Зачем я жил? для какой цели я родился?» – этим вопросом задается Печорин и не может найти ответ. Напрасность существования тяготит героя, прозябание не подходит молодому человеку, который чувствует «в душе силы необъятные».
Стараясь окунуться в полноту жизни, Печорин невольно становится виновником разрушения судеб разных людей. Погибает Бэла, судьба которой поломана в угоду эгоизму, прихоти Печорина. Максим Максимыч оскорблен душевной черствостью своего приятеля. «Честные контрабандисты» вынуждены скрыться, неизвестна судьба старухи и слепого. «Да и какое дело мне до радостей и бедствий человеческих!..» – и в этом восклицании индивидуализм Печорина становится особенно понятен. Мы, читатели, следим за тем, как изобретательно искушает Григорий Мери, не имея никаких серьезных намерений, как действует по отношению к Грушницкому, как наслаждается безраздельной властью над Верой…
«Я взвешиваю, разбираю свои собственные страсти и поступки со строгим любопытством, но без участия. Во мне два человека: один живёт в полном смысле этого слова, другой мыслит и судит его…», – читая строки журнала, мы понимаем, что индивидуализм – жизненная программа, основная движущая сила характера Печорина, он отдает себе отчет в том, что происходит. Тоскуя по «назначению высокому», которое не смог «угадать», главный герой романа анализирует свои действия, поступки, настроения. «Я смотрю на страдания и радости других только в отношении к себе, как на пищу, поддерживающую мои душевные силы».
Конфлікт молодої людини та суспільства в романі Червоне і чорне - РОМАН XIX СТОЛІТТЯ
Жульєн Сорель — представник покоління початку 20-х р. XIX ст. Це складний і неординарний образ. Сорель — цілеспрямована людина, яка хоче досягти мети у будь-який б. Його трагедія полягає передовсім у неможливості реалізувати свої ідеали в тогочасному суспільстві. Жульєн не почувається своїм ані серед аристократів, ані серед буржуа, ані серед духівництва, ані, тим більше, серед селян.
Риси романтичного героя
Риси людини-реаліста
Незалежність, почуття власної гідності, бажання змінити долю, бажання боротися і досягати мети. Він — яскрава особистість, у ньому всього надміру: сили розуму, волі, мрійливості, цілеспрямованості.
Імпульсивний, здатний до непоміркованих романтичних учинків
Прагнення зробити кар’єру, яка дасть багатство й славу.
Опанування механізму зваблення жінок. Незадоволення званням гусарського поручика, яке виклопотав йому маркіз.
“Отже... роман мій завершений, і я завдячую цим тільки самому собі. Я зумів примусити це горде страховисько покохати мене... її батько не може жити без неї, а вона — без мене”,— думає Сорель
Зображення соціального середовища у творі
У романі Стендаля “Червоне і чорне” висвітлено майже всі сфери суспільного життя Франції останніх років Реставрації.
Вища аристократія Парижа
Духівництво Безансона
Мешканці провінції (містечко Вер’єр)
Маркіз де Ла-Моль, його син Норбер, донька Матильда, відвідувачі їхнього салону; маркіз де Круазнуа, граф де Фервак, граф Альтаміра тощо
У романі представлені нова буржуазія (Вально), стара аристократія (де Реналь), великий світ політики (де Ла-Моль), а також боротьба між єзуїтами та янсеністами.
Зачем я жил? для какой цели я родился?» – этим вопросом задается Печорин и не может найти ответ. Напрасность существования тяготит героя, прозябание не подходит молодому человеку, который чувствует «в душе силы необъятные».
Стараясь окунуться в полноту жизни, Печорин невольно становится виновником разрушения судеб разных людей. Погибает Бэла, судьба которой поломана в угоду эгоизму, прихоти Печорина. Максим Максимыч оскорблен душевной черствостью своего приятеля. «Честные контрабандисты» вынуждены скрыться, неизвестна судьба старухи и слепого. «Да и какое дело мне до радостей и бедствий человеческих!..» – и в этом восклицании индивидуализм Печорина становится особенно понятен. Мы, читатели, следим за тем, как изобретательно искушает Григорий Мери, не имея никаких серьезных намерений, как действует по отношению к Грушницкому, как наслаждается безраздельной властью над Верой…
«Я взвешиваю, разбираю свои собственные страсти и поступки со строгим любопытством, но без участия. Во мне два человека: один живёт в полном смысле этого слова, другой мыслит и судит его…», – читая строки журнала, мы понимаем, что индивидуализм – жизненная программа, основная движущая сила характера Печорина, он отдает себе отчет в том, что происходит. Тоскуя по «назначению высокому», которое не смог «угадать», главный герой романа анализирует свои действия, поступки, настроения. «Я смотрю на страдания и радости других только в отношении к себе, как на пищу, поддерживающую мои душевные силы».
Подробнее: https://obrazovaka.ru/sochinenie/geroy-nashego-vremeni/problematika-romana.html
Объяснение:
Конфлікт молодої людини та суспільства в романі Червоне і чорне - РОМАН XIX СТОЛІТТЯ
Жульєн Сорель — представник покоління початку 20-х р. XIX ст. Це складний і неординарний образ. Сорель — цілеспрямована людина, яка хоче досягти мети у будь-який б. Його трагедія полягає передовсім у неможливості реалізувати свої ідеали в тогочасному суспільстві. Жульєн не почувається своїм ані серед аристократів, ані серед буржуа, ані серед духівництва, ані, тим більше, серед селян.
Риси романтичного героя
Риси людини-реаліста
Незалежність, почуття власної гідності, бажання змінити долю, бажання боротися і досягати мети. Він — яскрава особистість, у ньому всього надміру: сили розуму, волі, мрійливості, цілеспрямованості.
Імпульсивний, здатний до непоміркованих романтичних учинків
Прагнення зробити кар’єру, яка дасть багатство й славу.
Опанування механізму зваблення жінок. Незадоволення званням гусарського поручика, яке виклопотав йому маркіз.
“Отже... роман мій завершений, і я завдячую цим тільки самому собі. Я зумів примусити це горде страховисько покохати мене... її батько не може жити без неї, а вона — без мене”,— думає Сорель
Зображення соціального середовища у творі
У романі Стендаля “Червоне і чорне” висвітлено майже всі сфери суспільного життя Франції останніх років Реставрації.
Вища аристократія Парижа
Духівництво Безансона
Мешканці провінції (містечко Вер’єр)
Маркіз де Ла-Моль, його син Норбер, донька Матильда, відвідувачі їхнього салону; маркіз де Круазнуа, граф де Фервак, граф Альтаміра тощо
Абат Пірар, єпископ, семінаристи тощо
Дворянство — де Реналі; буржуазія — Вально, Фуке; духівництво — абат Шелан; міщанство — Сорелі, полковий лікар, полковий мировий суддя тощо
У романі представлені нова буржуазія (Вально), стара аристократія (де Реналь), великий світ політики (де Ла-Моль), а також боротьба між єзуїтами та янсеністами.