Завдання 1. Розставте події про які йдеться у фрагментах джерел, у хронологічній послідовності . Одним-двома реченнями схарактеризуйте кожну з подій, зазначивши її результати та наслідки.
A. « Турецькі клейноди, котрі вдруге турецький султан прислав... на гетьманство українське, тепер після піддання його з Військом прислані московському цареві і публічно та демонстративно на очах народу тріумфально були віддані в столиці...: золота булава велика, обсаджена дорогоцінним камінням; друга булава позолочена, дорогоцінним камінням обсаджена, майстерно зроблена; дві червоних корогви; два волосяних бунчуки; п’ять турецьких листів несли в руках, на сажень золотими літерами пописаних і дуже велику печатку турецького султана квадратну, при котрій висів і золотий шнур».
Б. «Брюховецький, маючи при собі чимало запорожців, невтомно турбувався про Чорну Раду. Він навіть до царської величності написав і просив дозволу зібрати її. Він був певен, що коли вона збереться, то запорожці піднімуть бунт, заб’ють Сомка і Васюту, а його силою оберуть на гетьмана. Так воно опісля й сталося. Коли окольничий князь Гагін та стольник Кирило Йосипович Хлопов на виконання царського указу рушили на Ніжин, маючи намір провести вибори нового гетьмана, тоді Брюховецький з Гадяча і собі поспішив до них у Батурин і там, доволі довго розмовляючи з ними, настроїв їх прихильно до себе. А водночас він розіслав своїх запорожців у всі міста України і порадив всьому поспільству збиратися в Ніжин»... (З літопису Григорія Грабянки).
B. «Турецький султан... бажаючи сором лиця свого безчесного втолити, ще більші свої турецькі й татарські сили зібрав і послав з поганим візиром своїм, на ім’я Мустафа, і з багатьма пашами під Чигирин здобувати його. Ті бусурманські сили, прийшовши місяця липня числа 8 до Чигирина, намагалися взяти його різними приступами, страшною вогняною стрільбою, гранатами, підкопами й усякими наговорами, протягом довгого часу силкуючись злий намір свій виконати, але велику загибель собі там знайшли». (З київського «Синопсиса»).
Г. «Виговський об’єднався з польським та татарським щонайдобірнішим воїнством і вирушив супроти Пушкаря на Полтаву, оскільки його посланці ніяк не могли полковника підкорити, а разом з воїнством і сам задумав піти, сподіваючись, що приводом до походу може служити неприязнь полковника та його ворожість до дій гетьмана... Спішно привів (татар) своїм на підмогу, вони перетяли дорогу, що вела на Полтаву, і стали на перехваті. А Пушкарів загін, перелякавшися татар, був розбитий Виговським. У цій січі, рубаючись разом зі своїми воїнами, загинув і Пушкар. А його воїнство, забачивши смерть свого начальника, вкрай переполошилось і кинулось втікати...». (З літопису Григорія Грабянки).
Д. «А Дорошенко після перемоги над Ханенком рушив, уже без перешкод, з усім козацьким та ординським військом від Ладижина під Кам’янець. Прибувши туди, допомагав туркам добувати Кам’янець, який, бувши уфундований від природи Божою силою, здававсь у людських очах геть-но нездобутним. Але що Бог захоче, те й зробить, бо той твердий град, не так від сили й ворожої зброї, як від нужди й міцного оточення, було в суботу 17 серпня добуто і захоплено під турецьку владу...». (З літопису Самійла Величка»).
Покажіть на карті території УНР, Української Держави, ЗУНР; держави із центрами української політичної еміграції.
Поясніть терміни й поняття: гетьманат, Директорія, денікінський режим, отаманщина, Чортківська офензива, націонал-комунізм, терор, «воєнний комунізм», реквізиція, політична і трудова еміграція, лінія Керзона.
Схарактеризуйте: форми та основні ознаки національної державності часів Української революції: УНР за Центральної Ради, Українська Держава, УНР за Директорії, ЗУНР; ставлення різних груп населення до революційних процесів; специфіку розвитку громадського й релігійного життя, мистецтва, освіти й науки за часів УНР, Української Держави та ЗУНР; державно-політичну діяльність Павла Скоропадського, Євгена Петрушевича та Симона Петлюри; особливості розвитку української культури та повсякденного життя людей у 1914-1921 рр.
Конфлікт в Кальмарські унії виник в 1448 році по смерті бездітного короля Хрістофера Віттельсбаха (Баварського), коли права на престол трьох країн заявили і шведи і датчани. Конфлікт тривав протягом наступних 70 років з перемінним успіхом сторін, доки в 1520 році король Данії та Норвегії Кристіан II Ольденбург не розбив шведську армію і не коронувався на престол Швеції. Недалекоглядна внутрішня політика Кристіана привела до повстань проти нього як в Данії, так і в Швеції, де його очолив Густав Ерікссон, війська якого взяли під контроль більшу частину Норвегії та Швеції і проголосити 6 червня 1523 року незалежність Швеції.