Западно-Тюркский каганат назывался страной

ответ:Зовнішня політика Внутрішня політика

соціально-економічна культурно тницька

1. Незважаючи на заборону, підтримував дипломатичні зносини з багатьма європейськими монархами, приймав у Батурині іноземних послів. 2. Відновив торговельні зв'язки Гетьманщини з іншими країнами (Річ Посполита, Пруссія, Швеція, Кримське ханство, Туреччина), перервані за часів Руїни. 3. 1705 р. Установив таємні зв'язки зі ставлеником Швеції – польським королем Станіславом Ліщинським, а пізніше зі шведським королем Карлом XII. 4. 1708 р. Уклав україно-шведську антиросійську угоду про воєнний союз та україно-польську угоду про входження Гетьманщини у формі «князівства Руського» до складу Речі Посполитої як третього суб'єкта. 5. 1709 р. Уклав новий україно-шведський договір про створення незалежної Української держави в союзі зі Швецією. 1. Прагнув створити в Україні станову державу західноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою. Ідеал державного устрою вбачав у Речі Посполитій. 2. Сприяв формуванню аристократичної верхівки українського суспільства з коза­цької старшини, наділяючи її значними землеволодіннями, новими правами і привілеями. 3. Надав охоронні грамоти містам, підтвер­див спеціальним універсалом права Київ­ської митрополії та окремих монастирів. 4. Узаконив універсалом від 28 листопада 1701 р. панщину для селян у розмірі двох днів на тиждень. Силою придушував се­лянські протести. 5. Намагався за до зв'язків з царем і московськими можновладцями зберегти права і привілеї Гетьманщини. 6. Уважав за доцільне дотримуватися курсу показного вірнопідданства Москві, що спричинило великі людські втрати, виснаження економіки Гетьманщини і зростання невдоволення населення. 7. Політичні та організаційні прорахунки гетьмана позбавили його опори серед козаків і селянства у критичний період боротьби за майбутнє України і прирекли її на поразку. 1. Постійно піклувався станом освіти, науки, мистецтва і релігії. 2. Добився від царської влади надання у 1701 р. Києво-Могилянській колегії статусу академії. 3. Здобув славу опікуна і захи­сника православної церкви. Надавав великі кошти на будівництво і відновлення це­рков і монастирів – на його кошти було збудова­но 12 і реставровано 20 храмів. 4. Видав власним коштом Євангеліє арабською мовою. Подарував коштовну срібну чашу церкві Святого Гробу Господнього в Єрусалимі. Обдарував чимало українських церков іконами, книгами, дзвонами і цінними речами. 5. Покровительствував літературі. Підтримував творчість І. Максимовича, Ф. Прокоповича, Д. Туптала, С. Яворського. Автор низки віршів: «Дума», «Пісня», «Псалми» та ін. 6. Направляв навчатися за кордон дітей козацької старшини

Объяснение:

Самым важным и даже наиболее существенным явлением внутренней истории Рима в V u IV вв. была борьба патрициев с плебеями. Эта борьба тянулась очень долго и отличалась большим упорством с обеих сторон. После отмены царской власти положение плебса в Риме ухудшилось, потому что вся власть в государстве попала в руки патрицианских родов, а они пользовались ею исключительно в своих интересах. Все выгоды доставались патрициям, все невыгоды падали на долю плебеев. Когда Рим приобретал приращения к своей государственной земле (ager publicus), пользование отдельными её участками предоставлялось на правах бесплатной оккупации одним патрициям, а между тем, плебеи, участвовавшие в войнах и платившие налоги, как раз доводились этими войнами и налогами, наоборот, до настоящего разорения. Подобно тому, как это было в Аттике перед реформою Солона, простолюдины находились очень часто в неоплатных долгах у знати, причем долговое право и в Риме было крайне жестоко. Должник отдавал в залог не только свое имущество, но и тело: кредитор имел право заковать его в цепи или запереть в тюрьму, заставить на себя работать и даже подвергать наказаниям. Плебеи не хотели переносить таких несправедливостей и стали добиваться лучшего положения в государстве, каждый раз, однако, встречая сильное сопротивление со стороны патрициев. Одним словом, в Риме повторялась в новой форме такая же борьба аристократии и демократии, какая была в Греции. Но у римлян эта сословная борьба приняла иной характер, чем у греков. Здесь именно не было ни народных восстаний, ни установления тирании, и борьба шла на законной почве, потому что в самом же начале плебеям удалось организовать свои силы для мирного пользования политическими правами в народных собраниях и получить в лице своих собственных должностных лиц, трибунов, могущественных защитников своих интересов против злоупотреблений патрицианских властей. Начало организации плебса под предводительством собственных трибунов относится к середине второго десятилетия после изгнания царей.