Силу електролітів можна пояснити ступенем іонності зв’язку, що підлягає розриву при дисоціації. Оскільки в солях між іонами металів та кислотних залишків зв’язок іонний, то майже всі солі належать до сильних електролітів. Аналогічний підхід справедливий також і для кислот та основ. Але якщо в основ полярність зв’язку між атомом металу й гідроксильною групою визначається тільки електронегативністю атома металу, то для кислот полярність зв’язку між атомами Оксигену та Гідрогену залежить від якісного й кількісного складу кислотного залишку.
У кислот, до складу яких атоми Оксигену не входять НЕ, сила кислот залежить від розміру атома Е. Чим більший радіус атома, тим більша довжина зв’язку Н-Е, а отже, тим простіше його розірвати й тим більшою є сила кислоти. Таким чином, у ряді галогеноводневих кислот зі збільшенням порядкового номера галогену сила кислоти збільшується: плавикова кислота є слабкою, а йодоводнева кислота — сильною, тобто сила кислот змінюється в ряді: HF < НСl < НВr < НІ.
бачимо, що один і той же хімічний елемент Гідроген входить до складу бінарних сполук у різній кількості. Атоми Гідрогену однакові за своєю будовою та властивостями, звідси випливає, що це пов'язано з будовою та властивостями атомів, з якими утворює сполуки Гідроген: Хлором, Оксигеном, Нітрогеном, Карбоном.
Властивість атома приєднувати певну кількість інших атомів називається валентністю.
Валентність є найважливішою характеристикою хімічних елементів. З розвитком науки зміст цього поняття багаторазово змінювався. Наприклад, раніше валентність визначали як число атомів одновалентного елемента, з якими сполучається один атом даного елемента. У наш час валентність – це число хімічних зв'язків, якими даний елемент сполучається з іншими атомами. Максимальна валентність, як правило, відповідає номеру групи періодичної системи хімічних елементів, у якій знаходиться хімічний елемент. Всі хімічні елементи за властивістю поділяються на дві групи:
Силу електролітів можна пояснити ступенем іонності зв’язку, що підлягає розриву при дисоціації. Оскільки в солях між іонами металів та кислотних залишків зв’язок іонний, то майже всі солі належать до сильних електролітів. Аналогічний підхід справедливий також і для кислот та основ. Але якщо в основ полярність зв’язку між атомом металу й гідроксильною групою визначається тільки електронегативністю атома металу, то для кислот полярність зв’язку між атомами Оксигену та Гідрогену залежить від якісного й кількісного складу кислотного залишку.
У кислот, до складу яких атоми Оксигену не входять НЕ, сила кислот залежить від розміру атома Е. Чим більший радіус атома, тим більша довжина зв’язку Н-Е, а отже, тим простіше його розірвати й тим більшою є сила кислоти. Таким чином, у ряді галогеноводневих кислот зі збільшенням порядкового номера галогену сила кислоти збільшується: плавикова кислота є слабкою, а йодоводнева кислота — сильною, тобто сила кислот змінюється в ряді: HF < НСl < НВr < НІ.
бачимо, що один і той же хімічний елемент Гідроген входить до складу бінарних сполук у різній кількості. Атоми Гідрогену однакові за своєю будовою та властивостями, звідси випливає, що це пов'язано з будовою та властивостями атомів, з якими утворює сполуки Гідроген: Хлором, Оксигеном, Нітрогеном, Карбоном.
Властивість атома приєднувати певну кількість інших атомів називається валентністю.
Валентність є найважливішою характеристикою хімічних елементів. З розвитком науки зміст цього поняття багаторазово змінювався. Наприклад, раніше валентність визначали як число атомів одновалентного елемента, з якими сполучається один атом даного елемента. У наш час валентність – це число хімічних зв'язків, якими даний елемент сполучається з іншими атомами. Максимальна валентність, як правило, відповідає номеру групи періодичної системи хімічних елементів, у якій знаходиться хімічний елемент. Всі хімічні елементи за властивістю поділяються на дві групи: