6 травня 1758 року народився один з провідних діячів Французької революції – Максиміліан Робесп’єр, відомий як організатор та головний вершитель якобінського терору.
Ця історична постать слугує прикладом лівого тирана при владі, котрий в ім’я «рівності та свободи» здатен знищувати десятки тисяч своїх противників. Він став майже карикатурним образом шаленого революціонера, що силою і терором намагається досягти абсолютного виконання своїх цілей.
Його політична кар’єра розпочалася в 1789 році з обрання депутатом у Генеральні штати. Бувши представником третього стану, він активно критикував не лише королівські спроби реформ, але й монархію загалом. Проте Робесп’єр мав зовсім небагато спільного з Олівером Кромвелем чи тим більше Джорджем Вашингтоном. Він не мав ані християнського фундаменту для державотворення, ані бажання виконувати волю громадянського суспільства.
Революційні події, пов’язані з поваленням монархії, стали лише початком активної політичної діяльності Максиміліана. Його ім’я пов’язують не стільки з самою революцією, як із подіями що відбувалися далі. Змістити з трону короля – це лише частина завдань революціонерів, далі слідували криваві роки перебудови французького суспільства відповідно до задумів творців революції.
Світогляд Робесп’єра у повній мірі відповідав тодішнім тенденціям у колах «просвітителів». Бувши затятим прихильником Жан-Жака Руссо, Максиміліан стояв на ліво-радикальних позиціях, що до йому стати очільником клубу якобінців – найбільш радикального крила революціонерів. Але попри антихристиянський характер Французької революції, Робесп’єр не був атеїстом, але сповідував деїзм – віру в Творця, який залишив своє творіння, визнання лише раціонального божественного начала без пізнання самого Бога. Його релігійні пошуки проявилися у вірі в Верховну Істоту, щоправда, ця віра не передбачала ніякого високоморального життя чи взагалі обмежень для своїх дій і бажань.
Після захоплення влади якобінцями, Робесп’єр продовжує наполягати на поглибленні революції шляхом розправи над її противниками. У грудні 1793 сформовано новий уряд з винятковими повноваженнями, а разом з тим розпочався нечуваний терор, спрямований як проти колишніх дворян і просто монархістів, так і проти недостатньо лояльних революціонерів. За терором стояли три конкретні фігури: Луї Антуан Сен-Жуст, Жорж Кутор і безпосередньо Максиміліан Робесп’єр. Вони вирішували, кого стратити, а кого виправдати (практично завжди це були все-таки смертні вироки). Саме в ході якобінського терору був страчений король Франції Людовік XVI та його дружина Марія-Антуанетта
Враховуючи нечуваний розмах заходів, не було видно кінця терору. Після розправи над монархістами і жирондистами Робесп’єр взявся за повністю лівих творців революції – дантоністів та еберістів, що призвело до падіння його популярності в суспільстві. Самі революціонери зрозуміли, яку небезпеку виростила революція, а тому депутати Конвенту підтримали пропозицію його відсторонення з подальшою передачею під суд.
Доля Максиміліана склалася трагічно і досить символічно. Він виносив тисячі смертних вироків, не очікуючи, що й сам потрапить під революційний трибунал. «Революція пожирає своїх дітей»,- слова, сказані Дантоном перед смертю, втілилися в життя, і сам Робесп’єр був страчений на гільйотині.
Приклад Робесп’єра вчергове нам доводить: якими б не були цілі в тирана, він все одно залишається тираном. Можна безкінечно говорити про рівність, любов, демократію і свободу, але справи скажуть значно краще, бо, як говорить Святе Письмо: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх!» (Матвія 7:20).
1. После смерти Петра 1 Россия осталась со множеством проблем. На севере враг в лице Швеции, которая постоянно угрожала возобновлением войны, желая отвоевать Прибалтику. В Европе у России была одна союзница – Австрия, и это союзничество было направлено против Турции. С другой стороны, это взаимодействие австрияков и русских усложняло отношения России с Англией и Францией. Сложные отношения с Польшей обуславливались тем, что она считала Курляндию, где правила Анна Иоанновна, будущая русская императрица, своей территорией. С 1733 по 1735 год разразилась война за польское наследство. После смерти в Польше Августа II Сильного, Россия попыталась посадить на престол своего кандидата, будущего Августа III. Франция желала утвердить Станислава Лещинского, который был тестем Людовика. Началось военное противостояние. На престол при русских военных был посажен Август III. Франция, потерпевшая поражение в Польше, начала настраивать против России Турцию.
Крымский хан совершал набеги на южнорусские и польские земли. Однако война с Крымом вызвала бы войну с Турцией, по той причине, что крымский хан являлся вассалом Турции. Франция старалась разжечь войну Крыма и России. Но и Крым, и Турция вступать в войну не желали, потому что Турция в это время воевала с Персией. Тем не менее война началась, по причине вторжения крымского хана на Северный Кавказ, в Турции. Россия объявила Турции войну, которая продлилась с 1735 по 1739 год. Причем Россия рассчитывала на Австрии, но она заключила с Турцией сепаратный мир. Русские войска под командованием Миниха трижды прорываются в Крым, захватывают Бахчисарай, столицу ханства. В 1738 году берут крепость Очаков. Турция просит мир, который был не очень нужен России. Но она все же его заключила, перед возможным нападением Швеции. В 1739 году был подписан мир в Белграде. Россия получила небольшие территории на правом берегу Украины, получила Азов. Приазовские и кабардинские территории на северном Кавказе становятся границей между Россией и Турцией. Однако выхода к Черному морю по-прежнему нет.
С 1741 по 1743 - война со Швецией. Поддерживаемая Францией и Пруссией Швеция делает попытку вернуть себе Прибалтику. Однако, русские войска под командованием Петра Петровича Ласси развеивают все надежды шведов. В 1742 году они терпят крупное поражение под Хельсинки. В результате, в городе Або подписан мир со Швецией, и Россия получила ряд крепостей в Финляндии.
России приняла участие в семилетней войне, с 1756 по 1762 год. Она велась и в Европе, и в Америке, и в Индии.
К началу войны сложилось две коалиции: в первую вошли Англия и Пруссия, во вторую — Франция, Австрия Россия, Саксония, позже к присоединится и Швеция. В июле 1757 года в войну вступает Россия, и генерал-фельдмаршал Апраксин получает приказ войти в восточную Пруссию и занять ее столицу Кенигсберг. Но Апраксин действует медленно, понимая, что Елизавета Петровна больна, возможно, ей на смену придет племянник, будущий Петр III, боготворивший прусского короля Фридриха Второго. Апраксин был арестован, на его место был назначен генерал Фермор. Через месяц был взят Кенигсберг. В русской армии появились новые пушки — единороги, более легкие и скорострельные.
В 1761 году генерал Румянцев захватывает Кольберг, что на берегу Балтийского моря. Положение Фридриха II снова ухудшается, однако 25 декабря 1761 года умирает Елизавета Петровна. Ей на смену приходит Петр III, боготворивший Фридриха. С Пруссией заключается союз, обесценивший героизм русских солдат и ухудшивший позиции России. После переворота 1762 года, устроенный Екатериной II, супруга Петра III, политика меняется. Договор с Пруссией расторгнут, но война не начнется. В семилетней войне ковались лучшие военные кадры эпохи Екатерины Второй, и это самое главное.
Говоря о внешней политике Российской империи с 1725 по 1762 годы, отметим следующее:
• Россия утвердилась в Прибалтике;
• выход к Черному морю она не обеспечила;
• северокавказские, кабардинские, дагестанские земли были признаны спорными территориями Турцией и Персией;
• остался не решенным украинский и белорусский вопрос.
2. Действительно, в начале крестьянского восстания Емельяна Пугачева восставшим удавалось одерживать победу над правит. войсками. Причин здесь несколько, выделим три из них:
1. Общее недовольство простых крестьян ухудшением жизни, поборами, разгулом и безнаказанностью дворян и помещиков.
2. Пугачев об'являет народу, что он чудом уцелевший после заговора царь Петр Третий, и народ верит в это.
3. Наличие революционных настроений на юге России, где народ с радостью присоединялся к восставшим.
6 травня 1758 року народився один з провідних діячів Французької революції – Максиміліан Робесп’єр, відомий як організатор та головний вершитель якобінського терору.
Ця історична постать слугує прикладом лівого тирана при владі, котрий в ім’я «рівності та свободи» здатен знищувати десятки тисяч своїх противників. Він став майже карикатурним образом шаленого революціонера, що силою і терором намагається досягти абсолютного виконання своїх цілей.
Його політична кар’єра розпочалася в 1789 році з обрання депутатом у Генеральні штати. Бувши представником третього стану, він активно критикував не лише королівські спроби реформ, але й монархію загалом. Проте Робесп’єр мав зовсім небагато спільного з Олівером Кромвелем чи тим більше Джорджем Вашингтоном. Він не мав ані християнського фундаменту для державотворення, ані бажання виконувати волю громадянського суспільства.
Революційні події, пов’язані з поваленням монархії, стали лише початком активної політичної діяльності Максиміліана. Його ім’я пов’язують не стільки з самою революцією, як із подіями що відбувалися далі. Змістити з трону короля – це лише частина завдань революціонерів, далі слідували криваві роки перебудови французького суспільства відповідно до задумів творців революції.
Світогляд Робесп’єра у повній мірі відповідав тодішнім тенденціям у колах «просвітителів». Бувши затятим прихильником Жан-Жака Руссо, Максиміліан стояв на ліво-радикальних позиціях, що до йому стати очільником клубу якобінців – найбільш радикального крила революціонерів. Але попри антихристиянський характер Французької революції, Робесп’єр не був атеїстом, але сповідував деїзм – віру в Творця, який залишив своє творіння, визнання лише раціонального божественного начала без пізнання самого Бога. Його релігійні пошуки проявилися у вірі в Верховну Істоту, щоправда, ця віра не передбачала ніякого високоморального життя чи взагалі обмежень для своїх дій і бажань.
Після захоплення влади якобінцями, Робесп’єр продовжує наполягати на поглибленні революції шляхом розправи над її противниками. У грудні 1793 сформовано новий уряд з винятковими повноваженнями, а разом з тим розпочався нечуваний терор, спрямований як проти колишніх дворян і просто монархістів, так і проти недостатньо лояльних революціонерів. За терором стояли три конкретні фігури: Луї Антуан Сен-Жуст, Жорж Кутор і безпосередньо Максиміліан Робесп’єр. Вони вирішували, кого стратити, а кого виправдати (практично завжди це були все-таки смертні вироки). Саме в ході якобінського терору був страчений король Франції Людовік XVI та його дружина Марія-Антуанетта
Враховуючи нечуваний розмах заходів, не було видно кінця терору. Після розправи над монархістами і жирондистами Робесп’єр взявся за повністю лівих творців революції – дантоністів та еберістів, що призвело до падіння його популярності в суспільстві. Самі революціонери зрозуміли, яку небезпеку виростила революція, а тому депутати Конвенту підтримали пропозицію його відсторонення з подальшою передачею під суд.
Доля Максиміліана склалася трагічно і досить символічно. Він виносив тисячі смертних вироків, не очікуючи, що й сам потрапить під революційний трибунал. «Революція пожирає своїх дітей»,- слова, сказані Дантоном перед смертю, втілилися в життя, і сам Робесп’єр був страчений на гільйотині.
Приклад Робесп’єра вчергове нам доводить: якими б не були цілі в тирана, він все одно залишається тираном. Можна безкінечно говорити про рівність, любов, демократію і свободу, але справи скажуть значно краще, бо, як говорить Святе Письмо: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх!» (Матвія 7:20).
Объяснение:
1. После смерти Петра 1 Россия осталась со множеством проблем. На севере враг в лице Швеции, которая постоянно угрожала возобновлением войны, желая отвоевать Прибалтику. В Европе у России была одна союзница – Австрия, и это союзничество было направлено против Турции. С другой стороны, это взаимодействие австрияков и русских усложняло отношения России с Англией и Францией. Сложные отношения с Польшей обуславливались тем, что она считала Курляндию, где правила Анна Иоанновна, будущая русская императрица, своей территорией. С 1733 по 1735 год разразилась война за польское наследство. После смерти в Польше Августа II Сильного, Россия попыталась посадить на престол своего кандидата, будущего Августа III. Франция желала утвердить Станислава Лещинского, который был тестем Людовика. Началось военное противостояние. На престол при русских военных был посажен Август III. Франция, потерпевшая поражение в Польше, начала настраивать против России Турцию.
Крымский хан совершал набеги на южнорусские и польские земли. Однако война с Крымом вызвала бы войну с Турцией, по той причине, что крымский хан являлся вассалом Турции. Франция старалась разжечь войну Крыма и России. Но и Крым, и Турция вступать в войну не желали, потому что Турция в это время воевала с Персией. Тем не менее война началась, по причине вторжения крымского хана на Северный Кавказ, в Турции. Россия объявила Турции войну, которая продлилась с 1735 по 1739 год. Причем Россия рассчитывала на Австрии, но она заключила с Турцией сепаратный мир. Русские войска под командованием Миниха трижды прорываются в Крым, захватывают Бахчисарай, столицу ханства. В 1738 году берут крепость Очаков. Турция просит мир, который был не очень нужен России. Но она все же его заключила, перед возможным нападением Швеции. В 1739 году был подписан мир в Белграде. Россия получила небольшие территории на правом берегу Украины, получила Азов. Приазовские и кабардинские территории на северном Кавказе становятся границей между Россией и Турцией. Однако выхода к Черному морю по-прежнему нет.
С 1741 по 1743 - война со Швецией. Поддерживаемая Францией и Пруссией Швеция делает попытку вернуть себе Прибалтику. Однако, русские войска под командованием Петра Петровича Ласси развеивают все надежды шведов. В 1742 году они терпят крупное поражение под Хельсинки. В результате, в городе Або подписан мир со Швецией, и Россия получила ряд крепостей в Финляндии.
России приняла участие в семилетней войне, с 1756 по 1762 год. Она велась и в Европе, и в Америке, и в Индии.
К началу войны сложилось две коалиции: в первую вошли Англия и Пруссия, во вторую — Франция, Австрия Россия, Саксония, позже к присоединится и Швеция. В июле 1757 года в войну вступает Россия, и генерал-фельдмаршал Апраксин получает приказ войти в восточную Пруссию и занять ее столицу Кенигсберг. Но Апраксин действует медленно, понимая, что Елизавета Петровна больна, возможно, ей на смену придет племянник, будущий Петр III, боготворивший прусского короля Фридриха Второго. Апраксин был арестован, на его место был назначен генерал Фермор. Через месяц был взят Кенигсберг. В русской армии появились новые пушки — единороги, более легкие и скорострельные.
В 1761 году генерал Румянцев захватывает Кольберг, что на берегу Балтийского моря. Положение Фридриха II снова ухудшается, однако 25 декабря 1761 года умирает Елизавета Петровна. Ей на смену приходит Петр III, боготворивший Фридриха. С Пруссией заключается союз, обесценивший героизм русских солдат и ухудшивший позиции России. После переворота 1762 года, устроенный Екатериной II, супруга Петра III, политика меняется. Договор с Пруссией расторгнут, но война не начнется. В семилетней войне ковались лучшие военные кадры эпохи Екатерины Второй, и это самое главное.
Говоря о внешней политике Российской империи с 1725 по 1762 годы, отметим следующее:
• Россия утвердилась в Прибалтике;
• выход к Черному морю она не обеспечила;
• северокавказские, кабардинские, дагестанские земли были признаны спорными территориями Турцией и Персией;
• остался не решенным украинский и белорусский вопрос.
2. Действительно, в начале крестьянского восстания Емельяна Пугачева восставшим удавалось одерживать победу над правит. войсками. Причин здесь несколько, выделим три из них:
1. Общее недовольство простых крестьян ухудшением жизни, поборами, разгулом и безнаказанностью дворян и помещиков.
2. Пугачев об'являет народу, что он чудом уцелевший после заговора царь Петр Третий, и народ верит в это.
3. Наличие революционных настроений на юге России, где народ с радостью присоединялся к восставшим.