1. Населення та умови життя на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст.
Протягом другої половини століття кількість населення західноукраїнських земель збільшилася. . Оскільки за цей відтинок часу загальна кількість населення значно зросла, питома вага українців у його складі зменшилася. Зростання чисельності населення дедалі більше загострювало місцеві соціально-економічні проблеми. У Галичині густота населення в сільській місцевості протягом цього часу збільшилася з 32 до 102 осіб на 1 кв км
2. Особливості економічного розвитку Галичини, Буковини та Закарпаття
Революційні події 1848–1849 рр. були важливим етапом у розвитку європейських країн. Попри те, що революції завершилися поразкою, вони уможливили пришвидшення процесів подальшого становлення індустріального суспільства.
У 50–60-х рр., завдяки політиці віденського уряду і західних і центральних провінціях Австро-Угорщини швидкими темпами розвивалася промисловість, а Галичина, Буковина і Закарпаття зберігали давній, аграрний характер економіки. Її розвиток на західноукраїнських землях дедалі більше визначався інтересами великої фабричної промисловості у західних провінціях.
3. Розвиток промисловості
У несприятливих умовах австро-угорського панування західноукраїнська промисловість розвивалася сповільненими темпами. Переважна більшість промислових робітників працювала не у великій фабричній промисловості, а на дрібних підприємствах і майстернях. За офіційними даними, 1885 р. в Східній Галичині на 175 підприємствах обробної промисловості з числом робітників понад 20 осіб працювало лише 10 тис. душ. У Закарпатті тоді ж було декілька таких підприємств, а на Буковині взагалі не було.
4. Зміни в сільському господарстві
Аграрні реформи, здійснені на західноукраїнських землях під час революції 1848–1849 рр., увільнили селян від залишків кріпацтва, проте їхнє становище залишалося дуже тяжким. За своє вивільнення селяни мусили протягом 50 років сплачувати щорічні платежі. У цілому реформа 1848 р. коштувала західноукраїнському селянству понад 300 млн флоринів.
5. Початок трудової еміграції українців
Злиденні заробітки або повна їх відсутність, страх іще не розорених селян перед майбутніми злиднями, зубожіння більшості селянства, нестача землі, пошуки порятунку від голодної смерті, тягар національного гноблення й політичного безправ’я стали основними причинами масової трудової еміграції західноукраїнських селян до країн Європи, Північної та Південної Америки. Вона була прямим наслідком політики віденського уряду, спрямованої на висмоктування життєдайних соків із національних окраїн на користь розвиненого центру імперії.
Міста і міське населення
Західноукраїнські міста, внаслідок імперської політики гальмування індустріалізації краю, впродовж тривалого часу зберігали свій традиційний вигляд. Міське населення поступово зростало. Швидше за інші розвивалися Львів і Чернівці, а також міста, що були значними залізничними центрами,– Станіслав, Стрий та ін. Зростало також населення Дрогобича й Борислава, де виникли нафтодобувні підприємства.
Соляной бунт (Московское восстание 1648 года) — одно из крупнейших городских восстаний периода царствования Алексея Михайловича. Причиной волнений стало недовольство «тяглого» населения деятельностью главы правительства Бориса Морозова и его сподвижников. Политика бояр привела к увеличению налогового бремени и повышению цен на соль в несколько раз. В восстании принимали участие посадские люди, городские ремесленники, стрельцы. Восставшие разорили многие боярские дворы, устроили поджоги в Белом городе и Китай-городе. В ходе бунта были убиты инициатор введения соляного налога Назарий Чистый, глава Пушкарского приказа Пётр Траханиотов и судья Земского приказа Леонтий Плещеев. Борис Морозов был отправлен царем в ссылку в Кирилло-Белозерский монастырь. Результатом московского восстания стал созыв нового Земского Собора и принятие Соборного Уложения 1649 года
Відповідь:
1. Населення та умови життя на західноукраїнських землях у другій половині ХІХ ст.Протягом другої половини століття кількість населення західноукраїнських земель збільшилася. . Оскільки за цей відтинок часу загальна кількість населення значно зросла, питома вага українців у його складі зменшилася. Зростання чисельності населення дедалі більше загострювало місцеві соціально-економічні проблеми. У Галичині густота населення в сільській місцевості протягом цього часу збільшилася з 32 до 102 осіб на 1 кв км
2. Особливості економічного розвитку Галичини, Буковини та ЗакарпаттяРеволюційні події 1848–1849 рр. були важливим етапом у розвитку європейських країн. Попри те, що революції завершилися поразкою, вони уможливили пришвидшення процесів подальшого становлення індустріального суспільства.
У 50–60-х рр., завдяки політиці віденського уряду і західних і центральних провінціях Австро-Угорщини швидкими темпами розвивалася промисловість, а Галичина, Буковина і Закарпаття зберігали давній, аграрний характер економіки. Її розвиток на західноукраїнських землях дедалі більше визначався інтересами великої фабричної промисловості у західних провінціях.
3. Розвиток промисловостіУ несприятливих умовах австро-угорського панування західноукраїнська промисловість розвивалася сповільненими темпами. Переважна більшість промислових робітників працювала не у великій фабричній промисловості, а на дрібних підприємствах і майстернях. За офіційними даними, 1885 р. в Східній Галичині на 175 підприємствах обробної промисловості з числом робітників понад 20 осіб працювало лише 10 тис. душ. У Закарпатті тоді ж було декілька таких підприємств, а на Буковині взагалі не було.
4. Зміни в сільському господарствіАграрні реформи, здійснені на західноукраїнських землях під час революції 1848–1849 рр., увільнили селян від залишків кріпацтва, проте їхнє становище залишалося дуже тяжким. За своє вивільнення селяни мусили протягом 50 років сплачувати щорічні платежі. У цілому реформа 1848 р. коштувала західноукраїнському селянству понад 300 млн флоринів.
5. Початок трудової еміграції українцівЗлиденні заробітки або повна їх відсутність, страх іще не розорених селян перед майбутніми злиднями, зубожіння більшості селянства, нестача землі, пошуки порятунку від голодної смерті, тягар національного гноблення й політичного безправ’я стали основними причинами масової трудової еміграції західноукраїнських селян до країн Європи, Північної та Південної Америки. Вона була прямим наслідком політики віденського уряду, спрямованої на висмоктування життєдайних соків із національних окраїн на користь розвиненого центру імперії.
Міста і міське населенняЗахідноукраїнські міста, внаслідок імперської політики гальмування індустріалізації краю, впродовж тривалого часу зберігали свій традиційний вигляд. Міське населення поступово зростало. Швидше за інші розвивалися Львів і Чернівці, а також міста, що були значними залізничними центрами,– Станіслав, Стрий та ін. Зростало також населення Дрогобича й Борислава, де виникли нафтодобувні підприємства.
Соляной бунт (Московское восстание 1648 года) — одно из крупнейших городских восстаний периода царствования Алексея Михайловича. Причиной волнений стало недовольство «тяглого» населения деятельностью главы правительства Бориса Морозова и его сподвижников. Политика бояр привела к увеличению налогового бремени и повышению цен на соль в несколько раз. В восстании принимали участие посадские люди, городские ремесленники, стрельцы. Восставшие разорили многие боярские дворы, устроили поджоги в Белом городе и Китай-городе. В ходе бунта были убиты инициатор введения соляного налога Назарий Чистый, глава Пушкарского приказа Пётр Траханиотов и судья Земского приказа Леонтий Плещеев. Борис Морозов был отправлен царем в ссылку в Кирилло-Белозерский монастырь. Результатом московского восстания стал созыв нового Земского Собора и принятие Соборного Уложения 1649 года