Запитання 3 За Решетилівськими статтями залежність України від Москви варіанти відповідей
посилилася
послабилася
втратилася
Запитання 4 Наглядач, призначений Петром І при І.Скоропадському
варіанти відповідей
Андрій Ізмайлов
Яким Сомко
Іван Сірко
Запитання 5 Резиденцію гетьмана було перенесено до
варіанти відповідей
Батурина
Глухова
Чигирина
Запитання 6 Щодо гетьмана Скоропадського передбачалося проводити політику
варіанти відповідей
підтримки
сіяти незгоду між полковниками і гетьманом
Запитання 7 Політика Москви була спрямована на те, щоб
варіанти відповідей
позбавити Гетьманщину економічної незалежності, підпорядкувати її господарське життя потребам Московської держави
надати Гетьманщині незалежність
Запитання 8 Економіку України виснажувало
варіанти відповідей
перебування на її території численного російського війська швидке зростання податків
вивіз продовольства за кордон
Запитання 9 Численне російське військо утримувалося коштом
варіанти відповідей
місцевого населення
гетьмана
царя
Питання 10 Роки правління Павла Полуботка
варіанти відповідей
1722-1724
1723-1725
1724-1726
Запитання 11 Кому належать слова: " Ви намагаєтесь покласти свавільні податки на народ, чию свободу ви самі визнали"
варіанти відповідей
Павлу Полуботку
Івану Самойловичу
Івану Виговському
Запитання 12 Впізнай героя:
Хто після смерті гетьмана Івана Скоропадського, виконуючи гетьманські обов’язки як наказний гетьман, розгорнув активну діяльність, спрямовану на відновлення козацьких порядків, і всіляко уникав виконання наказів Малоросійської колегії?
варіанти відповідей
І.Мазепа
І.Скоропадський
П.Полуботок
Д.Апостол
Запитання 13 Після смерті гетьмана Д. Апостола влада в Гетьманщині перейшла до
Першої Малоросійської колегії
Малоросійського приказу
Правління гетьманського уряду.
Другої Малоросійської колегії.

Еменные рамки, которые охватывает данная работа - 1696-1762 - это годы правления Петра I до вступления на престол Екатерины II. Выбранные хронологические границы объясняются тем, что охватываемый период можно охарактеризовать как становление промышленности Урала, к началу правления Екатерины Великой уже окончательно сформировались её специфические черты (например, большое участие частных предпринимателей в производстве и ослабление влияния казны). При Петре Великом Урал переживает бурное развитие (строятся заводы, организовываются школы, регион обеспечивает русскую армию оружием). К тому же при Петре здесь работают такие знаменитые люди как В.Н. Татищев и В.И. де Генин. Но даже после смерти Петра регион не теряет своего значения - В.Н. Татищев и В.И. Генин продолжают свою деятельность, развитие края идет и в послепетровское время. Однако ближе к 2-ой половине XVIII века влияние казны на регион ослабевает, её сменяют частные предприниматели, постепенно отходят от дел его первопроходцы - государственные деятели - В.Н. Татищев, В.И. Генин, в 1745 году умирает А.Н. Демидов - равных им по значению не было. Правление Екатерины II - это отдельная особая эпоха истории России, также можно сказать, что ко второй половине XVIII века становление промышленного Урала заканчивается.

Географические рамки работы - это прежде всего Средний Урал. Именно он приковывает к себе внимание исследователя своим бурным развитием в начале XVIII столетия, когда становится одним из немногих тогда промышленных центров России, одним из главных поставщиков качественного металла внутри страны (и даже за её пределами), переживает колонизацию русским населением своей территории, порождая тем самым особую культуру горнозаводского Урала.

Методологическая основа бакалаврской работы - это принцип историзма (предмет рассматривается на основе всестороннего осмысления совокупности объективных и субъективных факторов, существующих в рамках конкретных исторических условий) и объективизма, то есть изучаемый предмет рассматривается без каких-либо идеологических пристрастий.

В дореволюционной историографии общая история уральского промышленного региона в XVIII столетии освещена достаточно. Об уральском регионе в контексте всей истории Отечества пишет Соловьев С.М. в 19-м томе своего труда "История России с древнейших времен". У этого историка, упоминания об Урале начала XVIII столетия связаны в основном с рассказом о деятельности Татищева В.Н. Например, обстоятельно Соловьев С.М. рассказывает о проекте горного устава Татищева В.Н. Ряд работ посвящены истории Сибири в целом (Андриевич В.К. "История Сибири"[1], Словцов П.А. История Сибири. От Ермака до Екатерины II"[2]). В этих трудах авторы рассматривают историю Сибири в целом, отдельно не выделяя Урал, что может создавать некоторые затруднения при поиске нужной информации. Помимо этого содержание в основном строится по принципу сухого изложения фактов, зачастую без какой-либо авторской оценки. Историк начала XX века Кафенгауз Л.Б. в книге "Синдикаты в русской железной промышленности"[3] затрагивает тему становления уральской металлургии, пытается дать ответ - с чем связан её определенный упадок, потеря веса на европейском рынке. К произведениям более узкоспециализированным относится работа известного уральского краеведа XIX века Чупина Н.К. "Полуторастолетие Екатеринбурга"[4], где помимо именно истории становления города рассказано о зарождении промышленности в регионе. Большое внимание в дореволюционной историографии уделяется и персоналиям, например, известна работа Г.И. "Жизнеописание Акинфия Демидова"[5].

Місце народження: село Пустовійтівка Лубенського полку біля міста Ромни (тепер – Сумська область)
Походив з української шляхти. Був військовим осавулом, потім - суддею Війська Запорозького низового, 1762 року обраний кошовим, але того ж року, після зустрічі в Москві з царицею Катериною II, усунутий з посади. У січні 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала Петра Калнишевського кошовим. За доблесть у російсько-турецькій війні 1768 — 1774 pp. Військо Запорозьке дістало подяку від цариці, кошовий отаман був нагороджений кавалером найвищого ордену Російської імперії — ордену Андрія Первозванного, йому було присвоєно військовий чин генерал-лейтенанта. Відстоював права Запоріжжя, задля чого неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга. Намагався посилити свою владу і обмежував права старшини та козацької ради. Дбав про поширення хліборобства і торгівлі у запорозьких степах і тим самим перешкоджав планам Росії в колонізації причорноморських степів та посиленні російської присутності в Україні. 4 червня 1775 року 100-тисячне військо під командуванням генерал-поручика Петра Текелі, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на турецькому фронті. Не маючи сил боронитися, Калнишевський змушений був здати фортецю без бою. Разом зі старшиною його було заарештовано i на пропозицiю Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди він прибув у кiнцi липня 1776 р. У 1792 р. Петро КАлнишевський переведений в одиночну в'язницю бiля Поварнi. Указом нового Iмператора Росiї Олександра Павловича від 2 квiтня 1801 р. був помилуваний за загальною амнiстією та отримав право на вiльний вибiр мiсця проживання. За свoїми лiтами (йому йшов 111 рiк) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирi, де й помер на 113 році життя - 1803 року. Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором.