Країни Центральної та Східної Європи в 20-30-х рр. ХХ ст.
Міжвоєнний період – це процес становлення нових незалежних держав Центральної та Східної Європи, Польщі, Чехо-Словаччини, Угорщини, Югославії та Болгарії. Більшість з них виникли на теренах колишньої Австро-Угорської імперії та були складовими елементами Версальсько-Вашингтонської системи. Одні з цих країн будуть розвиватися демократичним шляхом та стануть жертвами агресії, а в інших встановляться авторитарні профашистські режими.
Польща.
Відновлення державної незалежності Польщі. Поділи Речі Посполитої кінця ХVIII ст. між Росією, Австрією та Пруссією призвели до втрати польським народом своєї державності.
Серед польської політичної еліти не було єдиної орієнтації: Антанта чи Центральні держави.
На початку 1918 р. в королівстві Польському, що раніше входило до складу Російської імперії, а з 1915 р. було окуповане австро-німецькими військами галося піднесення націонал-визвольного руху. Революції в Росії, Австро-Угорщині та Німеччині створили сприятливі передумови для відновлення незалежності країни.
Чехо-Словачина.
Утворення Чехо-Словачини. До 1918 р. чеські та словацькі землі входили до складу Австро-Угорської імперії. Перша світова війна та наближення краху імперії Габсбургів викликали національне піднесення серед чехів та словаків. Для узгодження дій було створено два керівні центри: Національний чехословацький комітет у Празі та Чеський національний комітет у Парижі.
Саме зусиллями чехословацького комітету, очолюваного Томасом Масариком, було сформовано чехословацький корпус на території СРСР, який першим виступив проти більшовиків.
Угорщина.
Революція 1918 р. Угорщина як частина Австро-Угорської імперії була активним учасником Першої світової війни. Але глибока соціально-економічна криза, призвела до загострення політичного становища країни, активізувався пацифістський та самостійницький рухи. На перше місце висувається граф М. Карої, який вимагав укладення сепаратного миру, розриву з Німеччиною та проголошення незалежності Угорщини. Було утворено Національну раду, у ніч на 31 жовтня 1918 р. в Австро-Угорщині почалася революція, було сформовано коаліційний уряд, який заявив про проведення реформ. Вже 16 листопада Угорщину було оголошено республікою. Угорщина стала незалежною державою.
5. Румунія.
Становище країни після Першої світової війни. На відміну від своїх сусідів, Румунія напередодні війни була незалежною конституційною монархією. Але воєнні дії велися для румунського народу вкрай невдало, окупанти грабували країну, всього збитки від бойових дій та окупації становили 31 млрд злотих лей, людські втрати – 10% населення. Незважаючи на це, в квітні румунський уряд оголосив про анексію Бессарабії, а в листопаді 1918 р. до складу Румунії було включено Буковину. Країни Антанти дали дозвіл на окупацію території Трансільванії.
Конституція 1923 р. декларувала демократичні права, незалежно від їхнього етнічного походження. Законодавчу владу уособлював двопалатний парламент, але значна влада належала і королю, який мав право на дворазове вето, крім того саме монарх повністю контролював виконавчу владу.
Болгарія.
Вступ Болгарії у війну на боці айстро-німецького блоку мав наслідком національну трагедію болгарського народу, було вичерпано людські та економічні ресурси. Після війни зріс авторитет лівих партій, зокрема Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС), лідер якого Олександр Стамболійський сформував новий уряд. Міжнародна ситуація була досить складною для Софії, за Нейїським мирним договором, Болгарія втрачала значну частину своїх земель, армія обмежувалась 20 тисячами вояків, знаяні розміри репарацій. Укладення договору викликало масове невдоволення населення, яке вилилося у страйки.
Процесс распространения христианства среди населения присоединенных к Российскому государству в XVI веке земель осуществлялся намного более мирными, ненасильственными средствами, чем во времена крещения Руси. Новообращенным предлагались льготы по налогам, крестившихся «служилых татар» приравнивали в правах с русским служивым сословием. Насильственное крещение применялось преимущественно к пленным. Хотя следует признать, что несмотря на всю внешнюю веротерпимость и разрешение исповедовать ислам, существовали существенные ограничения для распространения ислама на территории Российского государства. Сегодня народы, присоединившиеся к России в XVI веке исповедуют как православное христианство (чуваши, манси, ханты, мордва, удмурты), так и мусульманство (татары, башкиры). При этом сохранились и традиционные языческие верования, например, у марийцев и ряда народов Севера. А присоединившиеся в XVII веке к России калмыки вообще исповедуют буддизм.
Объяснение:
Країни Центральної та Східної Європи в 20-30-х рр. ХХ ст.
Міжвоєнний період – це процес становлення нових незалежних держав Центральної та Східної Європи, Польщі, Чехо-Словаччини, Угорщини, Югославії та Болгарії. Більшість з них виникли на теренах колишньої Австро-Угорської імперії та були складовими елементами Версальсько-Вашингтонської системи. Одні з цих країн будуть розвиватися демократичним шляхом та стануть жертвами агресії, а в інших встановляться авторитарні профашистські режими.
Польща.
Відновлення державної незалежності Польщі. Поділи Речі Посполитої кінця ХVIII ст. між Росією, Австрією та Пруссією призвели до втрати польським народом своєї державності.
Серед польської політичної еліти не було єдиної орієнтації: Антанта чи Центральні держави.
На початку 1918 р. в королівстві Польському, що раніше входило до складу Російської імперії, а з 1915 р. було окуповане австро-німецькими військами галося піднесення націонал-визвольного руху. Революції в Росії, Австро-Угорщині та Німеччині створили сприятливі передумови для відновлення незалежності країни.
Чехо-Словачина.
Утворення Чехо-Словачини. До 1918 р. чеські та словацькі землі входили до складу Австро-Угорської імперії. Перша світова війна та наближення краху імперії Габсбургів викликали національне піднесення серед чехів та словаків. Для узгодження дій було створено два керівні центри: Національний чехословацький комітет у Празі та Чеський національний комітет у Парижі.
Саме зусиллями чехословацького комітету, очолюваного Томасом Масариком, було сформовано чехословацький корпус на території СРСР, який першим виступив проти більшовиків.
Угорщина.
Революція 1918 р. Угорщина як частина Австро-Угорської імперії була активним учасником Першої світової війни. Але глибока соціально-економічна криза, призвела до загострення політичного становища країни, активізувався пацифістський та самостійницький рухи. На перше місце висувається граф М. Карої, який вимагав укладення сепаратного миру, розриву з Німеччиною та проголошення незалежності Угорщини. Було утворено Національну раду, у ніч на 31 жовтня 1918 р. в Австро-Угорщині почалася революція, було сформовано коаліційний уряд, який заявив про проведення реформ. Вже 16 листопада Угорщину було оголошено республікою. Угорщина стала незалежною державою.
5. Румунія.
Становище країни після Першої світової війни. На відміну від своїх сусідів, Румунія напередодні війни була незалежною конституційною монархією. Але воєнні дії велися для румунського народу вкрай невдало, окупанти грабували країну, всього збитки від бойових дій та окупації становили 31 млрд злотих лей, людські втрати – 10% населення. Незважаючи на це, в квітні румунський уряд оголосив про анексію Бессарабії, а в листопаді 1918 р. до складу Румунії було включено Буковину. Країни Антанти дали дозвіл на окупацію території Трансільванії.
Конституція 1923 р. декларувала демократичні права, незалежно від їхнього етнічного походження. Законодавчу владу уособлював двопалатний парламент, але значна влада належала і королю, який мав право на дворазове вето, крім того саме монарх повністю контролював виконавчу владу.
Болгарія.
Вступ Болгарії у війну на боці айстро-німецького блоку мав наслідком національну трагедію болгарського народу, було вичерпано людські та економічні ресурси. Після війни зріс авторитет лівих партій, зокрема Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС), лідер якого Олександр Стамболійський сформував новий уряд. Міжнародна ситуація була досить складною для Софії, за Нейїським мирним договором, Болгарія втрачала значну частину своїх земель, армія обмежувалась 20 тисячами вояків, знаяні розміри репарацій. Укладення договору викликало масове невдоволення населення, яке вилилося у страйки.
Процесс распространения христианства среди населения присоединенных к Российскому государству в XVI веке земель осуществлялся намного более мирными, ненасильственными средствами, чем во времена крещения Руси. Новообращенным предлагались льготы по налогам, крестившихся «служилых татар» приравнивали в правах с русским служивым сословием. Насильственное крещение применялось преимущественно к пленным. Хотя следует признать, что несмотря на всю внешнюю веротерпимость и разрешение исповедовать ислам, существовали существенные ограничения для распространения ислама на территории Российского государства. Сегодня народы, присоединившиеся к России в XVI веке исповедуют как православное христианство (чуваши, манси, ханты, мордва, удмурты), так и мусульманство (татары, башкиры). При этом сохранились и традиционные языческие верования, например, у марийцев и ряда народов Севера. А присоединившиеся в XVII веке к России калмыки вообще исповедуют буддизм.