Розвиток культури у другій половині XIII — XV століть визначався складною історичною ситуацією. Напередодні монголо-татарського нашестя Русь розділилася на безліч князівств, незалежних одне від одного або неміцно пов'язаних певними військово-політичними договірними відносинами. Джерела нараховують 18 великих державних утворень, а якщо враховувати й дрібні, то біля 30-ти. Внаслідок відсутності політичної єдності, неповного підпорядкування молодших князів старшим князям не було і військової єдності. Тому протистояти великим, добре навченим, наполегливим і жорстоким військам монголо-татар князям Русі було надто складно. Вже при першому зіткненні на ріці Калка в 1223 р. русичі зазнали поразки, але і це не привело до подолання міжусобних конфліктів.
1237—1240 рр. можна вважати найбільш трагічними в історії Русі. Літописи й археологічні джерела розкривають жахливі картини пожеж, вуличних боїв, масової загибелі людей у Києві, Чернігові та інших містах. Разом з містами знищувалися і витвори культури, було вбито і забрано в полон десятки тисяч людей, серед яких зустрічалося немало різних майстрів, решта населення втекла в ліси, обезлюдніли цілі області.
У 40-х роках XIII століття для більшості князівств Русі почалася іноземна навала, яка закінчилася лише через чверть сторіччя і ще стільки ж тривали періодичні набіги казанських, астраханських і кримських ханів. Військові спустошення і важкий тиск податків привели до затяжного економічного занепаду. За перші 50 років ординського правління не було побудовано жодного міста. Масштаби кам'яного будівництва досягли рівня, що передував нашестю, тільки через сто років. У ряді виробництв галося падіння або забуття складної техніки, спрощувалася реміснича промисловість: зникли сердолікове намисто, скляні браслети, мистецтво перетої емалі, поліхромна кераміка, виробництво смальти для мозаїк, більшість прийомів обробки металу і багато іншого. Зв'язок міста з селом, який зароджувався, широка торгівля великих міст з периферією були знищені татарами практично скрізь. Відбувся відрив Русі від світових торговельних шляхів, затрималося формування буржуазних елементів суспільства. Деякі дослідники серед наслідків навали виділяють зміни в ході внутрішнього розвитку: перехід від добровільного єднання під владою одного князя до піднесення ролі монарха. Але, всупереч думці деяких західних вчених, монголо-татари істотно не вплинули на сам характер культури, яка стояла набагато розвиненішою за культуру завойовників. Хоч у мову і проникли деякі слова, принесені татарами (базар, вежа, черевик, скриня, горище, ковпак, кафтан), загалом культура на Русі розвивалася на внутрішній основі. Крім того, знаходячись під владою степових орд, Київська Русь зберігала зв'язок з візантійським світом, що сприяло розквіту духовності в майбутньому. Руська митрополія перебувала під невсипущим контролем Константинополя. Володарі Орди, розуміючи значення церкви, звільнили православне духовенство від данини й оголосили недоторканими його земельні володіння за умови, що митрополити, як і князі, будуть їздити за ярликом в Орду. Тому навіть у скрутні для Русі часи в монастирях і церквах продовжувало концентруватися культурне життя.
Потрібно зазначити, що різні князівства різною мірою відчули наслідки монголо-татарського нашестя. Воно визначило остаточне оформлення в XIII — XIV століть історичних шляхів розвитку основних регіонів Русі: південно-західного з центром у Галицько-Волинському князівстві, яке охоплює в основному етнічні території сучасної України, північно-східного з центром у Володимиро-Суздальському князівстві і північно-західного з центром у Новгороді. Київське і Чернігівське князівства занепали. У зв'язку з переміщенням європейської торгівлі з Візантії у Західну Європу на Русі торговельні пріоритети перемістилися з Київського у Галицько-Волинське князівство, де перетиналися шляхи із західної, північної і східної Європи. Це, в свою чергу, обумовило інтенсивний культурний розвиток вказаного регіону. Литовське правління, що постало на українських землях з другої половини XIV століття, кардинально не вплинуло на культурний процес. Принцип литовської політики «нічого не змінювати і нічого не вводити» якнайкраще відповідав інтересам підвладного йому населення. Крім того, певною мірою литовське правління сприяло інтенсивним зв'язкам вказаних земель з Західною Європою і її впливу на місцеву культуру.
Эпоха средневековья была периодом напряженной духовной жизни. Люди, на основе доступных им знаний, создавали новую экономику, художественные стили, оставили богатое духовное наследие. В развитии Европы и Руси мы увидели много общих черт: развитие феодальных отношений, городское строительство, сложение иерархической лестницы в обществе, образование государств, подчинение искусства требованиям христианского канона. В центре этих процессов оставалась фигура воина и защитника родной земли, и ценностей, которые необходимы людям во все времена.
Русь отличает стремление к коллективности творчества, соборности, в то время как в Европе проявляется стремление к индивидуальности личности, искусство рано приобретает светские черты, поэтому там произойдет взлет человеческого гения в эпоху Возрождения. Русь же будет отстаивать свой путь развития. Православие вплоть до XIX века останется главной доминантой русской культуры. На первом этапе нашего исследования мы увидели, что Киевская Русь была близка европейскому пути развития, но в XII-XV веках Европа опережает ее, а Русь словно законсервировалась в своем стремлении к традициям, чтобы не “потерять свое лицо” перед опасностью завоеваний. Зато с XVIII века начинается новый цивилизационный виток, и наверстывать упущенное будут гигантскими скачками, в результате чего Россия выйдет в ряд мощных держав. И если мы вновь обратимся к вопросу, послужившему толчком для нашего исследования, мы увидим, что между Россией и Западом нет такой уж непроходимой стены, что наши культуры имеют точки соприкосновения и вступали в диалог в давние времена, который не прекращается до сих пор. Место и роль культуры средневековья можно уподобить строительным лесам, без которых немыслимо возведение ни одной постройки. Это утверждение будет одинаково справедливо для художественной культуры Западной Европы и России.
Розвиток культури у другій половині XIII — XV століть визначався складною історичною ситуацією. Напередодні монголо-татарського нашестя Русь розділилася на безліч князівств, незалежних одне від одного або неміцно пов'язаних певними військово-політичними договірними відносинами. Джерела нараховують 18 великих державних утворень, а якщо враховувати й дрібні, то біля 30-ти. Внаслідок відсутності політичної єдності, неповного підпорядкування молодших князів старшим князям не було і військової єдності. Тому протистояти великим, добре навченим, наполегливим і жорстоким військам монголо-татар князям Русі було надто складно. Вже при першому зіткненні на ріці Калка в 1223 р. русичі зазнали поразки, але і це не привело до подолання міжусобних конфліктів.
1237—1240 рр. можна вважати найбільш трагічними в історії Русі. Літописи й археологічні джерела розкривають жахливі картини пожеж, вуличних боїв, масової загибелі людей у Києві, Чернігові та інших містах. Разом з містами знищувалися і витвори культури, було вбито і забрано в полон десятки тисяч людей, серед яких зустрічалося немало різних майстрів, решта населення втекла в ліси, обезлюдніли цілі області.
У 40-х роках XIII століття для більшості князівств Русі почалася іноземна навала, яка закінчилася лише через чверть сторіччя і ще стільки ж тривали періодичні набіги казанських, астраханських і кримських ханів. Військові спустошення і важкий тиск податків привели до затяжного економічного занепаду. За перші 50 років ординського правління не було побудовано жодного міста. Масштаби кам'яного будівництва досягли рівня, що передував нашестю, тільки через сто років. У ряді виробництв галося падіння або забуття складної техніки, спрощувалася реміснича промисловість: зникли сердолікове намисто, скляні браслети, мистецтво перетої емалі, поліхромна кераміка, виробництво смальти для мозаїк, більшість прийомів обробки металу і багато іншого. Зв'язок міста з селом, який зароджувався, широка торгівля великих міст з периферією були знищені татарами практично скрізь. Відбувся відрив Русі від світових торговельних шляхів, затрималося формування буржуазних елементів суспільства. Деякі дослідники серед наслідків навали виділяють зміни в ході внутрішнього розвитку: перехід від добровільного єднання під владою одного князя до піднесення ролі монарха. Але, всупереч думці деяких західних вчених, монголо-татари істотно не вплинули на сам характер культури, яка стояла набагато розвиненішою за культуру завойовників. Хоч у мову і проникли деякі слова, принесені татарами (базар, вежа, черевик, скриня, горище, ковпак, кафтан), загалом культура на Русі розвивалася на внутрішній основі. Крім того, знаходячись під владою степових орд, Київська Русь зберігала зв'язок з візантійським світом, що сприяло розквіту духовності в майбутньому. Руська митрополія перебувала під невсипущим контролем Константинополя. Володарі Орди, розуміючи значення церкви, звільнили православне духовенство від данини й оголосили недоторканими його земельні володіння за умови, що митрополити, як і князі, будуть їздити за ярликом в Орду. Тому навіть у скрутні для Русі часи в монастирях і церквах продовжувало концентруватися культурне життя.
Потрібно зазначити, що різні князівства різною мірою відчули наслідки монголо-татарського нашестя. Воно визначило остаточне оформлення в XIII — XIV століть історичних шляхів розвитку основних регіонів Русі: південно-західного з центром у Галицько-Волинському князівстві, яке охоплює в основному етнічні території сучасної України, північно-східного з центром у Володимиро-Суздальському князівстві і північно-західного з центром у Новгороді. Київське і Чернігівське князівства занепали. У зв'язку з переміщенням європейської торгівлі з Візантії у Західну Європу на Русі торговельні пріоритети перемістилися з Київського у Галицько-Волинське князівство, де перетиналися шляхи із західної, північної і східної Європи. Це, в свою чергу, обумовило інтенсивний культурний розвиток вказаного регіону. Литовське правління, що постало на українських землях з другої половини XIV століття, кардинально не вплинуло на культурний процес. Принцип литовської політики «нічого не змінювати і нічого не вводити» якнайкраще відповідав інтересам підвладного йому населення. Крім того, певною мірою литовське правління сприяло інтенсивним зв'язкам вказаних земель з Західною Європою і її впливу на місцеву культуру.
Русь отличает стремление к коллективности творчества, соборности, в то время как в Европе проявляется стремление к индивидуальности личности, искусство рано приобретает светские черты, поэтому там произойдет взлет человеческого гения в эпоху Возрождения. Русь же будет отстаивать свой путь развития. Православие вплоть до XIX века останется главной доминантой русской культуры. На первом этапе нашего исследования мы увидели, что Киевская Русь была близка европейскому пути развития, но в XII-XV веках Европа опережает ее, а Русь словно законсервировалась в своем стремлении к традициям, чтобы не “потерять свое лицо” перед опасностью завоеваний. Зато с XVIII века начинается новый цивилизационный виток, и наверстывать упущенное будут гигантскими скачками, в результате чего Россия выйдет в ряд мощных держав. И если мы вновь обратимся к вопросу, послужившему толчком для нашего исследования, мы увидим, что между Россией и Западом нет такой уж непроходимой стены, что наши культуры имеют точки соприкосновения и вступали в диалог в давние времена, который не прекращается до сих пор. Место и роль культуры средневековья можно уподобить строительным лесам, без которых немыслимо возведение ни одной постройки. Это утверждение будет одинаково справедливо для художественной культуры Западной Европы и России.