1. Какие народные обычаи изображены в повести Н.В.Гоголя? приве примеры 2. Как в повести соединились реальность и фантастика? Реальность в повести. Фантастика в повести. Привели Примеры.
Совсем недавно ушёл из жизни В.П. Астафьев. Он родился 1 сентября 1924 года в Красноярском крае, в селе Овсянка на берегу Енисея. К самому берегу подступает вековая тайга.
Мальчику было 7 лет, когда утонула его мать- Лидия Ильинична. Её он любил безгранично. Только заботами бабушки Екатерины Петровны было окрашено его одинокое сиротское детство. Довелось ему быть беспризорником, узнать, что такое детский дом. Склонность к сочинительству обнаружилась у него очень рано – в 4-5 лет.
За этот талант бабушка звала его «хлопушкой», что по-сибирски означало врунишка. Школу он заканчивал в Игарке.
Из родных мест ушёл добровольцем в 1942 году на фронт, сражался, дважды был ранен, контужен. Награждён орденом Красной Звезды, несколькими медалями. После войны вернулся на родину, работал в газете «Чусовой рабочий», где и началась его литературная деятельность. Всего он создал 373 произведения, писал о войне ,о природе, о своих земляках. До самого последнего дня продолжал писать.
В родной Овсянке он поставил себе дом напротив бабушкиного. В доме горница, небольшой кабинет, небольшой огород. Человеку городскому такие условия покажутся некомфортными, но этот маленький домик лишний раз подтверждает, как этот человек был скромен, несмотря на его известность не только у нас в стране, но и за рубежом.
Его малая родина была самым дорогим для него местом: «Пуще приворотного зелья мне эта даль и эта близь- леса, горы, перевалы и главное – вот эта притиснутая ими к Енисею деревенька, издали, с высоты такая смирная, такая сиротливая, что стоном стонать хочется от любви и жалости к ней».
К самому берегу подступает вековая тайга. В.П. Астафьев писал: «Землю люблю свою и не стаю удивляться её красоте, неистощимому терпению и доброте …. И жизнь предоставляла мне постоянную возможность быть на природе и с природой».
Под стать сибирским богатствам и просторам и талант писателя. Он создал много книг о войне, о мире, о детях, о природе, и каждая из них пропитана радостной музыкой человеческой души.
В Овсянке сегодня существует мемориальный комплекс В.П.Астафьева. Благодаря его усилиям в Красноярске создан литературный музей. В Красноярске же В.П. Астафьеву поставлен памятник
ответ:Пародія на лицарські романи XVI століття побачила світ на початку XVII століття. Саме в цей час відомий іспанський письменник епохи Відродження Мігель Сервантес написав свій роман "Дон Кіхот". Метою твору, за словами автора, було знецінення лицарських романів, які монополізували книжковий ринок XVI століття.
Замисливши написати пародію на лицарський роман, Сервантес постійно вводить у свій твір ситуації з лицарських романів, нещадно їх спотворюючи. Лицарський роман під пером письменника втрачає свою романтичну "впевненість". Усе найкраще, що було в такому романі, втрачає свою привабливість.
Видатний лицар чарівної вроди завжди був окрасою лицарського роману. Герой Сервантеса зовсім не схожий на цей образ. Це не юнак, а людина середнього віку, непривабливої зовнішності. Лицарські романи так вплинули на свідомість героя, що Алонсо Кехано назвав себе Дон Кіхотом з Ламанчі та подався шукати подвигів. Він натяг на себе іржаву зброю, сів на стару шкапу, обрав собі даму серця та пустився у мандри. Дамою серця Дон Кіхота стала сільська дівчина, яку він називав Дульцінеєю Тобоською. Незабаром у нашого лицаря з'являється зброєносець Санчо Панса, який також мало скидався на зброєносців лицарських романів. Мирний землероб Санчо Панса ніколи не був відважною та мовчазною людиною, якою зображувався завжди зброєносець у лицарських романах. Проте він дає розумні поради Дон Кіхоту. Наприклад, коли вони опинилися серед скель і Дон Кіхот вирішив розірвати на собі одяг та битися головою об каміння, Санчо Панса радить йому не вбитися з першого разу. Це зауваження відразу ж викриває усю химерність лицарських романів. Традиційні ситуації, звеличені у них, стають комічними дурницями у романі Сервантеса. Бій Дон Кіхота з вітряками або з баранами спотворює "великі подвиги" лицарів середньовіччя.
Кумедність та божевілля Дон Кіхота дивним образом поєднуються з його мудрістю. На думку Санчо Панси, у красномовстві та мудрості Дон Кіхот не поступався відомим церковним проповідникам. Але Дон Кіхот мріє не про небесне, а про земне щастя для всього людства, і завжди готовий дати пораду та до тому, хто їх потребує. Дон Кіхот закликає Санчо Пансу судити про все, не керуючись "законом особистого свавілля". "Нехай сльози бідняка викликають у тебе більше співчуття, ніж нарікання багатія", — каже Дон Кіхот.
Проте, наділяючи свого героя привабливими рисами, зображуючи його борцем за справедливість, Сервантес у той же час постійно ставить його у кумедні ситуації. Метою автора було показати, що навіть такій доброзичливій людині, як Дон Кіхот, не під силу змінити щось у цьому світі, де панує егоїзм та влада грошей. Хоча Дон Кіхот позитивно впливав на Санчо Пансу, проте щодо всього людства йому не вдалося відновити золотий вік лицарства.
Роман завершується поверненням до героя здорового глузду. Перед смертю Дон Кіхот відмовляється від лицарських романів та усіх своїх химерних ідей. Іронізуючи над безглуздими витівками свого героя, Сервантес у той же час захоплюється моральною красою, що так рідко зустрічалась у часи корисливості, егоїзму та бездуховності.
Совсем недавно ушёл из жизни В.П. Астафьев. Он родился 1 сентября 1924 года в Красноярском крае, в селе Овсянка на берегу Енисея. К самому берегу подступает вековая тайга.
Мальчику было 7 лет, когда утонула его мать- Лидия Ильинична. Её он любил безгранично. Только заботами бабушки Екатерины Петровны было окрашено его одинокое сиротское детство. Довелось ему быть беспризорником, узнать, что такое детский дом. Склонность к сочинительству обнаружилась у него очень рано – в 4-5 лет.
За этот талант бабушка звала его «хлопушкой», что по-сибирски означало врунишка. Школу он заканчивал в Игарке.
Из родных мест ушёл добровольцем в 1942 году на фронт, сражался, дважды был ранен, контужен. Награждён орденом Красной Звезды, несколькими медалями. После войны вернулся на родину, работал в газете «Чусовой рабочий», где и началась его литературная деятельность. Всего он создал 373 произведения, писал о войне ,о природе, о своих земляках. До самого последнего дня продолжал писать.
В родной Овсянке он поставил себе дом напротив бабушкиного. В доме горница, небольшой кабинет, небольшой огород. Человеку городскому такие условия покажутся некомфортными, но этот маленький домик лишний раз подтверждает, как этот человек был скромен, несмотря на его известность не только у нас в стране, но и за рубежом.
Его малая родина была самым дорогим для него местом: «Пуще приворотного зелья мне эта даль и эта близь- леса, горы, перевалы и главное – вот эта притиснутая ими к Енисею деревенька, издали, с высоты такая смирная, такая сиротливая, что стоном стонать хочется от любви и жалости к ней».
К самому берегу подступает вековая тайга. В.П. Астафьев писал: «Землю люблю свою и не стаю удивляться её красоте, неистощимому терпению и доброте …. И жизнь предоставляла мне постоянную возможность быть на природе и с природой».
Под стать сибирским богатствам и просторам и талант писателя. Он создал много книг о войне, о мире, о детях, о природе, и каждая из них пропитана радостной музыкой человеческой души.
В Овсянке сегодня существует мемориальный комплекс В.П.Астафьева. Благодаря его усилиям в Красноярске создан литературный музей. В Красноярске же В.П. Астафьеву поставлен памятник
ответ:Пародія на лицарські романи XVI століття побачила світ на початку XVII століття. Саме в цей час відомий іспанський письменник епохи Відродження Мігель Сервантес написав свій роман "Дон Кіхот". Метою твору, за словами автора, було знецінення лицарських романів, які монополізували книжковий ринок XVI століття.
Замисливши написати пародію на лицарський роман, Сервантес постійно вводить у свій твір ситуації з лицарських романів, нещадно їх спотворюючи. Лицарський роман під пером письменника втрачає свою романтичну "впевненість". Усе найкраще, що було в такому романі, втрачає свою привабливість.
Видатний лицар чарівної вроди завжди був окрасою лицарського роману. Герой Сервантеса зовсім не схожий на цей образ. Це не юнак, а людина середнього віку, непривабливої зовнішності. Лицарські романи так вплинули на свідомість героя, що Алонсо Кехано назвав себе Дон Кіхотом з Ламанчі та подався шукати подвигів. Він натяг на себе іржаву зброю, сів на стару шкапу, обрав собі даму серця та пустився у мандри. Дамою серця Дон Кіхота стала сільська дівчина, яку він називав Дульцінеєю Тобоською. Незабаром у нашого лицаря з'являється зброєносець Санчо Панса, який також мало скидався на зброєносців лицарських романів. Мирний землероб Санчо Панса ніколи не був відважною та мовчазною людиною, якою зображувався завжди зброєносець у лицарських романах. Проте він дає розумні поради Дон Кіхоту. Наприклад, коли вони опинилися серед скель і Дон Кіхот вирішив розірвати на собі одяг та битися головою об каміння, Санчо Панса радить йому не вбитися з першого разу. Це зауваження відразу ж викриває усю химерність лицарських романів. Традиційні ситуації, звеличені у них, стають комічними дурницями у романі Сервантеса. Бій Дон Кіхота з вітряками або з баранами спотворює "великі подвиги" лицарів середньовіччя.
Кумедність та божевілля Дон Кіхота дивним образом поєднуються з його мудрістю. На думку Санчо Панси, у красномовстві та мудрості Дон Кіхот не поступався відомим церковним проповідникам. Але Дон Кіхот мріє не про небесне, а про земне щастя для всього людства, і завжди готовий дати пораду та до тому, хто їх потребує. Дон Кіхот закликає Санчо Пансу судити про все, не керуючись "законом особистого свавілля". "Нехай сльози бідняка викликають у тебе більше співчуття, ніж нарікання багатія", — каже Дон Кіхот.
Проте, наділяючи свого героя привабливими рисами, зображуючи його борцем за справедливість, Сервантес у той же час постійно ставить його у кумедні ситуації. Метою автора було показати, що навіть такій доброзичливій людині, як Дон Кіхот, не під силу змінити щось у цьому світі, де панує егоїзм та влада грошей. Хоча Дон Кіхот позитивно впливав на Санчо Пансу, проте щодо всього людства йому не вдалося відновити золотий вік лицарства.
Роман завершується поверненням до героя здорового глузду. Перед смертю Дон Кіхот відмовляється від лицарських романів та усіх своїх химерних ідей. Іронізуючи над безглуздими витівками свого героя, Сервантес у той же час захоплюється моральною красою, що так рідко зустрічалась у часи корисливості, егоїзму та бездуховності.
Объяснение: