1.как ты считаешь зачем робинзон анализирует каждое происшествие своей жизни на острове?
2. что нового ты узнал(а) о робинзоне из его дневника? зачем, по-твоему, он вел дневник? ли тебе эти размышления лучше понять героя?
3. д. дефо подчёркивает, что крузо начал ( мириться со своим вняв голосу рассудка). выражается, ли в этом, по- твоему, отношение автора к герою? объясни
"Я славно пожил!.. Я знаю счастье!.. Я храбро бился!.. Я видел небо... Ты не увидишь его так близко!.. Эх ты, бедняга!"(Сокол)
"- Ну что же - небо? - пустое место... Как мне там ползать? Мне здесь прекрасно... тепло и сыро! "(Уж)
"Летай иль ползай, конец известен: все в землю лягут, все прахом будет..." (Уж)
"А что он видел, умерший Сокол, в пустыне этой без дна и края? Зачем такие, как он, умерши, смущают душу своей любовью к полетам в небо? Что им там ясно?" (Уж)
"Рожденный ползать - летать не может!.. Забыв об этом, он пал на камни, но не убился, а рассмеялся...
- Так вот в чем прелесть полетов в небо! Она - в паденье!.. Смешные птицы! Земли не зная, на ней тоскуя, они стремятся высоко в небо и ищут жизни в пустыне знойной. Там только пусто. Там много света, но нет там пищи и нет опоры живому телу. Зачем же гордость? Зачем укоры? Затем, чтоб ею прикрыть безумство своих желаний и скрыть за ними свою негодность для дела жизни? Смешные птицы!.. "(Уж)
"Безумство храбрых – вот мудростьжизни!
Безумству храбрых поём мы песню!"
Сьогодні дочитала книгу польського письменника "Хрестоносці". Ніколи більше не мріятиму про лицарські часи. Виявилося, що звання лицаря - то звання розбійника з битого шляху.
Проте деякі риси баронів-розбійників викликали в мене повагу. Насамперед, це наявність ідеалу, яким повинен бути лицар. Цьому ідеалу відповідав франкський граф Роланд. Скоріше, він сам і був цим ідеалом.
По-перше, він виконував свої обов'язки перед сюзереном і був вірним васалом. Через те він охоче виконує смертельно небезпечне завдання тримати оборону у Ронсенвальській ущелині. Тим паче, що це відповідає другій головній чесноті ідеального лицаря - бути відважним воїном на турнірі і справжній війні. До того ж тут була війна "за християнську віру" з "безбожними" маврами. Хоча сам Христос, мабуть, не впізнав би свого вчення в тому, у що вірив звитяжний граф.
Як кожний лицар, Роланд поважає свою зброю. Його меч і його сигнальний ріг мають власні імена, як найближчі друзі. І до друзів ставиться так, як до зброї. Бо ж і від них залежить виконання воїнського кодексу.
Але Роланд відважний до нестями. Його почуття особистої честі переходить у сваволю. Він не хоче ані з ким ділити славу. Через те гине сам і губить тисячі франків. Бо що життя лицаря, як не гонитва за славою? Тому його розуміють і підтримують інші герої битви. Кузен, наприклад, стримує його, коли Роланд збирається сурмити у свій ріг Оліфант: все одно, Карл не встигне, а хоробрі повинні вмерти без жалю.
Та сам граф гірко карається, коли наприкінці битви розуміє, що загинули 12 перів Франції, друг і родич Олів'є. І це незважаючи на те, що сарацини тікають, залишивши поле битви за Роландом.
Бо, зрештою, найбільше почуття, яке живе у душі лицаря, - це патріотизм, вірне служіння Франції та її королю. Слава Роланда - слава Франції, ганьба Роланда - ганьба батьківщини. Честь лицаря свята, бо то є честь його вітчизни. Ось що головне для ідеалу лицаря середньовічної доби