На відміну від інших регіонів Русі, де внаслідок монгольської навали культура переживала занепад, у Галицько-Волинській державі XIII - першої половини XIV ст ігалося її піднесення. Значною мірою цьому сприяли розвиток економіки й розбудова міст, в яких переважно й зосереджувалося культурне життя. У міському житті виразно простежувалася тяглість культурних традицій Руської держави. Водночас виразно виявлялися риси самобутності й оригінальності. При цьому Галицько-Волинська держава залишалася відкритою для культурних запозичень з країн Центрально-Східної Європи.
Самобутність культури Галицько-Волинської держави зумовлювалась особливостями її розвитку.
Початкова освіта в Галичині и на Волині зберігала риси, що сформувалися в попередні часи. Про поширення письменності серед населення свідчать численні знахідки археологами бронзових і кістяних «писал» для письма на воскових табличках у Галичі, Звенигороді, Перемишлі та інших містах. З розбудовою міст, церков і монастирів зростала кількість початкових шкіл. У них навчали читання, письма, церковного співу, інколи іконопису. Учнів виховували в християнській моралі, навчали молитов, основ православної віри. При дворах князів у Галичі, ВолодимиріВолинському, Холмі існували освітні заклади вищого ступеня, в яких, вочевидь, викладалися елементи риторики, філософських і правових знань і основи книгописної майстерності. Зокрема, джерела зберегли для нас відомості про те, що «навчатися святим книгам» віддав свого сина Лаврентія тивун князя Володимира Васильковича Петро.
Високоосвіченою людиною був і сам князь Володимир Василькович. Завдяки йому в Галицько-Волинській державі надзвичайну пошану мала рукописна книга. Книжники-переписувачі здобували освіту в монастирях. Деякі нащадки заможних родин виїжджали на навчання до Візантії та західноєвропейських університетів.
Освіта розвивалася за традиціями, започаткованими в Київській Русі. Новим явищем стало заснування освітніх центрів при дворах князів і здобуття окремими особами вищої освіти за кордоном.
На відміну від інших регіонів Русі, де внаслідок монгольської навали культура переживала занепад, у Галицько-Волинській державі XIII - першої половини XIV ст ігалося її піднесення. Значною мірою цьому сприяли розвиток економіки й розбудова міст, в яких переважно й зосереджувалося культурне життя. У міському житті виразно простежувалася тяглість культурних традицій Руської держави. Водночас виразно виявлялися риси самобутності й оригінальності. При цьому Галицько-Волинська держава залишалася відкритою для культурних запозичень з країн Центрально-Східної Європи.
Самобутність культури Галицько-Волинської держави зумовлювалась особливостями її розвитку.
Початкова освіта в Галичині и на Волині зберігала риси, що сформувалися в попередні часи. Про поширення письменності серед населення свідчать численні знахідки археологами бронзових і кістяних «писал» для письма на воскових табличках у Галичі, Звенигороді, Перемишлі та інших містах. З розбудовою міст, церков і монастирів зростала кількість початкових шкіл. У них навчали читання, письма, церковного співу, інколи іконопису. Учнів виховували в християнській моралі, навчали молитов, основ православної віри. При дворах князів у Галичі, ВолодимиріВолинському, Холмі існували освітні заклади вищого ступеня, в яких, вочевидь, викладалися елементи риторики, філософських і правових знань і основи книгописної майстерності. Зокрема, джерела зберегли для нас відомості про те, що «навчатися святим книгам» віддав свого сина Лаврентія тивун князя Володимира Васильковича Петро.
Високоосвіченою людиною був і сам князь Володимир Василькович. Завдяки йому в Галицько-Волинській державі надзвичайну пошану мала рукописна книга. Книжники-переписувачі здобували освіту в монастирях. Деякі нащадки заможних родин виїжджали на навчання до Візантії та західноєвропейських університетів.
Освіта розвивалася за традиціями, започаткованими в Київській Русі. Новим явищем стало заснування освітніх центрів при дворах князів і здобуття окремими особами вищої освіти за кордоном.
На відміну від інших регіонів Русі, де внаслідок монгольської навали культура переживала занепад, у Галицько-Волинській державі XIII - першої половини XIV ст ігалося її піднесення. Значною мірою цьому сприяли розвиток економіки й розбудова міст, в яких переважно й зосереджувалося культурне життя. У міському житті виразно простежувалася тяглість культурних традицій Руської держави. Водночас виразно виявлялися риси самобутності й оригінальності. При цьому Галицько-Волинська держава залишалася відкритою для культурних запозичень з країн Центрально-Східної Європи.
Самобутність культури Галицько-Волинської держави зумовлювалась особливостями її розвитку.
Початкова освіта в Галичині и на Волині зберігала риси, що сформувалися в попередні часи. Про поширення письменності серед населення свідчать численні знахідки археологами бронзових і кістяних «писал» для письма на воскових табличках у Галичі, Звенигороді, Перемишлі та інших містах. З розбудовою міст, церков і монастирів зростала кількість початкових шкіл. У них навчали читання, письма, церковного співу, інколи іконопису. Учнів виховували в християнській моралі, навчали молитов, основ православної віри. При дворах князів у Галичі, ВолодимиріВолинському, Холмі існували освітні заклади вищого ступеня, в яких, вочевидь, викладалися елементи риторики, філософських і правових знань і основи книгописної майстерності. Зокрема, джерела зберегли для нас відомості про те, що «навчатися святим книгам» віддав свого сина Лаврентія тивун князя Володимира Васильковича Петро.
Високоосвіченою людиною був і сам князь Володимир Василькович. Завдяки йому в Галицько-Волинській державі надзвичайну пошану мала рукописна книга. Книжники-переписувачі здобували освіту в монастирях. Деякі нащадки заможних родин виїжджали на навчання до Візантії та західноєвропейських університетів.
Освіта розвивалася за традиціями, започаткованими в Київській Русі. Новим явищем стало заснування освітніх центрів при дворах князів і здобуття окремими особами вищої освіти за кордоном.
На відміну від інших регіонів Русі, де внаслідок монгольської навали культура переживала занепад, у Галицько-Волинській державі XIII - першої половини XIV ст ігалося її піднесення. Значною мірою цьому сприяли розвиток економіки й розбудова міст, в яких переважно й зосереджувалося культурне життя. У міському житті виразно простежувалася тяглість культурних традицій Руської держави. Водночас виразно виявлялися риси самобутності й оригінальності. При цьому Галицько-Волинська держава залишалася відкритою для культурних запозичень з країн Центрально-Східної Європи.
Самобутність культури Галицько-Волинської держави зумовлювалась особливостями її розвитку.
Початкова освіта в Галичині и на Волині зберігала риси, що сформувалися в попередні часи. Про поширення письменності серед населення свідчать численні знахідки археологами бронзових і кістяних «писал» для письма на воскових табличках у Галичі, Звенигороді, Перемишлі та інших містах. З розбудовою міст, церков і монастирів зростала кількість початкових шкіл. У них навчали читання, письма, церковного співу, інколи іконопису. Учнів виховували в християнській моралі, навчали молитов, основ православної віри. При дворах князів у Галичі, ВолодимиріВолинському, Холмі існували освітні заклади вищого ступеня, в яких, вочевидь, викладалися елементи риторики, філософських і правових знань і основи книгописної майстерності. Зокрема, джерела зберегли для нас відомості про те, що «навчатися святим книгам» віддав свого сина Лаврентія тивун князя Володимира Васильковича Петро.
Високоосвіченою людиною був і сам князь Володимир Василькович. Завдяки йому в Галицько-Волинській державі надзвичайну пошану мала рукописна книга. Книжники-переписувачі здобували освіту в монастирях. Деякі нащадки заможних родин виїжджали на навчання до Візантії та західноєвропейських університетів.
Освіта розвивалася за традиціями, започаткованими в Київській Русі. Новим явищем стало заснування освітніх центрів при дворах князів і здобуття окремими особами вищої освіти за кордоном.