У той час, коли Данило Романович уперше зайняв Галич, йому було тоді всього 9 років. Ясно, що керувати державними справами хлопець ще не міг і дуже скоро княжіння втратив. Лише, коли йому виповнилося 18 років, Данило знову висунув претензію на батьківський спадок. При тому йому вдалося зробити своїми союзниками проти польського Лєшка Білого литовців. Боротьбу Данилові прийшлося вести не тільки проти іноземних (польсько-угорських) військ, але й проти сил свого тестя Мстислава Вдалого, який спочатку підтримував його, але потім послухав пліток ображеного Романовичами Олександра Белзького й виступив проти Данила. Однак той все ж таки зміг публічно, на з’їзді князів довести тестю безпідставність його підозр у зраді. Всі ці події відбувалися уже в 1222 році, а в 1223 році на східних кордонах Руси вже з’явилися татари. Проблема степових орд знов грізно постала перед Руссю. На цей раз дуже серйозно. Саме монголо-татарська навала стала на заваді здійсненню широких політичних планів Галицько-Волинських князів.
Бій над Калкою.
В «Літопису Руському» докладно описаний цей трагічний для Руси бій під назвою розділу «Калкське побоїще» (див. Літопис Руський. – С. 379 – 381). Серед князів, що їм удалося врятуватись від смерті, був і Данило. Це докладно вивчається в курсі історії України.
Утвердження князя Данила на княжому столі. Повернувшись у Галичину, князь Данило почав пошук союзників у Західній Європі для зміцнення сил свого князівства. Але угорський король Бела в 1235 році різко відмовив Данилові в союзі й почав переговори з Михайлом Чернігівським. І тоді князь Данило укладає союз з австрійським герцогом, надавши йому військову до проти німецького імператора Фрідріха ІІ. Такий зовнішньополітичний маневр Данила дуже перелякав Белу, він запросив до себе Данила і його брата Василька й пообіцяв не підтримувати їхніх противників. Але хоч як Данило напружував усі сили, зв’язався з Литвою, перекупив половців, а від німецьких хрестоносців відвоював землю Дорогочина, Галич повернути собі йому не вдалося. Там засів Михайло Чернігівський, а після його відходу до Києва його син Ростислав. Війна Данила за Галич тривала 10 років.
Урешті-решт, дочекавшись, доки Ростислав рушить у похід на Литву, Данило виступив на Галич. Галичани, яких уже вкінець обідрали своїми походами та війнами противники Данила, кинулися до нього, як пише літописець: мов «пчоли до матки», а бояри, хоч і неприхильні до Данила, злякалися народного гніву, прикинулись добрими, вийшли назустріч князеві «зі сльозами на очах і з усміхненими обличчями, облизуючи собі губи за пануванням, що втікло від них». Данило зайняв місто, в церкві св. Богородиці сів на престолі батька й на знак перемоги помістив свою хоругву на Німецьких воротах. Ростислав утік в Угорщину, а галицькі бояри, які ненавиділи Данила завжди, впали перед ним на коліна й слізно просили пробачення.
Владимир Мономах родился в семье Анны (дочери византийского императора) и князя Всеволода Ярославича двадцать шестого мая 1052 года. Уже с 1067 года он правит Смоленском, а в 1078 году садиться княжить в Чернигове. В период с 1113 по 1125 год данный князь занимает киевский престол. Этот человек вошёл в историю Киевской Руси не только как талантливый политик, но и писатель, военачальник.
Во время своего княжение Владимир стремится поддерживать мирные отношения и избегать усобиц, которые то и дело возникали между русскими князьями. Однако, сам Мономах оказался вовлечён в 1077 году в кровавую усобицу. Именно в тот год князь выступает против половцев, согласно приказу князя Изяслава и после победы он стал князем черниговским, соорудив мощный замок в Любече из которого был вынужден уйти без сражения, когда к нему подошёл с половцами Олег Святославич.
Правя Смоленском Владимир всегда в борьбе с врагами соседям и был организатором съездов князей в Витичеве и Любече.
После смерти отца Мономах отказывается от киевского княжества в пользу Святополка Изяславича, который приходился ему двоюродным братом. Также он часто ему в борьбе против врагов и после кончины Святополка в 1113 году всё-таки становится великим киевским князем. Ему удалось не только подавить смуту, но и разобраться в причинах её формирующих. Для предотвращения новой волны он урегулированию долгового права, что отражалось в Уставе Владимира Мономаха. Данный Устав отменял холопство за долги, а также устанавливал точные взимаемые проценты, что значительно улучшало положение наёмников и должников.
Мономах заключал с половцами мир около двадцати раз, участвовал в 1116 году в войне против Византии и активно использовал народное ополчение для организации военных походов.
Период правления Владимира Мономаха историки считают периодом политического и экономического усиления Руси. В это время развивалась литература и культура. На закате своих лет он создал поучительное произведение «Поучение Мономаха детям».
Обращаясь в нём к читателям, Мономах призывает иметь страх в сердце божий и творить добро, а также описывает множество практических советов (к примеру, не полагаться в войне на своих воевод, поддерживать строгий порядок и пр.).
У той час, коли Данило Романович уперше зайняв Галич, йому було тоді всього 9 років. Ясно, що керувати державними справами хлопець ще не міг і дуже скоро княжіння втратив. Лише, коли йому виповнилося 18 років, Данило знову висунув претензію на батьківський спадок. При тому йому вдалося зробити своїми союзниками проти польського Лєшка Білого литовців. Боротьбу Данилові прийшлося вести не тільки проти іноземних (польсько-угорських) військ, але й проти сил свого тестя Мстислава Вдалого, який спочатку підтримував його, але потім послухав пліток ображеного Романовичами Олександра Белзького й виступив проти Данила. Однак той все ж таки зміг публічно, на з’їзді князів довести тестю безпідставність його підозр у зраді. Всі ці події відбувалися уже в 1222 році, а в 1223 році на східних кордонах Руси вже з’явилися татари. Проблема степових орд знов грізно постала перед Руссю. На цей раз дуже серйозно. Саме монголо-татарська навала стала на заваді здійсненню широких політичних планів Галицько-Волинських князів.
Бій над Калкою.
В «Літопису Руському» докладно описаний цей трагічний для Руси бій під назвою розділу «Калкське побоїще» (див. Літопис Руський. – С. 379 – 381). Серед князів, що їм удалося врятуватись від смерті, був і Данило. Це докладно вивчається в курсі історії України.
Утвердження князя Данила на княжому столі. Повернувшись у Галичину, князь Данило почав пошук союзників у Західній Європі для зміцнення сил свого князівства. Але угорський король Бела в 1235 році різко відмовив Данилові в союзі й почав переговори з Михайлом Чернігівським. І тоді князь Данило укладає союз з австрійським герцогом, надавши йому військову до проти німецького імператора Фрідріха ІІ. Такий зовнішньополітичний маневр Данила дуже перелякав Белу, він запросив до себе Данила і його брата Василька й пообіцяв не підтримувати їхніх противників. Але хоч як Данило напружував усі сили, зв’язався з Литвою, перекупив половців, а від німецьких хрестоносців відвоював землю Дорогочина, Галич повернути собі йому не вдалося. Там засів Михайло Чернігівський, а після його відходу до Києва його син Ростислав. Війна Данила за Галич тривала 10 років.
Урешті-решт, дочекавшись, доки Ростислав рушить у похід на Литву, Данило виступив на Галич. Галичани, яких уже вкінець обідрали своїми походами та війнами противники Данила, кинулися до нього, як пише літописець: мов «пчоли до матки», а бояри, хоч і неприхильні до Данила, злякалися народного гніву, прикинулись добрими, вийшли назустріч князеві «зі сльозами на очах і з усміхненими обличчями, облизуючи собі губи за пануванням, що втікло від них». Данило зайняв місто, в церкві св. Богородиці сів на престолі батька й на знак перемоги помістив свою хоругву на Німецьких воротах. Ростислав утік в Угорщину, а галицькі бояри, які ненавиділи Данила завжди, впали перед ним на коліна й слізно просили пробачення.
Владимир Мономах родился в семье Анны (дочери византийского императора) и князя Всеволода Ярославича двадцать шестого мая 1052 года. Уже с 1067 года он правит Смоленском, а в 1078 году садиться княжить в Чернигове. В период с 1113 по 1125 год данный князь занимает киевский престол. Этот человек вошёл в историю Киевской Руси не только как талантливый политик, но и писатель, военачальник.
Во время своего княжение Владимир стремится поддерживать мирные отношения и избегать усобиц, которые то и дело возникали между русскими князьями. Однако, сам Мономах оказался вовлечён в 1077 году в кровавую усобицу. Именно в тот год князь выступает против половцев, согласно приказу князя Изяслава и после победы он стал князем черниговским, соорудив мощный замок в Любече из которого был вынужден уйти без сражения, когда к нему подошёл с половцами Олег Святославич.
Правя Смоленском Владимир всегда в борьбе с врагами соседям и был организатором съездов князей в Витичеве и Любече.
После смерти отца Мономах отказывается от киевского княжества в пользу Святополка Изяславича, который приходился ему двоюродным братом. Также он часто ему в борьбе против врагов и после кончины Святополка в 1113 году всё-таки становится великим киевским князем. Ему удалось не только подавить смуту, но и разобраться в причинах её формирующих. Для предотвращения новой волны он урегулированию долгового права, что отражалось в Уставе Владимира Мономаха. Данный Устав отменял холопство за долги, а также устанавливал точные взимаемые проценты, что значительно улучшало положение наёмников и должников.
Мономах заключал с половцами мир около двадцати раз, участвовал в 1116 году в войне против Византии и активно использовал народное ополчение для организации военных походов.
Период правления Владимира Мономаха историки считают периодом политического и экономического усиления Руси. В это время развивалась литература и культура. На закате своих лет он создал поучительное произведение «Поучение Мономаха детям».
Обращаясь в нём к читателям, Мономах призывает иметь страх в сердце божий и творить добро, а также описывает множество практических советов (к примеру, не полагаться в войне на своих воевод, поддерживать строгий порядок и пр.).
Скончался Мономах девятнадцатого мая 1125 года.