Міста Стародавнього Дворіччя тривалий час воювали між собою за те, кому з них бути головним. На початку ІІ тис. до н. е. з півночі на Дворіччя напали кочові племена амореїв. Вони захопили країну Аккад і на півдні її заснували нову столицю, яку назвали Бабілу або Бабілім («Ворота божі»). Пізніше греки називали це місто Вавилон, а всю країну – Вавилонією.
Вавилон був розташований у дуже зручному місці – у самому центрі Дворіччя, де найближче сходяться річки Євфрат і Тигр. Тому саме тут було зосереджено водні та караванні шляхи Передньої Азії. В усьому світі Вавилон уславився як велике й багате місто, значний торговельний центр і столиця самостійного царства.
Найбільшої могутності в ІІ тис. до н. е. досягає Вавилон за царювання Хаммурапі (1792–1750 рр. до н. е.). Прийшовши до влади, він поступово підкорив Південне та частину Північного Дворіччя. Таким чином, він контролював величезну територію з важливими торговими шляхами.
333 до н. е. Фінікі́я (грец. Φοινίκη, самоназва Ханаан) — стародавня країна, розташована на узбережжі Середземного моря (на території сучасних Лівану, Сирії і Ізраїлю).
Прибережні міста Фінікії розташовувалися в зручних бухтах і мали потужні укріплення. Найбільшими і найбагатшими з цих міст були Тір і Сідон.
Місцерозташування Фінікії було надзвичайно зручним. Тут сходилися караванні та морські торгові шляхи із Дворіччя, Єгипту, Греції та інших країн. Міста і селища розташовувалися по береговій лінії. Це було пов'язано з основними заняттями фінікійців – мореплавством, рибальством, торгівлею.
У чужих землях фінікійські мореплавці заснували нові поселення, колонії. Сліди їх перебування знаходять навіть у далекій Іспанії Відомою фінікійсткою колінією був Карфаген на півночі Африки.
Колонія (від лат. colonia — поселення) — група людей або живих істот, що мешкають поруч один з одним та відокремлені від інших подібних груп.
Чи можна стверджувати, що наприкінці XVIII — у першій половині ХІХ ст. склалися сприятливі умови для розвитку української культури?
Основним змістом процесів, що відбувалися в культурі українських земель кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст., було становлення модерної української культури. Цей процес став складовою українського національного відродження. Умови, у яких розвивалася культура, створювалися низкою чинників.
Проаналізуйте перелічені чинники й визначте, який вплив на розвиток культури (позитивний чи негативний) мав кожний із них.
Чинник — поняття, похідне від поняття «чинити» — те, що чинить, має вплив, діє на щось. Визначити чинники — знайти, що вплинуло на розвиток певного явища, процесу.
Чинники розвитку культури українських земель кінця XVIII — першої половини XIX ст.:
вплив ідей західноєвропейської філософії;
промисловий переворот і поширення наукових знань;
інтенсивне зростання міст і міського населення;
відсутність власної держави, національне гноблення та імперські кордони, що ділили українську етнічну територію;
спроби культурної асиміляції українців владою обох імперій;
поліетнічний склад населення українських земель, взаємовплив культур різних народів (польської, єврейської, румунської та ін.);
зростання національної самосвідомості та намагання протидіяти русифікації, онімеченню, полонізації, мадяризації.
У Російській імперії чимало талановитих українців відчували неможливість проявити свої здібності на батьківщині й вимушені були шукати кращих перспектив в імперських столицях. Проте більшість із них навіть далеко від рідної землі не поривали зв’язків з Україною й намагалися своїми працею і творчістю служити інтересам власного народу.
Австрійська імперія розглядала українські землі як відсталі провінції та цілеспрямовано зберігала їхнє другорядне становище щодо центру. Унаслідок цього західноукраїнські культурні діячі, як і їхні брати-наддніпрянці, вимушені були шукати можливостей для прояву своїх здібностей за межами рідного краю.
2. Розвиток освіти
Яку політику проводили в освіті російський та австрійський уряди? Як вона впливала на культуру населення України?
Промисловий переворот на українських землях зумовив зростання потреби в освічених працівниках, що стимулювало розширення мережі навчальних закладів і зростання чисельності учнів. Водночас імперська влада розглядала заклади освіти та мову викладання в них як засіб посилення державного контролю над формуванням вірнопідданих громадян.
Загальноосвітні навчальні заклади в українських землях Російської імперії поділялися на:
парафіяльні школи: початкова освіта упродовж від півроку навчання в селах і до одного року в містах; дітей навчали російською мовою читати, писати, рахувати та основам православної релігії;
повітові школи: двокласні, а згодом трикласні; тут училися вихідці із заможних верств населення (купців, міщан, службовців); вивчали російську мову, арифметику, фізику, географію, історію;
гімназії відкривалися для дітей привілейованих станів (Київ, Одеса, Харків, Полтава, Чернігів та ін.); вчилися чотири роки, а згодом сім; вивчали російську, латинську та іноземні мови, математику, природознавство, географію, історію, правознавство, «Закон Божий». Випускники гімназій отримували можливість вступати до вищих навчальних закладів або на державну службу.
Проаналізуйте документ і визначте, якою була урядова політика в освітній сфері. Чому царський уряд так боявся освіченості українського народу?
З висловлювання міністра народної освіти в 1824-1828 рр. Олександра Шишкова
...Наставляти землеробського сина в риториці було б підготовкою його бути поганим або ще шкідливим громадянином. Але настанови у християнських чеснотах, у добрій моральності потрібні кожному, не виводять нікого з призначеного йому долею місця і у всіх станах і випадках роблять його і лагідним, і задоволеним, і благополучним.
Міста Стародавнього Дворіччя тривалий час воювали між собою за те, кому з них бути головним. На початку ІІ тис. до н. е. з півночі на Дворіччя напали кочові племена амореїв. Вони захопили країну Аккад і на півдні її заснували нову столицю, яку назвали Бабілу або Бабілім («Ворота божі»). Пізніше греки називали це місто Вавилон, а всю країну – Вавилонією.
Вавилон був розташований у дуже зручному місці – у самому центрі Дворіччя, де найближче сходяться річки Євфрат і Тигр. Тому саме тут було зосереджено водні та караванні шляхи Передньої Азії. В усьому світі Вавилон уславився як велике й багате місто, значний торговельний центр і столиця самостійного царства.
Найбільшої могутності в ІІ тис. до н. е. досягає Вавилон за царювання Хаммурапі (1792–1750 рр. до н. е.). Прийшовши до влади, він поступово підкорив Південне та частину Північного Дворіччя. Таким чином, він контролював величезну територію з важливими торговими шляхами.
333 до н. е. Фінікі́я (грец. Φοινίκη, самоназва Ханаан) — стародавня країна, розташована на узбережжі Середземного моря (на території сучасних Лівану, Сирії і Ізраїлю).
Прибережні міста Фінікії розташовувалися в зручних бухтах і мали потужні укріплення. Найбільшими і найбагатшими з цих міст були Тір і Сідон.
Місцерозташування Фінікії було надзвичайно зручним. Тут сходилися караванні та морські торгові шляхи із Дворіччя, Єгипту, Греції та інших країн. Міста і селища розташовувалися по береговій лінії. Це було пов'язано з основними заняттями фінікійців – мореплавством, рибальством, торгівлею.
У чужих землях фінікійські мореплавці заснували нові поселення, колонії. Сліди їх перебування знаходять навіть у далекій Іспанії Відомою фінікійсткою колінією був Карфаген на півночі Африки.
Колонія (від лат. colonia — поселення) — група людей або живих істот, що мешкають поруч один з одним та відокремлені від інших подібних груп.
Чи можна стверджувати, що наприкінці XVIII — у першій половині ХІХ ст. склалися сприятливі умови для розвитку української культури?
Основним змістом процесів, що відбувалися в культурі українських земель кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст., було становлення модерної української культури. Цей процес став складовою українського національного відродження. Умови, у яких розвивалася культура, створювалися низкою чинників.
Проаналізуйте перелічені чинники й визначте, який вплив на розвиток культури (позитивний чи негативний) мав кожний із них.
Чинник — поняття, похідне від поняття «чинити» — те, що чинить, має вплив, діє на щось. Визначити чинники — знайти, що вплинуло на розвиток певного явища, процесу.
Чинники розвитку культури українських земель кінця XVIII — першої половини XIX ст.:
вплив ідей західноєвропейської філософії;
промисловий переворот і поширення наукових знань;
інтенсивне зростання міст і міського населення;
відсутність власної держави, національне гноблення та імперські кордони, що ділили українську етнічну територію;
спроби культурної асиміляції українців владою обох імперій;
поліетнічний склад населення українських земель, взаємовплив культур різних народів (польської, єврейської, румунської та ін.);
зростання національної самосвідомості та намагання протидіяти русифікації, онімеченню, полонізації, мадяризації.
У Російській імперії чимало талановитих українців відчували неможливість проявити свої здібності на батьківщині й вимушені були шукати кращих перспектив в імперських столицях. Проте більшість із них навіть далеко від рідної землі не поривали зв’язків з Україною й намагалися своїми працею і творчістю служити інтересам власного народу.
Австрійська імперія розглядала українські землі як відсталі провінції та цілеспрямовано зберігала їхнє другорядне становище щодо центру. Унаслідок цього західноукраїнські культурні діячі, як і їхні брати-наддніпрянці, вимушені були шукати можливостей для прояву своїх здібностей за межами рідного краю.
2. Розвиток освіти
Яку політику проводили в освіті російський та австрійський уряди? Як вона впливала на культуру населення України?
Промисловий переворот на українських землях зумовив зростання потреби в освічених працівниках, що стимулювало розширення мережі навчальних закладів і зростання чисельності учнів. Водночас імперська влада розглядала заклади освіти та мову викладання в них як засіб посилення державного контролю над формуванням вірнопідданих громадян.
Загальноосвітні навчальні заклади в українських землях Російської імперії поділялися на:
парафіяльні школи: початкова освіта упродовж від півроку навчання в селах і до одного року в містах; дітей навчали російською мовою читати, писати, рахувати та основам православної релігії;
повітові школи: двокласні, а згодом трикласні; тут училися вихідці із заможних верств населення (купців, міщан, службовців); вивчали російську мову, арифметику, фізику, географію, історію;
гімназії відкривалися для дітей привілейованих станів (Київ, Одеса, Харків, Полтава, Чернігів та ін.); вчилися чотири роки, а згодом сім; вивчали російську, латинську та іноземні мови, математику, природознавство, географію, історію, правознавство, «Закон Божий». Випускники гімназій отримували можливість вступати до вищих навчальних закладів або на державну службу.
Проаналізуйте документ і визначте, якою була урядова політика в освітній сфері. Чому царський уряд так боявся освіченості українського народу?
З висловлювання міністра народної освіти в 1824-1828 рр. Олександра Шишкова
...Наставляти землеробського сина в риториці було б підготовкою його бути поганим або ще шкідливим громадянином. Але настанови у християнських чеснотах, у добрій моральності потрібні кожному, не виводять нікого з призначеного йому долею місця і у всіх станах і випадках роблять його і лагідним, і задоволеним, і благополучним.
Объяснение: