Наверное, каждый хотя бы раз задумывался над этим вопросом. Но мне не кажется, что каждый из нас – 8 миллиардов человек – должен оставлять после себя лекарство от рака и прочих смертельных болезней, решения всех проблем и так далее. Все-таки жизнь складывается не из решения проблем, кажется, здесь завязан более простой смысл.
И поскольку не всем дано создать произведение искусства или что-то еще великое, то можно оставить после себя лишь добрый след, чтобы люди вспоминали о тебе и думали, что ты прожил эту жизнь не зря.
Мне кажется, что для этого нужно делать то, что любишь. По моему мнению, когда мы делаем то, что любим, мы делаем это очень хорошо. Независимо от того, что вы думаете, ваши навыки находятся в определенной области, если вы делаете это, потому что вы любите это делать, это проявится в вашей работе. Результат будет фантастическим, потому что вы делаете это с любовью.
Если нам дается только одна жизнь, мы должны прожить ее в меру своих и я действительно верю, что ваши лучшие проявляются, когда вы делаете что-то, что делает вас счастливым, что оставляет чувство удовлетворения. Независимо от того, получаете вы международное признание или нет, радость, которую вы испытываете, когда занимаетесь любимым делом, отразится на окружающих. Вы многое принесете в мир, приняв истину о том, кто вы есть, и сделав то, что делает вас наиболее счастливыми.
Не думаю, что изобретали, великие музыканты и художники создали то, что они создали, потому что их мама заставила.
Віталій Пономарьов Київ, 24 жовтня 2006 року (RadioSvoboda.Ua) – Цього ранку 298 років тому гетьман Іван Мазепа з військом залишив свою столицю Батурин і вирушив на північ, щоб з’єднатися з армією шведського короля Карла ХІІ. Серед українських громадян досі немає згоди щодо цього вчинку Мазепи: одні вважають його зрадою, інші – спробою визволення України.
Навесні 1708 року гетьман Іван Мазепа, прагнучи позбутися залежності від Москви, таємно домовився з королем Швеції Карлом Дванадцятим про військову до Україні. Восени бойові дії московсько-шведської війни були перенесені на територію Гетьманщини. 21 вересня королівське військо перейшло на Сіверщину, туди ж із трьох боків рушили армії царя Петра Першого.
23 жовтня до міста Борзни, де перебував гетьман, прискакав його небіж Андрій Войнаровський з повідомленням про наближення московської кінноти. Мазепа негайно виїхав до своєї столиці Батурина і упродовж ночі спалив там частину власного архіву. Вранці у неділю 24 жовтня гетьман із старшиною та чотирма тисячами козаків залишили Батурин і наступного дня переправилися на правий берег Десни біля села Оболоння. На третій день вони прибули до села Горки, де розміщувався штаб Карла Дванадцятого. Говорить київський історик Тарас Чухліб:
"29 жовтня була зустріч між українським гетьманом та шведським королем, під час якої, очевидно, було підписано договір між Українським гетьманатом та Шведським королівством. І це означало відхід Українського гетьманату на чолі з Іваном Мазепою від зверхності російського царя Петра І. В радянській історіографії і в російській історіографії раніше це означалось як зрада, пізніше це стало означатися як відмова Івана Мазепи від протекції Петра І".
За кілька днів десятитисячна московська армія під командуванням Олександра Меншикова оточила Батурин і стала його штурмувати. У ніч на 2 листопада завдяки зраді наказного прилуцького полковника Івана Носа гетьманська столиця була взята і зруйнована, а її захисники та всі мирні мешканці – вбиті. Говорить професор Віктор Горобець:
"Вибір гетьмана був не просто непростим, він був вистражданим. Це був вибір політика, який думав не про свою участь, а шукав такого по-справжньому мудрого рішення Володаря. І тому найперше означення для всіх тих подій – очевидно, це підпадає під означення «трагедія». Але це була та трагедія, яка, власне, і уможливила збереження української самої ідентичності".
Наверное, каждый хотя бы раз задумывался над этим вопросом. Но мне не кажется, что каждый из нас – 8 миллиардов человек – должен оставлять после себя лекарство от рака и прочих смертельных болезней, решения всех проблем и так далее. Все-таки жизнь складывается не из решения проблем, кажется, здесь завязан более простой смысл.
И поскольку не всем дано создать произведение искусства или что-то еще великое, то можно оставить после себя лишь добрый след, чтобы люди вспоминали о тебе и думали, что ты прожил эту жизнь не зря.
Мне кажется, что для этого нужно делать то, что любишь. По моему мнению, когда мы делаем то, что любим, мы делаем это очень хорошо. Независимо от того, что вы думаете, ваши навыки находятся в определенной области, если вы делаете это, потому что вы любите это делать, это проявится в вашей работе. Результат будет фантастическим, потому что вы делаете это с любовью.
Если нам дается только одна жизнь, мы должны прожить ее в меру своих и я действительно верю, что ваши лучшие проявляются, когда вы делаете что-то, что делает вас счастливым, что оставляет чувство удовлетворения. Независимо от того, получаете вы международное признание или нет, радость, которую вы испытываете, когда занимаетесь любимым делом, отразится на окружающих. Вы многое принесете в мир, приняв истину о том, кто вы есть, и сделав то, что делает вас наиболее счастливыми.
Не думаю, что изобретали, великие музыканты и художники создали то, что они создали, потому что их мама заставила.
Віталій Пономарьов Київ, 24 жовтня 2006 року (RadioSvoboda.Ua) – Цього ранку 298 років тому гетьман Іван Мазепа з військом залишив свою столицю Батурин і вирушив на північ, щоб з’єднатися з армією шведського короля Карла ХІІ. Серед українських громадян досі немає згоди щодо цього вчинку Мазепи: одні вважають його зрадою, інші – спробою визволення України.
Навесні 1708 року гетьман Іван Мазепа, прагнучи позбутися залежності від Москви, таємно домовився з королем Швеції Карлом Дванадцятим про військову до Україні. Восени бойові дії московсько-шведської війни були перенесені на територію Гетьманщини. 21 вересня королівське військо перейшло на Сіверщину, туди ж із трьох боків рушили армії царя Петра Першого.
23 жовтня до міста Борзни, де перебував гетьман, прискакав його небіж Андрій Войнаровський з повідомленням про наближення московської кінноти. Мазепа негайно виїхав до своєї столиці Батурина і упродовж ночі спалив там частину власного архіву. Вранці у неділю 24 жовтня гетьман із старшиною та чотирма тисячами козаків залишили Батурин і наступного дня переправилися на правий берег Десни біля села Оболоння. На третій день вони прибули до села Горки, де розміщувався штаб Карла Дванадцятого. Говорить київський історик Тарас Чухліб:
"29 жовтня була зустріч між українським гетьманом та шведським королем, під час якої, очевидно, було підписано договір між Українським гетьманатом та Шведським королівством. І це означало відхід Українського гетьманату на чолі з Іваном Мазепою від зверхності російського царя Петра І. В радянській історіографії і в російській історіографії раніше це означалось як зрада, пізніше це стало означатися як відмова Івана Мазепи від протекції Петра І".
За кілька днів десятитисячна московська армія під командуванням Олександра Меншикова оточила Батурин і стала його штурмувати. У ніч на 2 листопада завдяки зраді наказного прилуцького полковника Івана Носа гетьманська столиця була взята і зруйнована, а її захисники та всі мирні мешканці – вбиті. Говорить професор Віктор Горобець:
"Вибір гетьмана був не просто непростим, він був вистражданим. Це був вибір політика, який думав не про свою участь, а шукав такого по-справжньому мудрого рішення Володаря. І тому найперше означення для всіх тих подій – очевидно, це підпадає під означення «трагедія». Але це була та трагедія, яка, власне, і уможливила збереження української самої ідентичності".
Объяснение: