ответ:У хімічному відношенні вода досить активна. З багатьма речовинами вона вступає в хімічні реакції вже при звичайній температурі. З оксидами лужних і лужноземельних металів вона утворює основи:
СаО + Н2О = Са(ОН)2
З багатьма оксидами неметалів (ангідридами) вода утворює кисневмісні кислоти:
Р2О5 + 3Н2О = 2Н3РО4
З найактивнішими металами вона утворює основи з виділенням водню:
2Na + 2Н2О = 2NaOH + Н2 ↑
З деякими солями вода утворює так звані кристалогідрати, які характеризуються строго визначеною кількістю молекул води, що припадають на одну молекулу солі. Наприклад, з сульфатом міді вода утворює мідний купорос:
CuSO4 + 5Н2О = CuSO4 • 5Н2О
в якому на одну молекулу сульфату міді припадає п'ять молекул води. Воду, що входить до складу кристалів, називають кристалізаційною.
Кристалізаційну воду не слід плутати з гігроскопічною водою, яка поглинається (адсорбується) поверхнею і порами всіх речовин на відкритому повітрі. Деякі речовини відзначаються підвищеною здатністю поглинати вологу повітря. Внаслідок цього вони мокріють (наприклад, NaCl), а то й і розпливаються на повітрі (як CaCl2). Такі речовини називають гігроскопічними. На відміну від кристалізаційної, кількість гігроскопічної води в речовинах, змінна. Вона хімічно не взаємодіє з речовиною-адсорбатом.
При високій температурі водяна пара взаємодіє з залізом і іншими речовинами. Наприклад:
3Fe + 4Н2О = Fe3О4 + 4Н2
Раніше цю реакцію застосовували в техніці для добування водню.
У термічному відношенні вода досить стійка. Проте при температурах, вищих 1000°С, вона починає розкладатися на водень і кисень:
2Н2О = 2Н2 + O2
Хімічна сумісність вод — здатність вод не утворювати твердих осадів при їх змішуванні.
Гидроксиды металлов принято делить на две группы: растворимые в воде (щелочи) и нерастворимые в воде. В лабораторных условиях основания получают по реакциям обмена
при взаимодействии активных металлов или их оксидов с водой
\[2Li + 2H_2O \rightarrow 2LiOH + H_2_{gas};\]
\[BaO + H_2O \rightarrow Ba(OH)_2;\]
или электролизе водных растворов солей
\[2NaCl + 2H_2O \rightarrow 2NaOH + H_2 + Cl_2.\]
Растворы щелочей по-разному изменяют цвет некоторых веществ – лакмуса, фенолфталеина и метилового оранжевого, называемых индикаторами. Так, если в пробирку с гидроксидом натрия добавить один из кислотно-основных индикаторов, например NaOH + фенолфталеин, то прозрачный раствор станет малиновым. Все нерастворимые основания при нагревании разлагаются с образованием оксидов. Для них характерны реакции взаимодействия с кислотными оксидами (только щелочи), кислотами (нейтрализация) и кислыми солями.
ответ:У хімічному відношенні вода досить активна. З багатьма речовинами вона вступає в хімічні реакції вже при звичайній температурі. З оксидами лужних і лужноземельних металів вона утворює основи:
СаО + Н2О = Са(ОН)2
З багатьма оксидами неметалів (ангідридами) вода утворює кисневмісні кислоти:
Р2О5 + 3Н2О = 2Н3РО4
З найактивнішими металами вона утворює основи з виділенням водню:
2Na + 2Н2О = 2NaOH + Н2 ↑
З деякими солями вода утворює так звані кристалогідрати, які характеризуються строго визначеною кількістю молекул води, що припадають на одну молекулу солі. Наприклад, з сульфатом міді вода утворює мідний купорос:
CuSO4 + 5Н2О = CuSO4 • 5Н2О
в якому на одну молекулу сульфату міді припадає п'ять молекул води. Воду, що входить до складу кристалів, називають кристалізаційною.
Кристалізаційну воду не слід плутати з гігроскопічною водою, яка поглинається (адсорбується) поверхнею і порами всіх речовин на відкритому повітрі. Деякі речовини відзначаються підвищеною здатністю поглинати вологу повітря. Внаслідок цього вони мокріють (наприклад, NaCl), а то й і розпливаються на повітрі (як CaCl2). Такі речовини називають гігроскопічними. На відміну від кристалізаційної, кількість гігроскопічної води в речовинах, змінна. Вона хімічно не взаємодіє з речовиною-адсорбатом.
При високій температурі водяна пара взаємодіє з залізом і іншими речовинами. Наприклад:
3Fe + 4Н2О = Fe3О4 + 4Н2
Раніше цю реакцію застосовували в техніці для добування водню.
У термічному відношенні вода досить стійка. Проте при температурах, вищих 1000°С, вона починає розкладатися на водень і кисень:
2Н2О = 2Н2 + O2
Хімічна сумісність вод — здатність вод не утворювати твердих осадів при їх змішуванні.
Объяснение:
\[ Fe(OH)_2 \rightleftharpoons Fe^{2+} + 2OH^{-};\]
\[ NH_3 + H_2O \rightleftharpoons NH_4OH \rightleftharpoons NH_4^{+} + OH^{-}.\]
Гидроксиды металлов принято делить на две группы: растворимые в воде (щелочи) и нерастворимые в воде.
В лабораторных условиях основания получают по реакциям обмена
\[CuSO_4 + 2KOH \rightarrow Cu(OH)_2_{solid} + K_2SO_4;\]
\[K_2CO_3 + Ba(OH)_2 \rightarrow 2KOH + BaCO_3_{solid};\]
при взаимодействии активных металлов или их оксидов с водой
\[2Li + 2H_2O \rightarrow 2LiOH + H_2_{gas};\]
\[BaO + H_2O \rightarrow Ba(OH)_2;\]
или электролизе водных растворов солей
\[2NaCl + 2H_2O \rightarrow 2NaOH + H_2 + Cl_2.\]
Растворы щелочей по-разному изменяют цвет некоторых веществ – лакмуса, фенолфталеина и метилового оранжевого, называемых индикаторами. Так, если в пробирку с гидроксидом натрия добавить один из кислотно-основных индикаторов, например NaOH + фенолфталеин, то прозрачный раствор станет малиновым.
Все нерастворимые основания при нагревании разлагаются с образованием оксидов. Для них характерны реакции взаимодействия с кислотными оксидами (только щелочи), кислотами (нейтрализация) и кислыми солями.