Народився Володимир Мономах 1053 року. Одержав від батька уділ у Смоленську та Чернігові.
За дорученням князя Всеволода брав участь у походах проти половців, допомагав полякам у війні з чехами, виконував дипломатичні доручення. У 1093 році помер його батько, великий князь Всеволод Ярославич, який активно боровся за єдність Київської держави. З 1093 по 1113 рік відбувалися часті напади половців на Русь, водночас почалися князівські міжусобиці.
Володимир, прагнучи припинити їх і об’єднати князів на спільну боротьбу, був одним з ініціаторів Любецького (1097), Витичівського (1100) та Долобського (1103) з’їздів князів. 1094 року Володимир став Переяславським князем. У 1103—1111 роках разом з київським князем Святополком Ізяславичем здійснив ряд походів проти половців. 1113 року, після смерті Святополка Ізяславича, у Київській землі спалахує повстання міщан та селян, незадоволених свавіллям бояр та лихварів.
Київська верхівка за Володимира стати князем у Києві і придушити повстання. Володимир, проголошений великим князем київським, розправляється з повсталими, але змушений був піти на ряд поступок, зокрема прийняти закон, згідно з яким зменшувалися рези (відсотки) за позички на 25%, скасовувалося холопство за борги.
Ці нововведення увійшли до складу розширеної редакції прийнятої раніше Ярославом Мудрим "Руської правди" й відомі як Статут Володимира Мономаха. За час свого владарювання на київському великокнязівському престолі Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну владу по всій давньоруській землі й на деякий час зупинив процес роздроблення Київської держави, що почала занепадати після смерті Ярослава Мудрого.
Йому не підкорилися тільки Галицька, Чернігівсько-Сіверська землі, що належали відповідно Ростиславичам і Святополковичам, та Полоцьк, де правили Всеславичі. Час князювання Володимира Мономаха на великому київському престолі характеризується розквітом світського та церковного будівництва, літератури, малярства. Під впливом князя було написано славнозвісну пам’ятку давньоруської літератури "Повість минулих літ". Видатний державець і полководець, що брав участь у 83 походах, був ще й талановитим письменником, написав близько 1117 року "Повчання" своїм дітям, яке, подаючи ряд цікавих фактів з життя самого князя, містить сформовані на основі християнської моралі та кодексів честі й звитяги життєві правила та закони співжиття тогочасного суспільства, закликає князів утриматися від усобиць і чвар заради цілісності держави.
Помер Володимир Мономах 25 травня 1125 року поблизу Переяслава на 73-му році життя. Поховано його у Києві, в соборі святої Софії. Того ж року кияни обрали князем старшого сина Володимирового — Мстислава. Зі смертю Мономаха закінчився період стабільної єдності Київської держави й почався період поступового її занепаду.
Володимир Мономах виступив на арену політичного життя у п’ятнадцятирічному віці, з 1078 року, коли його батько, Всеволод Ярославич, почав князювати у Києві. Саме в ті часи особливо загострилася міжусобна боротьба поміж князями, які не могли вирішити між собою спадкові справи. Ще Ярослав Мудрий запровадив принцип старшинства в межах князівської родини. За старшим сином Ізяславом він закріпив Київ і Новгород, другому, Святославу, віддав Черні-гів, третьому, Всеволодові, — Переяслав, четвертому, Вячеславові, — Смоленськ, найменшому, Ігореві, — Володимир-Волинський.
Як тільки у котромусь з князівств звільнявся престол, кожен брат мав сходити на вищий уділ. Таким чином кожен спадкоємець по черзі, за задумом Ярослава, сідав на київський, найвищий престол. Певний час ця система давала можливість уникати сімейних чвар. Але усобиці зі смертю Ярослава спалахнули з новою силою, оскільки його система спадковості суперечила іншому прадавньому принципові — спадкоємству від батька до старшого сина.
Крім міжусобних чвар та запеклих сутичок за князівську владу Київській державі загрожувало сусідство з половцями, які раз у раз нападали на Русь, перешкоджали рухові торговельних караванів по Дніпру, підходили нерідко майже до самого Києва, тримаючи населення у постійній небезпеці. За умов чвар і розбратів, нерідко й збройних сутичок між спадкоємцями, коли іноді й самі князі за собі на до кочовиків, державі загрожувала катастрофа, яку міг відвернути лише сильний і вольовий зверхник. Саме таким і постав у той важливий період князь Володимир Мономах.
Найважливішим завданням на той час було встановлення порядку і злагоди між князями і, найголовніше, згуртування всіх сил Київської держави на захист проти зовнішньої експансії. Перше зіткнення з половцями було невдале для русичів. Київського князя Ізяслава розбили кочовики і прогнали кияни.
Семён Дежнёв родился приблизительно в 1605 году. Его родиной считается Великий Устюг, где ему сегодня установлен памятник.
Семья Семёна Дежнёва была крестьянской, и он с малых лет приучился к нелёгкому труду. Ходил с родителями на промыслы, владел оружием, чинил и устанавливал рыболовные снасти, учился основам корабельного дела.
В 1630 году проходил набор людей на службу в Сибирь, в Тобольск. Требовалось 500 человек. Центром сбора вольных людей стал Великий Устюг. Среди отправившихся в дорогу был и Семён Дежнёв.
В 1641 году он в составе отряда Михайлы Стадухина отправляется в Оймякон собирать ясак с эвенков и якутов. Отряд перешел Верхоянский хребет и добрался до реки Индигирки, а там, услышав от местных о некой полноводной реке Ковыме (Колыме), решил до нее добраться. Экспедиция оказалась удачной: по Индигирке, а потом по морю землепроходцы добрались до устья реки, став ее первооткрывателями.
В 1647 году Дежнёв былв составе экспедиции торговца Федота Алексеева (Попова, или Холмогорца). Но их попытка пройти вдоль берегов Чукотки не имела успеха. А вот на следующий год Дежнёв и Алексеев начали новое путешествие. Из устья Колымы на кочах (парусных судах) они дошли до устья реки Анадырь, тем самым доказав, что между Азией и Северной Америкой есть разделение. Однако это историческое открытие еще долгое время было неизвестным, так как все документы о походе хранились в Якутском остроге. По сути, Беринг открыл этот пролив вторично.
В Беринговом проливе они мыс, являвшийся северо-восточной точкой Азии, который назвали Большим Каменным Носом. На современных картах этот мыс носит название мыс Дежнёва. Считается, что в этом походе Семён Дежнёв мог добраться и до Аляски.
Поход проходил в очень тяжелых условиях. Из 90 участников экспедиции многие погибли в студеных водах. Сам Алексеев (Попов), после того как его корабль вынесло на берег Камчатки, умер от цинги через несколько лет. В команде Дежнёва оставалось 24 человека, с которыми он высадился к югу от анадырского устья, а к зиме достиг устья реки. Итогами путешествия стали чертеж Анадыря, подробное описание природы края, условий плавания по реке и рассказ об эскимосах, проживавших на берегах Чукотки и соседних островах.
Осенью 1650 года Дежнёв совершил неудачную попытку добраться до Камчатского края и был вынужден вернуться. В 1652 году он открыл крупное морское лежбище недалеко от устья Анадыря. Моржовая кость была более прибыльным источником дохода, чем пушнина.
До 1660 года Семён Дежнёв продолжал службу на берегах Берингова пролива, занимаясь продовольственными делами, рыболовством и торговлей. В указанном году по его его сменили, и он отправился в далекий путь в Москву. Четыре года продолжалось это путешествие, и только в сентябре 1664 года он добрался до Москвы.
В Москве Семён Иванович продал все добытое на Севере, а это было 289 пудов (примерно 4,6 тонны) моржовых клыков на сумму 17 340 рублей. С ним был произведен полный расчет, и он получил 126 рублей и чин казачьего атамана.
По возвращении в Сибирь он продолжил службу, собирая ясак на реках Оленёк, Яна, Вилюй. В 1671 году он вновь доставил в Москву соболиную казну. В Москве Дежнёв заболел и умер в начале 1673 года.
Народився Володимир Мономах 1053 року. Одержав від батька уділ у Смоленську та Чернігові.
За дорученням князя Всеволода брав участь у походах проти половців, допомагав полякам у війні з чехами, виконував дипломатичні доручення. У 1093 році помер його батько, великий князь Всеволод Ярославич, який активно боровся за єдність Київської держави. З 1093 по 1113 рік відбувалися часті напади половців на Русь, водночас почалися князівські міжусобиці.
Володимир, прагнучи припинити їх і об’єднати князів на спільну боротьбу, був одним з ініціаторів Любецького (1097), Витичівського (1100) та Долобського (1103) з’їздів князів. 1094 року Володимир став Переяславським князем. У 1103—1111 роках разом з київським князем Святополком Ізяславичем здійснив ряд походів проти половців. 1113 року, після смерті Святополка Ізяславича, у Київській землі спалахує повстання міщан та селян, незадоволених свавіллям бояр та лихварів.
Київська верхівка за Володимира стати князем у Києві і придушити повстання. Володимир, проголошений великим князем київським, розправляється з повсталими, але змушений був піти на ряд поступок, зокрема прийняти закон, згідно з яким зменшувалися рези (відсотки) за позички на 25%, скасовувалося холопство за борги.
Ці нововведення увійшли до складу розширеної редакції прийнятої раніше Ярославом Мудрим "Руської правди" й відомі як Статут Володимира Мономаха. За час свого владарювання на київському великокнязівському престолі Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну владу по всій давньоруській землі й на деякий час зупинив процес роздроблення Київської держави, що почала занепадати після смерті Ярослава Мудрого.
Йому не підкорилися тільки Галицька, Чернігівсько-Сіверська землі, що належали відповідно Ростиславичам і Святополковичам, та Полоцьк, де правили Всеславичі. Час князювання Володимира Мономаха на великому київському престолі характеризується розквітом світського та церковного будівництва, літератури, малярства. Під впливом князя було написано славнозвісну пам’ятку давньоруської літератури "Повість минулих літ". Видатний державець і полководець, що брав участь у 83 походах, був ще й талановитим письменником, написав близько 1117 року "Повчання" своїм дітям, яке, подаючи ряд цікавих фактів з життя самого князя, містить сформовані на основі християнської моралі та кодексів честі й звитяги життєві правила та закони співжиття тогочасного суспільства, закликає князів утриматися від усобиць і чвар заради цілісності держави.
Помер Володимир Мономах 25 травня 1125 року поблизу Переяслава на 73-му році життя. Поховано його у Києві, в соборі святої Софії. Того ж року кияни обрали князем старшого сина Володимирового — Мстислава. Зі смертю Мономаха закінчився період стабільної єдності Київської держави й почався період поступового її занепаду.
Володимир Мономах виступив на арену політичного життя у п’ятнадцятирічному віці, з 1078 року, коли його батько, Всеволод Ярославич, почав князювати у Києві. Саме в ті часи особливо загострилася міжусобна боротьба поміж князями, які не могли вирішити між собою спадкові справи. Ще Ярослав Мудрий запровадив принцип старшинства в межах князівської родини. За старшим сином Ізяславом він закріпив Київ і Новгород, другому, Святославу, віддав Черні-гів, третьому, Всеволодові, — Переяслав, четвертому, Вячеславові, — Смоленськ, найменшому, Ігореві, — Володимир-Волинський.
Як тільки у котромусь з князівств звільнявся престол, кожен брат мав сходити на вищий уділ. Таким чином кожен спадкоємець по черзі, за задумом Ярослава, сідав на київський, найвищий престол. Певний час ця система давала можливість уникати сімейних чвар. Але усобиці зі смертю Ярослава спалахнули з новою силою, оскільки його система спадковості суперечила іншому прадавньому принципові — спадкоємству від батька до старшого сина.
Крім міжусобних чвар та запеклих сутичок за князівську владу Київській державі загрожувало сусідство з половцями, які раз у раз нападали на Русь, перешкоджали рухові торговельних караванів по Дніпру, підходили нерідко майже до самого Києва, тримаючи населення у постійній небезпеці. За умов чвар і розбратів, нерідко й збройних сутичок між спадкоємцями, коли іноді й самі князі за собі на до кочовиків, державі загрожувала катастрофа, яку міг відвернути лише сильний і вольовий зверхник. Саме таким і постав у той важливий період князь Володимир Мономах.
Найважливішим завданням на той час було встановлення порядку і злагоди між князями і, найголовніше, згуртування всіх сил Київської держави на захист проти зовнішньої експансії. Перше зіткнення з половцями було невдале для русичів. Київського князя Ізяслава розбили кочовики і прогнали кияни.
Семён Дежнёв родился приблизительно в 1605 году. Его родиной считается Великий Устюг, где ему сегодня установлен памятник.
Семья Семёна Дежнёва была крестьянской, и он с малых лет приучился к нелёгкому труду. Ходил с родителями на промыслы, владел оружием, чинил и устанавливал рыболовные снасти, учился основам корабельного дела.
В 1630 году проходил набор людей на службу в Сибирь, в Тобольск. Требовалось 500 человек. Центром сбора вольных людей стал Великий Устюг. Среди отправившихся в дорогу был и Семён Дежнёв.
В 1641 году он в составе отряда Михайлы Стадухина отправляется в Оймякон собирать ясак с эвенков и якутов. Отряд перешел Верхоянский хребет и добрался до реки Индигирки, а там, услышав от местных о некой полноводной реке Ковыме (Колыме), решил до нее добраться. Экспедиция оказалась удачной: по Индигирке, а потом по морю землепроходцы добрались до устья реки, став ее первооткрывателями.
В 1647 году Дежнёв былв составе экспедиции торговца Федота Алексеева (Попова, или Холмогорца). Но их попытка пройти вдоль берегов Чукотки не имела успеха. А вот на следующий год Дежнёв и Алексеев начали новое путешествие. Из устья Колымы на кочах (парусных судах) они дошли до устья реки Анадырь, тем самым доказав, что между Азией и Северной Америкой есть разделение. Однако это историческое открытие еще долгое время было неизвестным, так как все документы о походе хранились в Якутском остроге. По сути, Беринг открыл этот пролив вторично.
В Беринговом проливе они мыс, являвшийся северо-восточной точкой Азии, который назвали Большим Каменным Носом. На современных картах этот мыс носит название мыс Дежнёва. Считается, что в этом походе Семён Дежнёв мог добраться и до Аляски.
Поход проходил в очень тяжелых условиях. Из 90 участников экспедиции многие погибли в студеных водах. Сам Алексеев (Попов), после того как его корабль вынесло на берег Камчатки, умер от цинги через несколько лет. В команде Дежнёва оставалось 24 человека, с которыми он высадился к югу от анадырского устья, а к зиме достиг устья реки. Итогами путешествия стали чертеж Анадыря, подробное описание природы края, условий плавания по реке и рассказ об эскимосах, проживавших на берегах Чукотки и соседних островах.
Осенью 1650 года Дежнёв совершил неудачную попытку добраться до Камчатского края и был вынужден вернуться. В 1652 году он открыл крупное морское лежбище недалеко от устья Анадыря. Моржовая кость была более прибыльным источником дохода, чем пушнина.
До 1660 года Семён Дежнёв продолжал службу на берегах Берингова пролива, занимаясь продовольственными делами, рыболовством и торговлей. В указанном году по его его сменили, и он отправился в далекий путь в Москву. Четыре года продолжалось это путешествие, и только в сентябре 1664 года он добрался до Москвы.
В Москве Семён Иванович продал все добытое на Севере, а это было 289 пудов (примерно 4,6 тонны) моржовых клыков на сумму 17 340 рублей. С ним был произведен полный расчет, и он получил 126 рублей и чин казачьего атамана.
По возвращении в Сибирь он продолжил службу, собирая ясак на реках Оленёк, Яна, Вилюй. В 1671 году он вновь доставил в Москву соболиную казну. В Москве Дежнёв заболел и умер в начале 1673 года.
Объяснение: