с другими фракциями). Несогласные с итогами выборов провели митинги протеста. Самой массовой стала акция 10 декабря 2011 г. на Болотной площади в Москве. Среди собравшихся было немало представителей среднего класса. Как выяснилось, в стране не было политической силы представлять их интересы.
Новое президентство Путина. В марте 2012 г. состоялись выборы на пост президента России. Из пяти претендентов (В. Путин, Г. Зюганов, В. Жириновский, С. Миронов, М. Прохоров) в первом туре победил В. Путин. Он получил 63,60% голосов избирателей. Бывший президент Д. Медведев был назначен премьер-министром. В мае 2012 г. его избрали председателем «Единой России».
Программа действий на ближайшие шесть лет президентства была изложена главой государства в серии указов (май 2012 г.), которые касались почти всего спектра проблем современной России: от жилищно-коммунального хозяйства и здравоохранения до обороны и внешней политики.
Развитие политической системы. Не оставались без внимания во совершенствования политической системы страны. Вносились изменения в избирательное законодательство. Они касались гарантий избирательных прав, статусов членов Совета Федерации и депутатов Госдумы и др. В марте 2012 г. изменен Закон «О политических партиях». В частности, были снижены требования к минимальной численности членов политической партии. Теперь это количество определялось цифрой 500 (раньше – 10 000) В результате, в конце 2012 г. количество политических партий в России выросло с 8 до 49, а в середине 2014 г. их стало уже 75. После восьмилетнего перерыва, в октябре 2012 г. в России вновь выборы губернаторов.
Руководство страны неоднократно заявляло, что политическая система должна развиваться по пути либерализации, но быть устойчивой ко всем внешним угрозам. В 2013 г. вступил в силу Закон о некоммерческих организациях. Теперь если они получают финансирование из-за рубежа, занимаясь политической деятельностью внутри России, то должны об этом четко заявить. И зарегистрироваться в качестве иностранного агента.
Объяснение:
Применение принципа «двух ключей», как правило, связано с объективной необходимостью разделить управленческие функции между несколькими лицами, каждое из которых отвечает за определенную сферу деятельности.
37. Міжнародне становище Візантійської імперії в 1261-1453 рр.
У другій половині XIII - середині XV ст. територія Візантії істотно скоротилася. До її традиційних зовнішньополітичних ворогів на сході і на півночі приєдналися латиняни, що не втрачали надій на повернення володінь Латинської імперії і мали в розпорядженні підтримку папського престолу. У міжнародній торгівлі Візантія була не в силах конкурувати з Венецією і Генуєю, та і усередині країни італійське міста-республіки вигравали економічне суперництво у візантійського виробництва і торгівлі, розаряючи міські торговельно-ремісничі шари. На завершуючий стадії історії Візантія майже не знала періодів мирного життя, ведучи на своїх рубежах постійні битви, що неодноразово супроводжуються запеклими громадянськими війнами. Двічі, в 1274 р. і в 1438-1439 рр., в драматичній для Візантії зовнішньополітичній ситуації Константинополь намагався ціною ув'язнення церковної унії добитися політичного союзу із заходом, продовжуючи одночасно війни на знищення з єдиновірною Сербією і Болгарією. Ліонську унію 127 4 р. нерідко оцінюють як вдалий дипломатичний хід Михайла Палеолога, що зумів зруйнувати єдність супротивною йому на заході коаліції. Ферраро-флорентійська унія 1439 р., прийнята напередодні захоплення Константинополя, з'являється вже як жест відчаю імперії, що намагається будь-якими засобами відстрочити неминучу загибель. Проте і політичне мистецтво Михайла VIII Палеолога, і згоду Іоанна VIII Палеолога прийняти усі умови, продиктовані римсько-католицькою церквою, принесли один і той же результат: імперія не отримала очікуваної до Заходу. У самій же Візантії унія в обох випадках породжувала глибокий розкол суспільства, послабляючи його в той час, коли країна найбільше потребувала об'єднання усіх сил для віддзеркалення смертельно небезпечного ворога. Після того, як в 1389 р. турки-османи розбили на Косовом поле сербсько-боснійські війська, вирішивши наперед долю Балкан, а в 1393 р. завершили завоювання Болгарського царства, Візантія, услід за Сербією, визнала васальну залежність від держави Османа. Внутрішні ресурси опору були вичерпані. Запізніла спроба Заходу зупинити мперії Баязида закінчилася повною невдачею: в 1396 р. в битві при Нікополі на Дунаї османи розбили армію хрестоносців. Лише важка поразка турецького війська в битві при Анкарі в 1402 р. від загонів нового завойовника Сходу, Тамерлана, і наступна смута в період правління наступника Баязида, Мехмеда I, дозволили Візантії зберегтися як державі ще півстоліття, але і це дарований історією час був витрачений візантійським суспільством в боротьбі латинофільській, тюркофільській і ортодоксальною партій, що марно намагалися знайти вихід з історичної безвиході. 29 травня 1453 м. Константинополь був узятий штурмом, історія Візантійської імперії закінчилася. З падінням Візантії картина міжнародних відносин в Європі помітно змінилася. Імперія віками стримувала турецьку загрозу, забезпечуючи, незважаючи на усю гостроту конкурентної боротьби, загальні інтереси Заходу в торгівлі зі східними країнами. З узяттям Константинополя балканські і азіатські володіння турок-османів об'єдналися, що поставило імперію Османа в ряд найбільш могутніх держав середньовічної Європи. Південно-східна Європа надовго потрапила під владу завойовників, турецька небезпека впритул насувалася на центральної і східноєвропейські країни. Затвердження імперії Османа на Балканах і в басейні Чорного моря істотно підірвало торговельні обміни зі Сходом. Найбільший ущерб при новому розставлянні дійових осіб в Південно-східній Європі понесли Венеція і Генуя, поставлені перед необхідністю шукати альтернативні шляхи торгівлі традиційними східними товарами, що сприяло наближення епохи великих географічних відкриттів. У плані еволюції політико-правових ідей середньовіччя відхід з системи міжнародних відносин Візантійської держави означав падіння одного з основних центрів доктрини імперського універсалізму, тим більше впливового, що за ним стояла тисячолітня історія імперії. Що втратив ґрунт державності візантійський ойкуменізм поступово поступився місцем грецькій національній самосвідомості, але цей процес виражав вже тенденції нового часу, що наближається. 38. Римська церква в міжнародних відносинах ІІ половини І тис.
Президентские выборы. 2 марта 2008 г. в связи с истечением срока полномочий Президента РФ В.В. Путина состоялись выборы нового главы государства. Им стал Д.А. Медведев. Ранее он исполнял обязанности первого заместителя председателя правительства. Его Программа обосновывала необходимость продолжения курса реформ последних лет. Свои задачи новый президент видел во всесторонней модернизации российской экономики; в совершенствовании правовой системы, борьбе с коррупцией; в развитии демократии и гражданского общества. Председателем правительства стал В.В. Путин. В мае этого года он возглавил партию «Единая Россия». Последовавшие преобразования в административной сфере позволили более четко разграничить круг деятельности первых лиц государства и федеральных органов власти.
Поправки в Конституцию РФ. В конце 2008 г. Президент России Д. Медведев подписал закон о поправках к Конституции РФ. Они касались увеличения сроков полномочий президента (до шести лет) и Государственной думы (до пяти лет). Кроме того, был принят закон о контрольных полномочиях Госдумы в отношении правительства. Теперь депутатам предоставлялось право рассматривать ежегодные отчеты правительства о результатах его деятельности.
Борьба с коррупцией. Принимались меры по лишению возможности использовать должностными лицами своих властных полномочий и прав для личной выгоды. В целях предотвращения коррупции и других злоупотреблений в сфере закупок товаров, работ, услуг для обеспечения государственных и муниципальных нужд принимались соответствующие Законы в 2005 и 2013 гг. В конце 2008 г. вступил в силу закон «О противодействии коррупции», заложивший правовую основу в борьбе с этим злом.
Реформа МВД. В 2009 г. по инициативе Президента России началась реформа Министерства внутренних дел. Ее главной целью являлось повышение эффективности правоохранительной системы России, борьбы с коррупцией и улучшение имиджа правоохранительных органов. В феврале 2011 г. был издан закон «О полиции», тем самым милиция в Российской Федерации официально прекратила своё существование.
Госдума VI созыва. 4 декабря 2011 г выборы депутатов Госдумы VI созыва. Впервые они избирались на пять лет. В парламент те же четыре партии, что были в Думе предыдущего созыва. Но соотношение сил в парламенте изменилось. «Единая Россия» лишилась конституционного большинства (теперь для принятия конституционных законопроектов ей нужно было вступать в коалицию с другими фракциями). Несогласные с итогами выборов провели митинги протеста. Самой массовой стала акция 10 декабря 2011 г. на Болотной площади в Москве. Среди собравшихся было немало представителей среднего класса. Как выяснилось, в стране не было политической силы представлять их интересы.
Новое президентство Путина. В марте 2012 г. состоялись выборы на пост президента России. Из пяти претендентов (В. Путин, Г. Зюганов, В. Жириновский, С. Миронов, М. Прохоров) в первом туре победил В. Путин. Он получил 63,60% голосов избирателей. Бывший президент Д. Медведев был назначен премьер-министром. В мае 2012 г. его избрали председателем «Единой России».
Программа действий на ближайшие шесть лет президентства была изложена главой государства в серии указов (май 2012 г.), которые касались почти всего спектра проблем современной России: от жилищно-коммунального хозяйства и здравоохранения до обороны и внешней политики.
Развитие политической системы. Не оставались без внимания во совершенствования политической системы страны. Вносились изменения в избирательное законодательство. Они касались гарантий избирательных прав, статусов членов Совета Федерации и депутатов Госдумы и др. В марте 2012 г. изменен Закон «О политических партиях». В частности, были снижены требования к минимальной численности членов политической партии. Теперь это количество определялось цифрой 500 (раньше – 10 000) В результате, в конце 2012 г. количество политических партий в России выросло с 8 до 49, а в середине 2014 г. их стало уже 75. После восьмилетнего перерыва, в октябре 2012 г. в России вновь выборы губернаторов.
Руководство страны неоднократно заявляло, что политическая система должна развиваться по пути либерализации, но быть устойчивой ко всем внешним угрозам. В 2013 г. вступил в силу Закон о некоммерческих организациях. Теперь если они получают финансирование из-за рубежа, занимаясь политической деятельностью внутри России, то должны об этом четко заявить. И зарегистрироваться в качестве иностранного агента.
Объяснение:
Применение принципа «двух ключей», как правило, связано с объективной необходимостью разделить управленческие функции между несколькими лицами, каждое из которых отвечает за определенную сферу деятельности.
37. Міжнародне становище Візантійської імперії в 1261-1453 рр.
У другій половині XIII - середині XV ст. територія Візантії істотно скоротилася. До її традиційних зовнішньополітичних ворогів на сході і на півночі приєдналися латиняни, що не втрачали надій на повернення володінь Латинської імперії і мали в розпорядженні підтримку папського престолу. У міжнародній торгівлі Візантія була не в силах конкурувати з Венецією і Генуєю, та і усередині країни італійське міста-республіки вигравали економічне суперництво у візантійського виробництва і торгівлі, розаряючи міські торговельно-ремісничі шари. На завершуючий стадії історії Візантія майже не знала періодів мирного життя, ведучи на своїх рубежах постійні битви, що неодноразово супроводжуються запеклими громадянськими війнами. Двічі, в 1274 р. і в 1438-1439 рр., в драматичній для Візантії зовнішньополітичній ситуації Константинополь намагався ціною ув'язнення церковної унії добитися політичного союзу із заходом, продовжуючи одночасно війни на знищення з єдиновірною Сербією і Болгарією. Ліонську унію 127 4 р. нерідко оцінюють як вдалий дипломатичний хід Михайла Палеолога, що зумів зруйнувати єдність супротивною йому на заході коаліції. Ферраро-флорентійська унія 1439 р., прийнята напередодні захоплення Константинополя, з'являється вже як жест відчаю імперії, що намагається будь-якими засобами відстрочити неминучу загибель. Проте і політичне мистецтво Михайла VIII Палеолога, і згоду Іоанна VIII Палеолога прийняти усі умови, продиктовані римсько-католицькою церквою, принесли один і той же результат: імперія не отримала очікуваної до Заходу. У самій же Візантії унія в обох випадках породжувала глибокий розкол суспільства, послабляючи його в той час, коли країна найбільше потребувала об'єднання усіх сил для віддзеркалення смертельно небезпечного ворога. Після того, як в 1389 р. турки-османи розбили на Косовом поле сербсько-боснійські війська, вирішивши наперед долю Балкан, а в 1393 р. завершили завоювання Болгарського царства, Візантія, услід за Сербією, визнала васальну залежність від держави Османа. Внутрішні ресурси опору були вичерпані. Запізніла спроба Заходу зупинити мперії Баязида закінчилася повною невдачею: в 1396 р. в битві при Нікополі на Дунаї османи розбили армію хрестоносців. Лише важка поразка турецького війська в битві при Анкарі в 1402 р. від загонів нового завойовника Сходу, Тамерлана, і наступна смута в період правління наступника Баязида, Мехмеда I, дозволили Візантії зберегтися як державі ще півстоліття, але і це дарований історією час був витрачений візантійським суспільством в боротьбі латинофільській, тюркофільській і ортодоксальною партій, що марно намагалися знайти вихід з історичної безвиході. 29 травня 1453 м. Константинополь був узятий штурмом, історія Візантійської імперії закінчилася. З падінням Візантії картина міжнародних відносин в Європі помітно змінилася. Імперія віками стримувала турецьку загрозу, забезпечуючи, незважаючи на усю гостроту конкурентної боротьби, загальні інтереси Заходу в торгівлі зі східними країнами. З узяттям Константинополя балканські і азіатські володіння турок-османів об'єдналися, що поставило імперію Османа в ряд найбільш могутніх держав середньовічної Європи. Південно-східна Європа надовго потрапила під владу завойовників, турецька небезпека впритул насувалася на центральної і східноєвропейські країни. Затвердження імперії Османа на Балканах і в басейні Чорного моря істотно підірвало торговельні обміни зі Сходом. Найбільший ущерб при новому розставлянні дійових осіб в Південно-східній Європі понесли Венеція і Генуя, поставлені перед необхідністю шукати альтернативні шляхи торгівлі традиційними східними товарами, що сприяло наближення епохи великих географічних відкриттів. У плані еволюції політико-правових ідей середньовіччя відхід з системи міжнародних відносин Візантійської держави означав падіння одного з основних центрів доктрини імперського універсалізму, тим більше впливового, що за ним стояла тисячолітня історія імперії. Що втратив ґрунт державності візантійський ойкуменізм поступово поступився місцем грецькій національній самосвідомості, але цей процес виражав вже тенденції нового часу, що наближається. 38. Римська церква в міжнародних відносинах ІІ половини І тис.
Объяснение: