1. Адміністративні зміни кінця 18-19 ст. та утворення нових архівів З ліквідацією автономії України та введенням загальноросійського адміністративного устрою історія українських архівів тісно пов'язана з архівним будівництвом у Російській імперії. В 1782 р. територію Гетьманщини було поділено на Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва, перетворені в 1796 р. на Малоросійську губернію. Остання існувала до 1802 р. , коли з неї було утворено Чернігівську і Полтавську губернії. На запорозьких землях та південних полках Гетьманщини так званий Новосербський корпус 1764 р. був реорганізований у Новоросійську губернію. З 1775 р. Новоросію поділено на Азовську та Новоросійську губернії. З 1783 р. Новоросія стала називатися Катеринославським намісництвом, яке в 1796 р. було скасовано і утворено другу Новоросійську губернію. Зміни в адміністративному управлінні українськими територіями впливали на долю архівних фондів. Архіви ліквідованих установ надходили у розпорядження нових адміністративно-територіальних органів. У 1797 р граф І. Салтиков, який управляв Малоросією на правах генерал-губернатора, в листі до малоросійського губернатора Я. Бакуринського порушував питання про організацію в губернському місті Чернігові “архива всех дел до Малороссии касающихся й в различных местах без призрения оставленных. . . позначенню в Чернигове дома прочного й ко вмещению всех тех бумаг”. Для “розбирания всех дел, приведения их в порядок” намісник призначав чиновників. Так, архів колишньої Малоросійської колегії було передано до Чернігівського губернського правління. В архіві Київського губернського правління зосереджувалися в різний час архівні документи Київського магістрату, справи Малоросійської колегії, архіви полкових канцелярій і судів. У Катеринославському губернському архіві було об'єднано архіви колишніх Новоросійської і Азовської губернських канцелярій (1764-1784 рр. ) Катеринославського намісництва (1784-1796 рр. ), другої Новоросійської губернії (1797-1802 рр. ), генерал-губернаторських канцелярій, фортеці Святого Димитрія. На Правобережжі архіви губернських правлінь поповнювалися справами колишніх воєводських канцелярій, а казенні палати – вотчинними документами і грамотами монастирів. У 20-х роках 19 ст. в архіві старих справ Київської казенної палати в льохах та підвалах псувалися важливі матеріали, які потрапили туди після ліквідації монастирських вотчин. Великий за обсягом архів утворився при Полтавській казенній палаті, де зберігалися справи про монастирське землеволодіння, матеріали Рум'янцевського опису, документи Гадяцької полкової канцелярії. У 1831–1835 рр. у містах України було скасовано магдебурзьке право, зокрема давнє самоуправління Києва. Відповідно до “Городового положення” від 12 червня 1870 р. в містах створювали нові органи самоуправління – Міські думи (розпорядчі органи) та Міські управи (виконавчі органи), функціонування яких призвело до створення архівів. В архівах міських дум і управ зберігалися документи про права і привілеї міст. Внаслідок реформ 60-х років 19 ст. було ліквідовано багато установ – різні комітети і комісії, старі судові установи, “приказы общественного призрения”. Діловодство ліквідованих установ стало заповнювати архіви губернських правлінь, казенних і судових палат. Надходження були настільки великі, що кількість справ в архівах збільшувалася вдвічі або й втричі.
СОБОРНОЕ УЛОЖЕНИЕ 1649 года (Уложение царя Алексея Михайловича) — кодекс законов Русского государства, принятый Земским собором (1648-1649). Над составлением Соборного уложения работала комиссия во главе с боярином князем Н. И. Одоевским. Основой для составления уложения были Судебник 1550 года, указные книги Поместного, Земского, Разбойного приказов, коллективные челобитные московских и провинциальных дворян, посадских людей, а также Кормчая книга (византийское право) , Литовский статут 1588 года. Всего в Соборном уложении было 25 глав, 967 статей, посвященных вопросам государственного вещного и уголовного права и процесса. В ряде глав рассматривались вопросы государственного права. В главах 2 и 3 впервые было дано понятие о государственном преступлении, под которым подразумевалось всего действие, направленное против личности монарха и царской власти. За действия «скопом и заговором» против царя, бояр, воевод и приказных людей полагалась «смерть безо всякия пощады» . Первая глава была посвящена защите интересов церкви от «церковных мятежников» , а также защите дворян, даже в случаях убийства ими холопов и крестьян. О социальной дифференциации и защите государством интересов господствующего класса свидетельствует разница в штрафах за «бесчестье» : крестьянина — два рубля, гулящего человека — рубль, а лиц привилегированных сословий до 70-100 рублей. В главе «Суд о крестьянах» были собраны статьи, которыми оформлялось крепостное право — устанавливалась вечная потомственная зависимость крестьян, отменялись «урочные лета» для сыска беглых крестьян, за укрывательство беглых устанавливался высокий штраф. Соборное уложение лишало помещичьих крестьян права судебного представительства по имущественным спорам. Согласно главе «О посадских людях» ликвидировались частновладельческие слободы в городах, возвращались в число податных сословий люди, ранее освобожденные от уплаты налогов. Судебное уложение предусматривало сыск беглых посадских людей; посадское население прикреплялось к посадам, облагалось налогами и податями. Положение кабальных холопов регламентировалось в главах «О поместных землях» и «О вотчинах» , посвященных вопросам дворянского землевладения. Вопросам судопроизводства была посвящена обширная глава «О суде» . В ней подробно регламентировался порядок следствия и судопроизводства, определялись размеры судебных пошлин, штрафов, освещались вопросы умышленного и преднамеренного преступления, регулировались отношения собственности (спорные имущественные дела) . Организации вооруженных сил страны были посвящены главы «О службе всяких ратных людей Московского государства» , «О искуплении пленных» , «О стрельцах» . Принятие Судебного уложения явилось важной вехой в развитии самодержавия и крепостного строя. Оно сохраняло значение основного закона в России вплоть до первой половины 19 века.
В ряде глав рассматривались вопросы государственного права. В главах 2 и 3 впервые было дано понятие о государственном преступлении, под которым подразумевалось всего действие, направленное против личности монарха и царской власти. За действия «скопом и заговором» против царя, бояр, воевод и приказных людей полагалась «смерть безо всякия пощады» . Первая глава была посвящена защите интересов церкви от «церковных мятежников» , а также защите дворян, даже в случаях убийства ими холопов и крестьян. О социальной дифференциации и защите государством интересов господствующего класса свидетельствует разница в штрафах за «бесчестье» : крестьянина — два рубля, гулящего человека — рубль, а лиц привилегированных сословий до 70-100 рублей.
В главе «Суд о крестьянах» были собраны статьи, которыми оформлялось крепостное право — устанавливалась вечная потомственная зависимость крестьян, отменялись «урочные лета» для сыска беглых крестьян, за укрывательство беглых устанавливался высокий штраф. Соборное уложение лишало помещичьих крестьян права судебного представительства по имущественным спорам. Согласно главе «О посадских людях» ликвидировались частновладельческие слободы в городах, возвращались в число податных сословий люди, ранее освобожденные от уплаты налогов. Судебное уложение предусматривало сыск беглых посадских людей; посадское население прикреплялось к посадам, облагалось налогами и податями. Положение кабальных холопов регламентировалось в главах «О поместных землях» и «О вотчинах» , посвященных вопросам дворянского землевладения.
Вопросам судопроизводства была посвящена обширная глава «О суде» . В ней подробно регламентировался порядок следствия и судопроизводства, определялись размеры судебных пошлин, штрафов, освещались вопросы умышленного и преднамеренного преступления, регулировались отношения собственности (спорные имущественные дела) . Организации вооруженных сил страны были посвящены главы «О службе всяких ратных людей Московского государства» , «О искуплении пленных» , «О стрельцах» . Принятие Судебного уложения явилось важной вехой в развитии самодержавия и крепостного строя. Оно сохраняло значение основного закона в России вплоть до первой половины 19 века.