Відповідь:Придушивши повстання у 493 до н. е., перська армія під командуванням полководця Мардонія навесні 492 переправилася через Геллеспонт для завоювання Греції, але після загибелі флоту (близько 300 кораблів) під час бурі поблизу Афона змушена була повернутися назад, обмежившись окупацією Фракії.
Навесні 490 до н. е. перська армія під командуванням полководців Датіса й Артаферна направилася морським шляхом через острова Родос, Наксос і Делос до Евбеї і, захопивши її, висадилася на марафонській рівнині, де відбулася знаменита битва під Марафоном (490 до н. е.), в якій афіняни та платейці під командуванням Мільтіада одержали вагому перемогу над персами.
Протягом 10-річного перепочинку в Афінах з ініціативи вождя демократичного угруповання Фемістокла був створений великий флот. Напередодні перського походу у Коринфі відбувся Істмійський конгрес, де 30 грецьких держав уклали союз. Новий похід персів у 480 до н. е. очолював цар Ксеркс. Перське військо прорвалося через гірський прохід Термопіли, який захищали греки під командуванням спартанського царя Леоніда, спустошили Беотію, Аттику та зруйнували Афіни.
Однак у тому ж році перський флот зазнав тяжкої поразки біля острова Саламін. 479 до н. е. при Платеях було розгромлено сухопутне військо персів. У цей же час перський флот зазнав поразки біля мису Мікале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок греко-перських воєн: перси змушені були очистити територію Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію.
У 470-х роках до н. е. Союзна грецька армія під командуванням афінського полководця Кімона, одержала кілька перемог, захопила узбережжя Фракії, ряд островів Егейського моря та Візантії й у 469 до н. е. завдала нищівної поразки персам у битві при гирлі р. Еврімедонт.
Проте військові дії з тривалими перервами продовжувалися до 449 до н. е., коли в битві біля м. Саламіні (на Кіпрі) греки одержали велику перемогу. Після цього з Персією був укладений, так званий, Каллієвий мир (названий за іменем афінського уповноваженого), за яким Персія позбавлялась своїх володінь в Егейському морі, Геллеспонті та Босфорі й визнавала за полісами Малої Азії політичну незалежність.
Наиболее ранним историческим документом, свидетельствующим о существовании Древнерусского государства, являются Бертинские анналы, в которых сообщается о прибытии в мае 839 года к франкскому императору Людовику Благочестивому византийского посольства от императора Феофила. В составе византийской делегации находились послы народа рос (rhos), посланные в Константинополь правителем, обозначенным в тексте как хакан (chacanus). Древнерусское государство, о котором практически ничего не известно, в этот период времени условно обозначается в современной историографии как Русский каганат.
Наиболее ранний древнерусский летописный свод «Повесть временных лет» излагает образование Руси на основании преданий, записанных спустя 250 лет после самих событий, и датирует их 862 годом. Союз северных народов, в который входили славянские племена словене и кривичи, а также финно-угорские племена чудь и весь, пригласили князей варягов из-за моря для того, чтобы остановить внутренние раздоры и междоусобные войны (см. статью Призвание варягов) . По Ипатьевской летописи варяг князь Рюрик сел сначала княжить в Ладоге, и только после смерти братьев срубил город Новгород и перебрался туда. Существование неукреплённого поселения Ладога отмечается с середины VIII века, а в самом Новгороде отсутствует датированный культурный слой старше 30-х годов X века. Зато подтверждено местонахождение княжеской резиденции в так называемом Рюриковом городище, возникшем в первой половине IX века недалеко от Новгорода.
К моменту возникновения Руси «Повесть временных лет» относит набег руси на Константинополь в 860 году, датируя его ошибочно 866 годом и связывая его с частным походом удельных киевских князей Аскольда и Дира.
862 год — принятый для отсчёта русской государственности — скорее всего условная дата. По одной из версий неизвестный киевский летописец [1] XI века выбрал 862 год на основании памяти о так называемом первом крещении Руси, последовавшем вскоре после набега 860 года.
Именно с походом 860 года, если дословно доверять тексту летописи, её автор связывал начало Русской земли:
Відповідь:Придушивши повстання у 493 до н. е., перська армія під командуванням полководця Мардонія навесні 492 переправилася через Геллеспонт для завоювання Греції, але після загибелі флоту (близько 300 кораблів) під час бурі поблизу Афона змушена була повернутися назад, обмежившись окупацією Фракії.
Навесні 490 до н. е. перська армія під командуванням полководців Датіса й Артаферна направилася морським шляхом через острова Родос, Наксос і Делос до Евбеї і, захопивши її, висадилася на марафонській рівнині, де відбулася знаменита битва під Марафоном (490 до н. е.), в якій афіняни та платейці під командуванням Мільтіада одержали вагому перемогу над персами.
Протягом 10-річного перепочинку в Афінах з ініціативи вождя демократичного угруповання Фемістокла був створений великий флот. Напередодні перського походу у Коринфі відбувся Істмійський конгрес, де 30 грецьких держав уклали союз. Новий похід персів у 480 до н. е. очолював цар Ксеркс. Перське військо прорвалося через гірський прохід Термопіли, який захищали греки під командуванням спартанського царя Леоніда, спустошили Беотію, Аттику та зруйнували Афіни.
Однак у тому ж році перський флот зазнав тяжкої поразки біля острова Саламін. 479 до н. е. при Платеях було розгромлено сухопутне військо персів. У цей же час перський флот зазнав поразки біля мису Мікале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок греко-перських воєн: перси змушені були очистити територію Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію.
У 470-х роках до н. е. Союзна грецька армія під командуванням афінського полководця Кімона, одержала кілька перемог, захопила узбережжя Фракії, ряд островів Егейського моря та Візантії й у 469 до н. е. завдала нищівної поразки персам у битві при гирлі р. Еврімедонт.
Проте військові дії з тривалими перервами продовжувалися до 449 до н. е., коли в битві біля м. Саламіні (на Кіпрі) греки одержали велику перемогу. Після цього з Персією був укладений, так званий, Каллієвий мир (названий за іменем афінського уповноваженого), за яким Персія позбавлялась своїх володінь в Егейському морі, Геллеспонті та Босфорі й визнавала за полісами Малої Азії політичну незалежність.
Пояснення:
Образование государства Русь
Основные статьи: Русь (народ) , Призвание варягов, Новгородская Русь, Киевская Русь
Наиболее ранним историческим документом, свидетельствующим о существовании Древнерусского государства, являются Бертинские анналы, в которых сообщается о прибытии в мае 839 года к франкскому императору Людовику Благочестивому византийского посольства от императора Феофила. В составе византийской делегации находились послы народа рос (rhos), посланные в Константинополь правителем, обозначенным в тексте как хакан (chacanus). Древнерусское государство, о котором практически ничего не известно, в этот период времени условно обозначается в современной историографии как Русский каганат.
Наиболее ранний древнерусский летописный свод «Повесть временных лет» излагает образование Руси на основании преданий, записанных спустя 250 лет после самих событий, и датирует их 862 годом. Союз северных народов, в который входили славянские племена словене и кривичи, а также финно-угорские племена чудь и весь, пригласили князей варягов из-за моря для того, чтобы остановить внутренние раздоры и междоусобные войны (см. статью Призвание варягов) . По Ипатьевской летописи варяг князь Рюрик сел сначала княжить в Ладоге, и только после смерти братьев срубил город Новгород и перебрался туда. Существование неукреплённого поселения Ладога отмечается с середины VIII века, а в самом Новгороде отсутствует датированный культурный слой старше 30-х годов X века. Зато подтверждено местонахождение княжеской резиденции в так называемом Рюриковом городище, возникшем в первой половине IX века недалеко от Новгорода.
К моменту возникновения Руси «Повесть временных лет» относит набег руси на Константинополь в 860 году, датируя его ошибочно 866 годом и связывая его с частным походом удельных киевских князей Аскольда и Дира.
862 год — принятый для отсчёта русской государственности — скорее всего условная дата. По одной из версий неизвестный киевский летописец [1] XI века выбрал 862 год на основании памяти о так называемом первом крещении Руси, последовавшем вскоре после набега 860 года.
Именно с походом 860 года, если дословно доверять тексту летописи, её автор связывал начало Русской земли: