1. Эпизод начинается с диалога, который вообще занимает в романе очень большое место. Прочитайте диалог А.П. Шерер и князя Василия. Объясните роль ремарок.
Характеристика Ох: Я люблю вдивлятися в обличчя людей і прагнути зрозуміти, про що вони думають, чим займаються. Старий був худим і виснажений, потилиця йому пошматували глибокі зморшки, а щоки покрили коричневі плями, які бувають від сонячних променів, відбитих гладінню тропічного моря. Втім, все в нім було старе.
Характеристика парубка: сперши був ледащо, як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться, недотепа, нічого робить не вміє, потім стал гарним та розумним.
Колись дуже давно жили собі бідні чоловік та жінка, був у них один дуже ледачий син, який нічого не робив, тільки на печі грався. Було йому двадцять літ. Батьки журяться, думають, що з ним робити. Вирішили віддати в найми, щоб чужі люди його чомусь навчили. Оддали хлопця до кравця, потім до шевця — більше трьох днів він не витримував, тікав додому. Надумав батько одвести сина в інше царство. Йдуть вони через темний ліс. Чоловік утомився, сів на пеньок та й каже: — Ох! Як же я втомився! Де не взявся — з-під пенька дідок вилазить, маленький, зморщений, а борода зелена аж по коліна. Та й питає чоловіка, навіщо він його кликав. Батько здивувався, сказав, що нікого не кликав. Тоді дідок і назвався, він — лісовий цар Ох. Розпитав, куди вони йдуть і сказав, що хоче найняти хлопця. Ох звелів прийти через рік: якщо впізнає батько сина, забере, а ні, то буде ще рік служити. Батько пішов додому, а цар повів хлопця в підземне царство до зеленої хатки, де й жінка, і діти, і наймички — все зелене, навіть їжа. Дав Ох завдання хлопцеві — нарубати дров. А той ліг та й спить. Наказав тоді Ох спалити наймита. Так і зробили. Вуглину, яка залишилася, Ох сприснув живущою водою — хлопець ожив і став таким гарним, що й не сказати. Так повторювалося п’ять разів. Із ледачого парубка став моторний і гарний козак. Через рік батько прийшов за сином, викликав Оха. Цар повів його до себе, взяв проса, висипав — назбігалося багато півнів. Батько не впізнав серед них сина і повернувся додому сам. Наступного року Ох повів батька в кошару, але серед всіх баранів він не впізнав свого сина і повернувся додому сам, зажурений. На третій рік іде батько до Оха, а назустріч йому дід, білий, як молоко, і одежа на ньому біла. Привіталися, розпитав дід про батькову біду і взявся до Сказав, що Ох тепер випустить голубів, так батько хай не бере ніякого, тільки того, котрий не їстиме, сидітиме окремо під грушею та оскубатиметься. Батько так і зробив. Довелося Охові віддавати сина, тепер уже гарного парубка. Йдуть батько й син додому, батько скаржиться на бідність. Тоді син його заспокоїв і сказав, що тут полюватимуть за лисицями паничі, він перекинеться на хорта й піймає лисицю; мисливці будуть купувати хорта у нього, хай продає, тільки без ретязя, от і будуть гроші. Все так і трапилося. Батько йде та знову бідкається, що мало грошей, не вистачить хазяйством обзавестись. Парубок сказав, що паничі їхатимуть по перепелиці із соколом, то він перекинеться на сокола, мисливці купуватимуть у нього того сокола, хай продає, тільки без шапочки. Так і зробили. Продав батько сокола за триста рублів, а той як полетів, то й не повернувся до паничів. Син сказав, що перекинеться ще й конем на ярмарку, а батько хай продає його за тисячу рублів, тільки без недоуздка. Де не взявся циган, став торгуватися і таки вмовив батька продати коня з недоуздком. А то був не циган, а цар Ох. Сів цар на коня, поїхав додому, радий, що повернув парубка. Повів коня до водопою, а той кінь перекинувся окунем та й поплив у річці. Ох перекинувся щукою — та за ним. Довго ганялися. Виплив той окунь на берег, де царівна білизну прала, та й перетворився на перстень. Царівна підняла його з води, пішла додому, хвалиться. Ох перекинувся купцем, прийшов до царя й попросив віддати йому перстень, бо то саме він його загубив, а без нього йому не жити. Царівні жаль віддавати, вона й кинула перстень на землю — а він розсипався пшоном по хаті. Ох перекинувся півником — і давай клювати. А одна пшонинка закотилася під ноги царівні, то лісовий цар її не помітив та й полетів собі. А з пшонини постав гарний парубок, і царівна одразу в нього закохалася. Попросила батька віддати її за нього, цар довго морщився, що за простого віддавати доводиться, та все ж погодився. І зіграли вони гучне весілля.
ответ:Петр Андреевич Гринев- главный герой повести Александра Пушкина « Капитанская дочка ». Он жил в поместье своего отца. С пятилетнего возраста его воспитывал Савельич. Под его надзором на двенадцатом году выучился он русской грамоте. В это время Андрей Петрович Гринев нанял для Петра Гринева француза, мосье Бопре.Бопре в отечестве своем был парикмахером, потом в Пруссии солдатом, потом приехал в Россию чтобы стать учителем.
В шестнадцать лет отец отправил его на службу в Оренбург, Петр не посмел ослушаться, хотя ему очень хотелось проходить службу в Петербурге. Перед дорогой отец наказал Петру служить верно, и помнить пословицу: « береги платье снову, а честь смолоду ». Он сел кибитку с Савельичем и отправился в дорогу, обливаясь слезами. В ту же ночь он приехал в Симбирск, где должен был пробыть сутки для закупки нужных вещей, что и было поручено Савельичу. Там он познакомился с Зуриным и тут вызвался он выучить Петра играть на биллиарде. Гринев проиграл сто рублей. Так как он очень благородный и честный человек он заставляет Савельича вернуть долг, считая это долгом чести.
Отправившись дальше он случайно познакомился с незнакомцем, который ему в метель, и он поблагодарил его. Из-за того что он был одет слишком легко Гринев отдал ему свой заячий тулуп.
В Оренбурге его направили в Белогорскую крепость в команде капитана Миронова. На следующее утро он познакомился со Швабриным. А затем и с Машей Мироновой. С первого взягляда она не очень понравилась Гриневу. Он смотрел на нее с предубеждением Швабрин описал Машу, капитанскую дочь, совершенною дурочкою.
несколько недель, и жизнь Гринева в Белогорской крепости сделалась приятной. Он был офицером.
Затем из-за Маши он поругался со Швабриным. Потому что он сказал Петру что ежели он хочет чтобы к нему ходила Маша в сумерки то вместо нежных стишков Гринев подари ей пару серег. Они устроили дуэль, на которой Петр был ранен. Но вскоре он поправился и у них с Машей началась любовь. Маша не хотела жениться с Петром без согласие Андрея Гринева. Поэтому Гринев написал письмо отцу с благословить их, но получил отказ.
Тем временем Емельян Пугачев подошел к крепости и быстро захватил ее. В эту минуту мятежники набежали на них и ворвались в крепость несколько дюжих схватили Гринева и связали кушаками. Гринева хотели повесить но Пугачев помиловал его. Оказывается тем незнакомцем оказался Пугачев, кто им в метель и которому Петр подарил тулуп.
Через некоторое время он встретил человека из крепости с письмом от Маши в котором она попросила Что Алексей Иванович принудил отца Герасима выдать ему Машу. Гринев попросил у начальства, но ему отказали и он поехал один. По пути встретил Пугачева, который высказал желание и сдержал слово. После освобождения они решили пожениться . на обратном пути он встретил Зурина, которому он когда-то проиграл 100 рублей.
Он решил отправить Машу с Савельичем домой к родителям, а самому продолжить службу до окончания войны.
Когда он собрался ехать домой его арестовали. Его оговорил Швабрин, он пытался оправдаться, но не захотел вплетать в дела Машу.
Маша решила Петра. Марью Ивановну снарядили, и через несколько дней она отправилась в дорогу. Она благополучно прибыла в Софию и, узнав на почтовой дворе, что Двор находится в то время в Царском Селе, решилась тут остановится. Она разговорилась с дамой и рассказала, что Гринев не виноват. Оказалась что это была сама Императрица, которая ей поверила. И ей.
Вскоре потом Петр Андреевич женился на Марье Ивановне. Потомство их благоденствует в Симбирской губернии.
Характеристика парубка: сперши був ледащо, як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться, недотепа, нічого робить не вміє, потім стал гарним та розумним.
Колись дуже давно жили собі бідні чоловік та жінка, був у них один дуже ледачий син, який нічого не робив, тільки на печі грався. Було йому двадцять літ. Батьки журяться, думають, що з ним робити. Вирішили віддати в найми, щоб чужі люди його чомусь навчили. Оддали хлопця до кравця, потім до шевця — більше трьох днів він не витримував, тікав додому. Надумав батько одвести сина в інше царство. Йдуть вони через темний ліс. Чоловік утомився, сів на пеньок та й каже: — Ох! Як же я втомився! Де не взявся — з-під пенька дідок вилазить, маленький, зморщений, а борода зелена аж по коліна. Та й питає чоловіка, навіщо він його кликав. Батько здивувався, сказав, що нікого не кликав. Тоді дідок і назвався, він — лісовий цар Ох. Розпитав, куди вони йдуть і сказав, що хоче найняти хлопця. Ох звелів прийти через рік: якщо впізнає батько сина, забере, а ні, то буде ще рік служити. Батько пішов додому, а цар повів хлопця в підземне царство до зеленої хатки, де й жінка, і діти, і наймички — все зелене, навіть їжа. Дав Ох завдання хлопцеві — нарубати дров. А той ліг та й спить. Наказав тоді Ох спалити наймита. Так і зробили. Вуглину, яка залишилася, Ох сприснув живущою водою — хлопець ожив і став таким гарним, що й не сказати. Так повторювалося п’ять разів. Із ледачого парубка став моторний і гарний козак. Через рік батько прийшов за сином, викликав Оха. Цар повів його до себе, взяв проса, висипав — назбігалося багато півнів. Батько не впізнав серед них сина і повернувся додому сам. Наступного року Ох повів батька в кошару, але серед всіх баранів він не впізнав свого сина і повернувся додому сам, зажурений. На третій рік іде батько до Оха, а назустріч йому дід, білий, як молоко, і одежа на ньому біла. Привіталися, розпитав дід про батькову біду і взявся до Сказав, що Ох тепер випустить голубів, так батько хай не бере ніякого, тільки того, котрий не їстиме, сидітиме окремо під грушею та оскубатиметься. Батько так і зробив. Довелося Охові віддавати сина, тепер уже гарного парубка. Йдуть батько й син додому, батько скаржиться на бідність. Тоді син його заспокоїв і сказав, що тут полюватимуть за лисицями паничі, він перекинеться на хорта й піймає лисицю; мисливці будуть купувати хорта у нього, хай продає, тільки без ретязя, от і будуть гроші. Все так і трапилося. Батько йде та знову бідкається, що мало грошей, не вистачить хазяйством обзавестись. Парубок сказав, що паничі їхатимуть по перепелиці із соколом, то він перекинеться на сокола, мисливці купуватимуть у нього того сокола, хай продає, тільки без шапочки. Так і зробили. Продав батько сокола за триста рублів, а той як полетів, то й не повернувся до паничів. Син сказав, що перекинеться ще й конем на ярмарку, а батько хай продає його за тисячу рублів, тільки без недоуздка. Де не взявся циган, став торгуватися і таки вмовив батька продати коня з недоуздком. А то був не циган, а цар Ох. Сів цар на коня, поїхав додому, радий, що повернув парубка. Повів коня до водопою, а той кінь перекинувся окунем та й поплив у річці. Ох перекинувся щукою — та за ним. Довго ганялися. Виплив той окунь на берег, де царівна білизну прала, та й перетворився на перстень. Царівна підняла його з води, пішла додому, хвалиться. Ох перекинувся купцем, прийшов до царя й попросив віддати йому перстень, бо то саме він його загубив, а без нього йому не жити. Царівні жаль віддавати, вона й кинула перстень на землю — а він розсипався пшоном по хаті. Ох перекинувся півником — і давай клювати. А одна пшонинка закотилася під ноги царівні, то лісовий цар її не помітив та й полетів собі. А з пшонини постав гарний парубок, і царівна одразу в нього закохалася. Попросила батька віддати її за нього, цар довго морщився, що за простого віддавати доводиться, та все ж погодився. І зіграли вони гучне весілля.
ответ:Петр Андреевич Гринев- главный герой повести Александра Пушкина « Капитанская дочка ». Он жил в поместье своего отца. С пятилетнего возраста его воспитывал Савельич. Под его надзором на двенадцатом году выучился он русской грамоте. В это время Андрей Петрович Гринев нанял для Петра Гринева француза, мосье Бопре.Бопре в отечестве своем был парикмахером, потом в Пруссии солдатом, потом приехал в Россию чтобы стать учителем.
В шестнадцать лет отец отправил его на службу в Оренбург, Петр не посмел ослушаться, хотя ему очень хотелось проходить службу в Петербурге. Перед дорогой отец наказал Петру служить верно, и помнить пословицу: « береги платье снову, а честь смолоду ». Он сел кибитку с Савельичем и отправился в дорогу, обливаясь слезами. В ту же ночь он приехал в Симбирск, где должен был пробыть сутки для закупки нужных вещей, что и было поручено Савельичу. Там он познакомился с Зуриным и тут вызвался он выучить Петра играть на биллиарде. Гринев проиграл сто рублей. Так как он очень благородный и честный человек он заставляет Савельича вернуть долг, считая это долгом чести.
Отправившись дальше он случайно познакомился с незнакомцем, который ему в метель, и он поблагодарил его. Из-за того что он был одет слишком легко Гринев отдал ему свой заячий тулуп.
В Оренбурге его направили в Белогорскую крепость в команде капитана Миронова. На следующее утро он познакомился со Швабриным. А затем и с Машей Мироновой. С первого взягляда она не очень понравилась Гриневу. Он смотрел на нее с предубеждением Швабрин описал Машу, капитанскую дочь, совершенною дурочкою.
несколько недель, и жизнь Гринева в Белогорской крепости сделалась приятной. Он был офицером.
Затем из-за Маши он поругался со Швабриным. Потому что он сказал Петру что ежели он хочет чтобы к нему ходила Маша в сумерки то вместо нежных стишков Гринев подари ей пару серег. Они устроили дуэль, на которой Петр был ранен. Но вскоре он поправился и у них с Машей началась любовь. Маша не хотела жениться с Петром без согласие Андрея Гринева. Поэтому Гринев написал письмо отцу с благословить их, но получил отказ.
Тем временем Емельян Пугачев подошел к крепости и быстро захватил ее. В эту минуту мятежники набежали на них и ворвались в крепость несколько дюжих схватили Гринева и связали кушаками. Гринева хотели повесить но Пугачев помиловал его. Оказывается тем незнакомцем оказался Пугачев, кто им в метель и которому Петр подарил тулуп.
Через некоторое время он встретил человека из крепости с письмом от Маши в котором она попросила Что Алексей Иванович принудил отца Герасима выдать ему Машу. Гринев попросил у начальства, но ему отказали и он поехал один. По пути встретил Пугачева, который высказал желание и сдержал слово. После освобождения они решили пожениться . на обратном пути он встретил Зурина, которому он когда-то проиграл 100 рублей.
Он решил отправить Машу с Савельичем домой к родителям, а самому продолжить службу до окончания войны.
Когда он собрался ехать домой его арестовали. Его оговорил Швабрин, он пытался оправдаться, но не захотел вплетать в дела Машу.
Маша решила Петра. Марью Ивановну снарядили, и через несколько дней она отправилась в дорогу. Она благополучно прибыла в Софию и, узнав на почтовой дворе, что Двор находится в то время в Царском Селе, решилась тут остановится. Она разговорилась с дамой и рассказала, что Гринев не виноват. Оказалась что это была сама Императрица, которая ей поверила. И ей.
Вскоре потом Петр Андреевич женился на Марье Ивановне. Потомство их благоденствует в Симбирской губернии.