1.Доведіть на які почуття здатен старий вовк? чи можна назвати їх людськими? як ставиться до лобо оповідач? доведіть свою відповідь 2. Схарактеризуйте оповідача та його ставлення до природи. обгрунтуйте відповідь прикладами з тексту.
Назва тексту:Лобо-володар курумпо все части
Войско решилось идти прямо на город Дубно, где, носились слухи, было много казны и богатых обывателей. В полтора дня поход был сделан, и запорожцы показались перед городом. Жители решились защищаться до последних сил и крайности и лучше хотели умереть на площадях и улицах перед своими порогами, чем пустить неприятеля в домы. Высокий земляной вал окружал город; где вал был ниже, там высовывалась каменная стена или дом, служивший батареей, или, наконец, дубовый частокол. Гарнизон был силен и чувствовал важность своего дела. Запорожцы жарко было полезли на вал, но были встречены сильною картечью. Мещане и городские обыватели, как видно, тоже не хотели быть праздными и стояли кучею на городском валу. В глазах их можно было читать отчаянное сопротивление; женщины тоже решились участвовать, - и на головы запорожцам полетели камни, бочки, горшки, горячий вар и, наконец, мешки песку, слепившего им очи. Запорожцы не любили иметь дело с крепостями, вести осады была не их часть. Кошевой повелел отступить и сказал: - Ничего, паны-братья, мы отступим. Но будь я поганый татарин, а не христианин, если мы выпустим их хоть одного из города! Пусть их все передохнут, собаки, с голоду!
Серед багатьох, дуже цікавих творів видатного українського письменника М. Стельмаха окремо стоять дві біографічні повісті «Щедрий вечір» і «Гуси-лебеді летять». У них дуже реалістично передається та атмосфера, у якій довелося зростати і формуватися маленькому Михайликові, розкриваються його дитячі переживання, таємниці і мрії.
У повісті «Гуси-лебеді летять» ми бачимо маленького героя у повсякденних клопотах звичайної сільської дитини. Михайлик допомагає батькам по господарству, збирає ягоди і гриби, пасе конячину. Його життя не можна назвати буденним і сірим. У світі його дитинства неначе злилися разом казковий світ дитинства і реальний світ дорослих. Так і зростав Михайлик серед загадкової і надзвичайно чудової природи, виглядаючи по левадах і садках літо, яке залишало після себе то смачні суниці, то стиглі вишні, вірячи і не вірячи в таємницю існування жар-птиці.
Михайлик — бешкетний і непосидючий, а разом з тим чуйний і доброзичливий. Була у хлопчика і ще одна риса, яка відрізняла його від інших сільських дітей — невситима жага до читання, за словами односельців, «дурість» або «слабість». Михайлик читав усе підряд, що не встигали «докурити» сільські чоловіки. Заради того, щоб читати, хлопчик терпів багато прикростей: і глузування своїх ровесників, і нарікання матері. Але такий потяг до знань не залишився марним, бо хлопчик з великим задоволенням учився в школі.
М. Стельмах з неабиякою вдячністю згадує свою сім’ю. Незважаючи на те, що вони були майже неосвіченими, ці люди мали шляхетні і красиві душі. Письменник розповідає про те, що саме «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». З не меншою теплотою автор згадує у повісті своїх бабу й діда: «Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». Сусіди дивувалися і трохи посміювалися з незвичайної делікатності дідуся, бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?»
ігаючи життя дорослого світу, Михайлик проходить справжню науку. Він по-своєму сприймає не тільки добрі, а й злі вчинки людей. Живучи у нестатках, хлопчик вчиться співчувати чужому горю, його сильно обурює будь-яка несправедливість. Дитяча душа Михайлика палко протестує проти людської підступності й нечесності. Сильне обурення викликають у хлопчика вчинки братів його батька, сім’ї сільського священика і вчинки Юхрима Бабенка.
Повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» починається словами: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». Цими ж словами повість і закінчується. Гуси-лебеді стали для Михайлика своєрідним символом дитинства, який сяяв йому усе доросле життя. Недарма ж «Гуси-лебеді летять над моїм дитинством, над моїм життям!».
Объяснение: