Заполните «Сводную таблицу» по теме «Основные события внутренней политики казахских правителей в период противостояния с джунгарами». Сделайте вывод, найдя основные различия. Абулхаир
Внутренняя политика
Абылай
Земельная
Налоговая
Внутриполитическая обеспечение стабильности в обществе
Вывод:
В данном случае речь шла о борьбе с внешними врагами страны, которым появление единой, сильной Германии было, естественно, невыгодно. Именно имея в виду войну с внешним врагом, с Австрией, которая была противницей германского единства, Бисмарк и. сказал в середине 50-х гг. XIX в.: «Не словами, но кровью и железом будет объединена Германия » (История дипломатии. Т. 1. Под ред. В. П. Потемкина. М.).
Впоследствии Бисмарк видел в военной силе не только условие объединения Германии, но и главный, единственно реальный ресурс для проведения сильной внешней политики страны. В январе 1886 г. на заседании палаты депутатов он повторил свою любимую мысль: «Дайте в руки прусскому королю возможно большую военную силу, иными словами — возможно больше крови и железа, тогда он сможет проводить желательную вам политику; политика не делается речами, стрелковыми празднествами и песнями, она делается только железом и кровью».
Сам же образ — «железо и кровь» — встречается еще в античной литературе, например, в «Декламациях» римского ритора Марка Квинтилиана (I в. до н. э.).
Иносказательно о решении сложных внутриполитических и межгосударственных вопросов при вооруженной силы, насильственных действий, войны и террора.
Представник династії Романових. Був проголошений царем в 10-річному віці, став правити самостійно з 1689 року. Формальним співправителем Петра був його брат Іван (до своєї смерті в 1696 році).
З юних років виявляючи інтерес до наук і закордонному життя, Петро першим з російських царів здійснив тривалу подорож до країн Західної Європи. Після повернення з нього, в 1698 році, Петро розгорнув масштабні реформироссійского держави і суспільного укладу. Одним з головних досягнень Петра стало рішення поставленої в XVI столітті завдання: розширення територій Росії в Прибалтійському регіоні після перемоги у Великій Північній війні, що дозволило йому прийняти в 1721 році титул російського імператора.
В історичній науці і в громадській думці з кінця XVIII століття по теперішній час присутні діаметрально протилежні оцінки як особистості Петра I, так і його ролі в історії Россіі. В офіційній російській історіографії Петра було прийнято вважати одним з найбільш видатних державних діячів, що визначив напрямок розвитку Росії в XVIII столітті. Однак багато істориків, в тому числі Микола Карамзін, Василь Ключевський, Павло Мілюков та інші, висловлювали різко критичні оцінки.