Заполните пропуски, используя слова для справок: Земарх, Тараз, посол Людовика IX , Жетысу, В. Рубрук, хан Мункэ.

Казахские земли испокон веков являлись мостом, соединяющим Запад и
Восток, через них проходили несколько ответвлений этого пути. А расположенное на юговостоке Казахстана было «основными воротами» для выхода на Восток. Все средневековые города находились вдоль Шелкового пути. Главное направление пути, выходящего на Восток, пролегало через юго-восток. Оно шло через Тараз, один из древнейших городов Казахстана. Именно здесь тюркский каган Дизабул в 568 году принимал дипломатическое посольство Юстиниана II из Византии во главе со стратегом, прибывшее для заключения военного союза против Ирана и решения вопросов о торговле шелком. Источники называют «городом купцов». А второе, северо-восточное ответвление, проходило через Алматы (Алмалык, Алматау), Капшагай, Шенгельды, Алтын-емель, Дунген и Койлык. Город Койлык (Каялык) славился своими базарами, и в нем, кроме мусульман, жили христиане, имевшие свою церковь. Об этом сообщает посетивший город к монгольскому, все тот
странствующий монах Вильгельм Рубрук. Пролегая мимо озера Алаколь, северо-восточное ответвление шло также на восток. Третье, северное, направление пролегало после Тараза через город Кулан, который китайцы называли «Цзюйлень». Кулан был известан как «приятный городок на границах страны тюрок со стороны Мавераннахра». Далее идя параллельно с северо-восточным

направлением, пересекало Хантау и через Балатопар и Или, соединялось с ним в городе Дунген, затем от поселения Айнабулак вновь ответвлялось в двух направлениях. Потом третье направление поворачивало на север в Сарканд и шло на северо-восток Казахстана, а оттуда - в Монголию. Вот по этому направлению и караваны знаменитого фламандского посла-путешественника в Монголию к.

Мілієве.

У період неоліту тут розселялись племена трипільської культури (4 тисячоліття до н. е. — 3 тисячоліття до н. е. — стоянки: Дорошівці, Хлівище, Шипинці, Киселів, Гвіздівці, Глибока, Чудей, Серет, Сучава, та ін.

У першій половині 1 тисячоліття до н. е. землі краю були зайняті скіфськими племенами. Перша історична довідка про цей народ, який населяв Буковину ще до початку нашої ери, датована V ст. до н. е., є у грецького історика Геродота. У своїх довгих подорожах він доходив також до місцевостей між Тірасом та Борисфеном і у своїх описах згадує також ріки Пората і Тіарантос, які він разом з іншими трьома притоками Дунаюназиває скіфськими ріками.

Перський цар Дарій I Великий у 513 році до н. е. в ході відомого походу на скіфів витіснив останніх з цих земель.

У часи Олександра Великого, коли влада скіфів була вже повалена, у володіннях держав по нижньому Дунаю з'являється фракійське плем'я геттів. Періодично цей войовничий народ проникав до місцевостей витоків Прута і Серету, оскільки їх володіння все більше розширялися в бік півночі.

У ІІ ст. до н. е. сармати, що прийшли зі сходу через Дон, стали безпосередніми сусідами геттів, які витримали багато суворих битв з цими племенами, але врешті-решт втратили своє панівне положення.

На межі тисячоліть (І ст. до н. е.-ІІІ ст. край заселяли варварські племена бастарнів. Водночас на землях Трансільванії та на схилах Карпат розсилилися даки, які поділялися на багато племен. Ці племена були об'єднані одним з вождів Бурвістою і на землях геттів було засновано імперію даків — Дакію. Проте вже після короткого періоду розквіту вона розпалася внаслідок внутрішніх протиріч і тільки на кінець І ст. войовничий цар Децебал, який завдав римлянам багато турбот, знову об'єднав всі дакські племена і відновив імперію.

У подальшому землі краю входили до державних утворень готів. У IV ст., після нашестя гунів, територія краю повністю знелюдніла. Вторгнення гунів у Європу спровокувало велике переселення народів (V ст.).

З кінця V — початок VI ст.ст. землі краю заселяють слов'яни, які неспішно просувались на південь долинами Пруту, Серету, Дністра. За даними готського історика Йордана та візантійського історика Прокопія край в ті часи заселяли склавіни. Пізніше у центральній Європі сформувалося державне утворення — Антський союз, який існував до VII-го ст. як союз слов'янських племен (антів), до якого увійшли усі буковинські землі. До складу слов'янського державного утворення входили шість великих племінних груп. Вони відомі з давньоруських літописів як особлива південно-західна група «племен»: уличі, бужани, дуліби, волиняни, тиверці, білі хорвати. Останні заселяли землі буковинського краю. Центром Антського союзу було поселення Головське, що стояло там, де тепер стоїть Львів.

Споконвічними жителями Буковини були слов'янські племена, свідченням цього є численні досліджені стоянки зарубинецької (ІІ ст. до н. е.-II ст.) та черняхівської (II-VII ст.ст.) археологічних культур. Це підтверджує автохтонність українського населення на землях Буковини.

В 17 веке одним из наиболее значимых событий в Российском государстве стал церковный раскол. Он тесно связан с именем московского патриарха Никона. Мирское имя его звучало как Никита Минин.

Объяснение:

В церковную службу его отправили родители, в итоге этого он достиг большого успеха и в Архангельской губернии получил высокий сан игумена Кожеозерского монастыря.

Далее, приехав в Москву по важным делам, его представили царю Алексею Михайловичу. Он позже и назначил Никона на высший пост в русской православной церкви.

Вместе патриарх и царь стали главными инициаторами церковной реформы, которая и привела в итоге к расколу всей системы.

Главным поводом проведения реформ стала необходимость создания единого вида церковных текстов и правил проведения служб.

На этом этапе мнения разделились и часть священнослужителей голосовали за древнерусское прочтение религии, а другая половина - за греческие каноны. Победили вторые, и Никон начал работу над приведением всех книг к греческому стилю. Также были заменены многие старославянские традиции.

В итоге, значительная часть верующего населения государства отделилась и выступила против реформ.

В целом, раскол достаточно негативно повлиял на единство русского народа и стал причиной множества происходивших повсеместно гражданских волнений