Французская буржуазная революция конца XVIII в. имела крупнейшее прогрессивное значение. Оно заключалось прежде всего в том, что революция эта покончила с феодализмом и абсолютизмом так решительно, как никакая другая буржуазная революция.
Великую французскую революцию возглавил класс буржуазии. Но задачи, стоявшие перед этой революцией, смогли быть выполнены лишь благодаря тому, что ее главной движущей силой были народные массы - крестьянство и городское плебейство. Французская революция являлась народной революцией, и в этом заключалась ее сила. Активное, решающее участие народных масс придало революции ту широту и размах, которыми она отличалась от. других буржуазных революций. Французская революция конца XVIII в. осталась классическим образцом наиболее завершенной буржуазно-демократической революции.
Великая французская буржуазная революция предопределила последующее развитие по капиталистическому пути не только самой Франции; она расшатала устои феодально-абсолютистских порядков и ускорила развитие буржуазных отношений в других европейских странах; под ее непосредственным влиянием возникло буржуазное революционное движение и в Латинской Америке.
Характеризуя историческое значение Французской буржуазной революции, Ленин писал: «Возьмите великую французскую революцию. Она .недаром называется великой. Для своего класса, для которого она работала, для буржуазии, она сделала так много, что весь XIX век, тот век, который дал цивилизацию и культуру всему человечеству под знаком французской революции. Он во всех концах мира только то и делал, что проводил, осуществлял по частям, доделывал то, что создали великие французские революционеры буржуазии...»(В. И. Ленин, I Всероссийский съезд по внешкольному образованию. Речь об обмане народа лозунгами свободы и равенства. 19 мая, Соч., т. 29, стр. 342.)
Однако историческая прогрессивность Французской буржуазной революции, как и всякой другой буржуазной революции, была ограниченной. Она освободила народ от цепей феодализма и абсолютизма, но наложила на него новые цепи - цепи капитализма.
Пояснення:Французький абсолютизм — абсолютна монархія, що утвердилась у Франції в останні два століття існування Старого порядку. Абсолютизм прийшов на заміну періоду станової монархії і був ліквідований Великою Французькою революцією.
Спроба генеральних штатів в період релігійних війн обмежити королівську владу не вдалась. Цьому завадили прагнення знаті повернутися до феодального роздроблення і бажання міст відновити свою колишню незалежність, тоді як генеральні штати могли бути всього лиш центральною владою, при цьому не надаючи більш широких прав містам та місцевій знаті.
З іншого боку, вищі стани і міщани ворогували між собою. Народ був невдоволений свавіллям дворян і міжусобицями, та був готовий підтримати владу, яка рятувала його від анархії. Генріх IV взагалі не скликав генеральних штатів; після цього вони скликалися лише одного разу. Головним завданням його уряду було покращення економічного добробуту країни і державних фінансів. Йому допомагав міністр Сюллі — суворий і чесний гугенот. Вони піклувалися про розвиток сільськогосподарського сектору (землеробства) і промисловості, про полегшення податкового навантаження, про внесення порядку в фінансову систему, однак для втілення задумів їм забракло часу.
У період раннього дитинства Людовіка XIII, в 1614 році, для припинення заворушень в управлінні були скликані генеральні штати. Третій стан виступив з цільовою програмою перетворень:
1) скликати державних чиновників на певні терміни;
2) привілеї духовенства і дворянства мали бути відмінені, а податки розповсюджувалися б більш рівномірно;
3) уряд припиняв купувати покірність вельмож грошовими роздачами, для того щоби припинити довільні арешти.
Вище духівництво і дворянство були вкрай незадоволені такими заявами і протестували проти слів оратора третього стану, який зрівняв три стани з трьома синами одного батька. Привілейовані стани не хотіли бачити братами людей, яких вони швидше вважали своїми слугами. Скликання штатів не змінило ситуацію, і після цього вони не скликалися протягом 175 років.
Початок встановлення режиму абсолютизму у Франції поклала ще династія Валуа в кінці XV ст. (Людовік XII, Генріх II). Велике значення мало остаточне завершення політичного об'єднання країни за Людовіка XI (1461-1483), а його наступники намагалися скористатися наданими можливостями для встановлення повного контролю над усіма провінціями та для ліквідації автономії міст. До середини XVI ст. майже уся територія країни перебувала під владою короля. Нова династія Бурбонів (з другої пол. XVI ст.) мала уже необмежену владу. Утвердження абсолютизму супроводилося війнами між католиками і гугенотами, монархія зуміла використати і цю обставину для свого зміцнення.
Остаточно сформувався абсолютизм за кардинала Рішельє, який служив у слабовольного Людовіка XIII. Рішельє суворо придушував виступи народних низів, розправлявся з релігійними дисидентами-гугенотами, рішуче карав непокірних магнатів. «Інтереси держави,-стверджував Рішельє,- є найвище благо... Моя перша ціль - велич короля, друга - могутність королівства».
Для управління провінціями замість колишніх герцогів і графів та їх наступників - прево і бальї були поставлені нові королівські чиновники - «інтенданти поліції, юстиції і фінансів». В їхню компетенцію входило керівництво місцевою поліцією та збройними силами, а також збір податків. Інтендантів призначали з осіб немісцевого походження, як правило, незнатних. Ця посада не продавалася з торгів, як майже усі інші.
Великую французскую революцию возглавил класс буржуазии. Но задачи, стоявшие перед этой революцией, смогли быть выполнены лишь благодаря тому, что ее главной движущей силой были народные массы - крестьянство и городское плебейство. Французская революция являлась народной революцией, и в этом заключалась ее сила. Активное, решающее участие народных масс придало революции ту широту и размах, которыми она отличалась от. других буржуазных революций. Французская революция конца XVIII в. осталась классическим образцом наиболее завершенной буржуазно-демократической революции.
Великая французская буржуазная революция предопределила последующее развитие по капиталистическому пути не только самой Франции; она расшатала устои феодально-абсолютистских порядков и ускорила развитие буржуазных отношений в других европейских странах; под ее непосредственным влиянием возникло буржуазное революционное движение и в Латинской Америке.
Характеризуя историческое значение Французской буржуазной революции, Ленин писал: «Возьмите великую французскую революцию. Она .недаром называется великой. Для своего класса, для которого она работала, для буржуазии, она сделала так много, что весь XIX век, тот век, который дал цивилизацию и культуру всему человечеству под знаком французской революции. Он во всех концах мира только то и делал, что проводил, осуществлял по частям, доделывал то, что создали великие французские революционеры буржуазии...»(В. И. Ленин, I Всероссийский съезд по внешкольному образованию. Речь об обмане народа лозунгами свободы и равенства. 19 мая, Соч., т. 29, стр. 342.)
Однако историческая прогрессивность Французской буржуазной революции, как и всякой другой буржуазной революции, была ограниченной. Она освободила народ от цепей феодализма и абсолютизма, но наложила на него новые цепи - цепи капитализма.
Відповідь:
Пояснення:Французький абсолютизм — абсолютна монархія, що утвердилась у Франції в останні два століття існування Старого порядку. Абсолютизм прийшов на заміну періоду станової монархії і був ліквідований Великою Французькою революцією.
Спроба генеральних штатів в період релігійних війн обмежити королівську владу не вдалась. Цьому завадили прагнення знаті повернутися до феодального роздроблення і бажання міст відновити свою колишню незалежність, тоді як генеральні штати могли бути всього лиш центральною владою, при цьому не надаючи більш широких прав містам та місцевій знаті.
З іншого боку, вищі стани і міщани ворогували між собою. Народ був невдоволений свавіллям дворян і міжусобицями, та був готовий підтримати владу, яка рятувала його від анархії. Генріх IV взагалі не скликав генеральних штатів; після цього вони скликалися лише одного разу. Головним завданням його уряду було покращення економічного добробуту країни і державних фінансів. Йому допомагав міністр Сюллі — суворий і чесний гугенот. Вони піклувалися про розвиток сільськогосподарського сектору (землеробства) і промисловості, про полегшення податкового навантаження, про внесення порядку в фінансову систему, однак для втілення задумів їм забракло часу.
У період раннього дитинства Людовіка XIII, в 1614 році, для припинення заворушень в управлінні були скликані генеральні штати. Третій стан виступив з цільовою програмою перетворень:
1) скликати державних чиновників на певні терміни;
2) привілеї духовенства і дворянства мали бути відмінені, а податки розповсюджувалися б більш рівномірно;
3) уряд припиняв купувати покірність вельмож грошовими роздачами, для того щоби припинити довільні арешти.
Вище духівництво і дворянство були вкрай незадоволені такими заявами і протестували проти слів оратора третього стану, який зрівняв три стани з трьома синами одного батька. Привілейовані стани не хотіли бачити братами людей, яких вони швидше вважали своїми слугами. Скликання штатів не змінило ситуацію, і після цього вони не скликалися протягом 175 років.
Початок встановлення режиму абсолютизму у Франції поклала ще династія Валуа в кінці XV ст. (Людовік XII, Генріх II). Велике значення мало остаточне завершення політичного об'єднання країни за Людовіка XI (1461-1483), а його наступники намагалися скористатися наданими можливостями для встановлення повного контролю над усіма провінціями та для ліквідації автономії міст. До середини XVI ст. майже уся територія країни перебувала під владою короля. Нова династія Бурбонів (з другої пол. XVI ст.) мала уже необмежену владу. Утвердження абсолютизму супроводилося війнами між католиками і гугенотами, монархія зуміла використати і цю обставину для свого зміцнення.
Остаточно сформувався абсолютизм за кардинала Рішельє, який служив у слабовольного Людовіка XIII. Рішельє суворо придушував виступи народних низів, розправлявся з релігійними дисидентами-гугенотами, рішуче карав непокірних магнатів. «Інтереси держави,-стверджував Рішельє,- є найвище благо... Моя перша ціль - велич короля, друга - могутність королівства».
Для управління провінціями замість колишніх герцогів і графів та їх наступників - прево і бальї були поставлені нові королівські чиновники - «інтенданти поліції, юстиції і фінансів». В їхню компетенцію входило керівництво місцевою поліцією та збройними силами, а також збір податків. Інтендантів призначали з осіб немісцевого походження, як правило, незнатних. Ця посада не продавалася з торгів, як майже усі інші.