1. фантастика у творі д.свіфта «мандри лемюеля гуллівера» є засобом
а реалістичного змалювання дійсності
б сатиричного змалювання дійсності
в відволікання суспільства від проблем
г навчання на власних помилках
2. коли король бробдінгнегу слухає розповіді гулівера про життя в ії, він
а висловлює захоплення порядками в ії
б сміється над порядками в ії
в обурюється порядками в ії
г байдужий до чужих звичаїв
3. в творі й.в.ґете «вільшаний король» драматизм подій розгортається в
а авторській розповіді в діалозі персонажів
б описі зовнішності героя г пейзажі
4. природа у творах митців романтиків постає
а мальовничою, сповненою краси
б одухотвореною, наділеною людськими почуттями
в байдужою до переживань ліричного героя
г фоном, на тлі якого розгортаються події
5. провідною темою оди «до радості» вважають
а помсту за марно прожиті роки
б прагнення людства до щастя, братерства, єднання
в зображення утисків та знущань загарбників
г любов до тварин та рослин
Життя — це складне і важке ремесло, і треба докласти чимало зусиль, щоб навчитися йому.
О. Бальзак
Прочитавши однин з найвідоміших творів Оноре де Бальзака, повість «Гобсек», я замислився над багатьма питаннями: чому прагнення Гобсека ствердитися у житті та суспільстві привели до однієї єдиної пристрасті — нескінченого накопичення золота? Яким чином у героєві поєдналися дві такі різні людини, як скнара і філософ? Чому важке життя зробили Гобсека не наділили його мудрістю а лише зробили жадібним? Та й ще багато «чому?» і «як?».
Яким би не став головний герой повісті, але він добре засвоїв таке важке ремесло, як життя. Я вважаю, що у нього є чому повчитися. Адже Гобсек був надзвичайно працьовитим, він мав велику силу волі і проникливий розум. Він вчився на своїх помилках, з яких витягав максимум користі і потім двічі не помилявся в такій же самій ситуації. Та, на жаль, свої позитивні якості він прикладав не для того, щоб робити своє життя щасливим, а лише для того, щоб накопичувати багатство
Перенісши багато примх долі, Гобсек сформулював власні життєві принципи, яких і притримувався усе життя. Він не вірив ніяким переконанням, бо вони частіше усього залежали від обставин і часу, єдиним справжнім почуттям, яке було властиве людям, він вважав інстинкт самозбереження, а золото для нього було «найнадійніше земне благо», яке дає людині незалежно від її стану можливість «панувати над світом». І дуже шкода, що пристрасть до накопичення багатства перемогла в Гобсекові по-справжньому гарну людину, адже природою в ньому були закладені достоїнства та риси характеру, які б могли зробити його шановною людиною.
З погляду на історію про Гобсека, я можу сказати, що кожен з нас повинен вчитися жити. Треба вміти планувати своє майбутнє, вміти ставити перед собою реальну мету. Треба вміти працювати, вміти вчитися не на своїх, а на чужих помилках, треба прагнути до реалізації усіх своїх можливостей.
Особисто я бажаю відбутися у житті як справжня особистість. Я хочу, щоб мене поважали не тільки як гарного професіонала у своїй справі, а й просто як гідну та чесну людину. Я ні в якому разі не хочу, щоб головним для мене стали гроші, хоча при цьому планую заробляти стільки, скільки потрібно для того, щоб ні в чому не потребувати, словом, жити нормальним повноцінним життям.
благородное, кроткое, нежное,
благоуханное и грациозное во
всяком чувстве Пушкина
В.Г.Белинский
Незадолго до смерти Пушкин написал произведение "Я памятник себе воздвиг нерукотворный..." Лирическим героем данного стихотворения является сам автор. Сюжет стихотворения составляет его судьба, осмысленная на фоне исторического движения. Каждый поэт задумывается о своем месте в этом мире, об отношениях с обществом, с его читателями. Он хочет быть уверен в том, что его творчество не было напрасным, что память о нем сохранится: "Нет, весь я не умру..." Пушкин как бы подводит итог своему творческому пути.
В этом стихотворении раскрыта тема поэта и поэзии, проблема поэтической славы, преодоление смерти через известность. Поэт гордился тем, что его поэзия была свободной: "Что в мой жестокий век восславил я свободу..." Он писал не ради славы, а считал, что: "Поэзия-это бескорыстное служение во имя человечества".
Это стихотворение можно представить в ярких и серых тонах, потому что, с одной стороны, создана торжественная атмосфера, радость того, что искусство будет жить вечно: "К нему не зарастет народная тропа", а с другой стороны, это же является его последним словом, концом творчества Пушкина.
По своей теме и построению стихотворение А.С.Пушкина близко к стихотворению Державина "Памятник" и Квинта Горация "Я воздвиг памятник", но Пушкин отступил от прежних образов. Произведение наполнено безграничной любовью к России, к читателю, верой в могущество поэтического слова, осознанием выполненого долга перед народом.
Я считаю, что творчество Пушкина - это неисчерпаемый источник, который дает духовные знания не одному поколению людей. Оно открывает добрые чувства осознавать и любить жизнь.