В 1805 - 1807 Александр I принял участие в коалициях против Наполеона, потерпел поражение под Аустерлицем (1805) и был вынужден заключить крайне непопулярный в России Тильзитский мир (1807). Но успешные войны с Турцией (1806-12) и Швецией (1808-09) укрепили международное положение России. Были присоединены Вост. Грузия (1801), Финляндия (1809), Бессарабия (1812) и Азербайджан (1813), герцогство Варшавское (1815). С 1810 шло перевооружение рус. армии, строительство крепостей, но при архаичной системе рекрутских наборов и крепостническом хозяйстве завершить это не удалось. Даровав либеральную конституцию Царству Польскому, он в 1818 обещал, что этот порядок будет распространен и на другие земли, "когда они достигнут надлежащей зрелости". В 1816 - 1819 была проведена крестьянская реформа в Прибалтике. Были подготовлены секретные проекты отмены крепостного права в России, но, столкнувшись с жестким противодействием дворян, Александр I отступил. С 1816 учреждаются военные поселения, и роль Александра I в их создании не менее значительна, чем А. А. Аракчеева. С 1814 царь увлекся мистицизмом, приблизив к себе архимандрита Фотия. В 1822 Александр I издал рескрипт о запрещении тайных обществ и масонских лож, а в 1821 - 1823 ввел разветвленную сеть тайной полиции в гвардии и армии. В 1825 он получил достоверные сведения о заговоре против него в войсках, выехал на юг, желая посетить военные поселения, но сильно простудился на пути из Балаклавы в Георгиевский монастырь. Неожиданная смерть Александра I, человека здорового и еще нестарого, породила многочисленные легенды.
Карл Великий помер 814 р. і похований в Ахені. Після його смерті імперія проіснувала недовго. Причини розпаду крились у самому характері держави, створеної Карлом Великим. Він силою об'єднав народи, різні за рівнем розвитку і культурою, в яких спільною була лише християнська віра. Господарство мало натуральний характер: усі необхідні речі та продукти вироблялися не для продажу, а для власного споживання. Відсутність торговельних зв'язків сприяла ізоляції окремих областей держави Карла Великого.
Графи, які управляли землями, хотіли закріпити їх за собою у спадкову власність. Навіть дрібні бенефіції володарі вважали своєю власністю. Графства і значні чи дрібні землеволодіння перетворювалися на центри політичного і господарського життя. Оскільки таких володінь було багато, а міцної системи управління у Франкській імперії не існувало, то вона почала швидко розпадатися.
За онуків Карла Великого—Людовіка Німецького, Лотара і Карла Лисого — протистояння загострилося. Два молодші брати — Людовік і Карл — не хотіли визнати імператорського титулу за старшим братом Лотаром і розпочали спільну боротьбу проти нього. Лотар не мав достатньо сил для того, щоб перемогти об'єднані війська братів, і змушений був погодитися на поділ імперії.
У 843 р. на з'їзді у Вердені онуки імператора уклали угоду про поділ імперії на три частини. Імператорський титул зберігався за Лотаром, але ніяких особливих прав щодо братів, які стали самостійними королями, він не мав. Верденський поділ імперії онуками Карла Великого започаткував три майбутні західноєвропейські держави — Німеччину, Італію і Францію.
Даровав либеральную конституцию Царству Польскому, он в 1818 обещал, что этот порядок будет распространен и на другие земли, "когда они достигнут надлежащей зрелости". В 1816 - 1819 была проведена крестьянская реформа в Прибалтике. Были подготовлены секретные проекты отмены крепостного права в России, но, столкнувшись с жестким противодействием дворян, Александр I отступил. С 1816 учреждаются военные поселения, и роль Александра I в их создании не менее значительна, чем А. А. Аракчеева. С 1814 царь увлекся мистицизмом, приблизив к себе архимандрита Фотия.
В 1822 Александр I издал рескрипт о запрещении тайных обществ и масонских лож, а в 1821 - 1823 ввел разветвленную сеть тайной полиции в гвардии и армии. В 1825 он получил достоверные сведения о заговоре против него в войсках, выехал на юг, желая посетить военные поселения, но сильно простудился на пути из Балаклавы в Георгиевский монастырь. Неожиданная смерть Александра I, человека здорового и еще нестарого, породила
многочисленные легенды.
Графи, які управляли землями, хотіли закріпити їх за собою у спадкову власність. Навіть дрібні бенефіції володарі вважали своєю власністю. Графства і значні чи дрібні землеволодіння перетворювалися на центри політичного і господарського життя. Оскільки таких володінь було багато, а міцної системи управління у Франкській імперії не існувало, то вона почала швидко розпадатися.
За онуків Карла Великого—Людовіка Німецького, Лотара і Карла Лисого — протистояння загострилося. Два молодші брати — Людовік і Карл — не хотіли визнати імператорського титулу за старшим братом Лотаром і розпочали спільну боротьбу проти нього. Лотар не мав достатньо сил для того, щоб перемогти об'єднані війська братів, і змушений був погодитися на поділ імперії.
У 843 р. на з'їзді у Вердені онуки імператора уклали угоду про поділ імперії на три частини. Імператорський титул зберігався за Лотаром, але ніяких особливих прав щодо братів, які стали самостійними королями, він не мав. Верденський поділ імперії онуками Карла Великого започаткував три майбутні західноєвропейські держави — Німеччину, Італію і Францію.