1.как отразились на характере Ассоль трагические обстоятельства смерти ее матери? 2.как складывались отношения Ассоль со сверстниками?
3.кто Ассоль не озлобиться, остаться по-прежнему доброй девочкой?
4.какую судьбу ей напророчил старик Эгль? Почему Ассоль поверила в эту сказку?
Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)
Героям властива неабияка порядність, взаємодо вони надають одне одному підтримку, ладні життя віддати одне за одного. Соломія не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.
Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який
відчуває відповідальність за себе, за свій б життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.
Собаку смогли приручить дачники, и вновь она оказалась беззащитной перед людьми: «Кусака замерла от страха и бес ожидания: она знала, что, если теперь кто-нибудь ударит ее, она уже не в силах будет впиться в тело обидчика своими острыми зубами: у нее отняли ее непримиримую злобу». «Добрые» люди, приехавшие на дачу, сначала хотели ее пристрелить, потом приручили. Только приручить и бросить – еще более жестоко. Леле было «ж-а-алко» бросать собачку, пока ей не пообещали взять породистого щенка, и она уехала уже без сожаления. На ее глазах люди издевались над местным юродивым, который огрызался, вызывая хохот, но эта сцена ничего не вызвала в ее душе, кроме скуки.
Дачники уехали, собака вновь потеряла имя, и для нее наступила ночь отчаяния: «Собака выла – ровно, настойчиво и безнадежно спокойно. И тому, кто слышал этот вой, казалось, что это стонет и рвется к свету сама беспросветно-темная ночь, и хотелось в тепло, к яркому огню, к любящему женскому сердцу». Не об отношениях между людьми и собакой говорит автор, а о людях.